Жужани

Жужани, жуаньжуани, жуань-жуани, жоужани, ніруни (монг. нирун, кит. спр. 柔然, піньїнь: róurán, акад. жоужань) — плем'я невідомого походження, що заснувало Жужанський каганат (330—555). Щодо походження жужанів існують розбіжності. Згідно з одними джерелами, вони пов'язані з хунну — давнім східно-тюркським народом^[1][2]. За іншими, жужани — давньомонгольський народ, пов'язаний з дунху, або народ, чиє походження невідомо^[3].

Жужанський каганат

Азія в 500 році

Карта Жужанської держави

Етнонім

Жуаньжуань — прізвисько, яке привласнив собі Челухуей, ставши вождем кочів'я. Спочатку звучало як жоужань, але потім було змінено північно-вейським імператором Ши-цзу (423—452) на жуаньжуань ^[4].

Жужани згадуються у китайських джерелах під різними назвами. У «Вей-шу» вони виступають під ім'ям жуаньжуань, у «Сун-шу» та «Лян-шу» — жуйжуй, у «Суй-шу» — жужу ^[5].

Етнонім жужань вчені реконструюють як нірун (від древнього читання ієрогліфів жоу-жань — ніу-ніан). Монгольський термін «нірун» перекладається як «хребет» ^[6], «криж» ^[7].

Також жужани були відомі як датань і тантань ^[8] на ім'я кагана Юйцзюлюй Датаня. До імені Датан дослідники зводять назву племені татар^{[en] [9]}.

Походження

Жужани були одним з монголомовних племен групи дунху^[en]. У складі дунху дослідниками були виділені такі основні племена: ухуань^[en], сяньбі, цифу^[ru], туфа^[ru], шивей, кумосі^[en], кидань, туюйхунь і жуаньжуань^[10]

Олександр Вовін^[en] припускав, що жужанська мова могла бути джерелом запозичень у давньотюркській мові з невідомої мови, що має особливості, абсолютно нехарактерні для будь-яких алтайських мов (наприклад, показник жіночого роду -tu-). ^[11] Пізніше він приєднався до думки, що мова жужанів була монгольською; ^[12] проте, П. К. Кросслі^[en] стверджує, що родинні зв'язки жужанської мови залишаються загадкою, і не виключено, що він міг бути ізолятом ^[13].

Історія

Плем'я жужанів сформувалося наприкінці III століття. Їх родоначальником вважався Юйцзюлюй Мугулюй, який служив кінним воїном у військах династії Північна Вей. За невиконання наказу (запізнення) його засудили до смерті. Мугулюй біг і сховався в улоговинах серед великої пустелі, де зібрав ще 100 втікачів. Пізніше він пристав до кочів'я Шуньтулінь ^[14] (за В. С. Таскіним, кочів'я Шуньтулінь вказано помилково замість кочів'я Хетулінь) ^[15] і став його вождем ^[14]

Після смерті Мугулюя вождем цього кочів'я став його син Цзюйлухуей ^[14] . Автор «Вей-шу» відносить Цзюйлухуея, першого з жуаньжуаней, що очолив кочів'я і присвоїв прізвисько жоужань, до етнічної групи Дунху ^[5].

Згідно з В. С. Таскіном, справжнім творцем держави жуаньжуанів, що включало численні племена і народи, був Юйцзюлюй Шелунь (402—410) ^[16]. У 402 році Шелун присвоїв собі титул каган, що мовою династії Вей (тобто сяньбійською мовою) означає імператор. Так у Великому степу з'явився новий титул, який змінив титул шаньюй ^[17].

Шелунь вперше встановив військові закони, за якими 1000 осіб становили загін (цзюнь) на чолі з начальником, а 100 осіб — прапор (чуан) на чолі з вождем. Шелунь, який організував війська за десятковою системою, одночасно ввів феодальну власність на пасовищні території ^[18].

Шелун глибоко вторгся у володіння гаоцзюйців і підпорядкував собі різні кочів'я. Він же у битві на берегах Орхону розбив багате і сильне володіння, створене залишками сюнну, і приєднав до себе його землі. Через діяльність Шелуня кордон держави жуаньжуаней на заході сягнув земель володіння Яньци (Карашар), cході — до володіння Чаосянь, північ від їх володіння охоплювали піщану пустелю і доходили до Ханьхая (верхів'я Амура), на півдні — до Великої пустелі Гобі.

Під владою жуаньжуанів опинилася не лише територія сучасної Монголії, а й Південна Маньчжурія та різні державні утворення у Таримській западині ^[15].

Нащадки

З жужанами пов'язане походження древнього монгольського роду чонос. Вважається, що цей рід веде своє походження від кагана жужан Чоуну ^{[19] [20]}. Представники роду чонос ^[19] (чино ^[21], бурте-чино ^[22]) є нащадками жужан, що переселилися на територію Ергуне-куна^[en], прабатьківщину монголів ^{[21] [22]}. Рід чино (нохос^[ru]) був основним у складі дарлекінів^[ru]. Крону родоводу дерева, що утворився від роду чино, становлять нірунські^[ru] роди та племена ^[21]. Дарлекіни і ніруни були два відгалуження корінних монголів, відомих у літературі як хамаг-монголи^{[ru] [23]}.

Частина жуаньжуанів переселилася на захід, до Європи, де під ім'ям аварів зайняла землі в Паннонії ^{[10] [24]}. Згідно В. С. Таскіна, авари були серед народів, на основі яких згодом формувалися угорці, і вони принесли з собою культуру центральноазійських кочівників і алтайські елементи в мові ^[10] . Авари залишили значний слід на археологічній карті Східної Європи ^[24].

До нащадків аварів, на думку більшості угорських учених, належать сучасні секеї, одна з субетнічних груп угорців ^{[25] [26]}. Згідно Н. Ерделі, секеї — нащадки авар, що вторглися в долину Дунаю в VI ст. ^[27]

На думку В. Попова, уламком древніх жужанів є сучасні жунжени, які мешкають у складі селенгінських бурят на території Бурятії. Жунжени — один із родів у складі другого атаганова^[ru] роду. Нині вони проживають у Тапхарі, Ацаї, біля Хрести (по тракту від Загустаz до Селенгінська), в Баїн-Зурхе, Ахурі і Тамче ^{[28] [29]}.