Loading AI tools
фільм Хіросі Інагакі, 1958 З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Життя Мухомацу» (яп. 無法松の一生, мухомацу-но іссей, в радянському кінопрокаті демонструвався з січня 1960 року під назвою «Людина-рикша»[К 1]), — японський широкоекранний фільм-драма 1958 року, поставлений режисером Хіросі Інагакі за романом Сюнсаку Івасіти «Життя Мацу Неприрученого» з Тосіро Міфуне в головній ролі. Стрічка є ремейком його ж однойменного фільму 1943 року.
Життя Мухомацу | |
|---|---|
| яп. 無法松の一生 | |
 Оригінальний японський постер до фільму | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Хіросі Інагакі |
| Продюсер | Томоюкі Танака |
| Сценаристи |
|
| На основі | «Життя Мацу Неприрученого» Сюнсаку Івасіти |
| У головних ролях | Тосіро Міфуне Хідеко Такаміне Чішю Рю |
| Оператор | Кацуо Ямада |
| Композитор | Ікума Ден |
| Кінокомпанія | Toho |
| Тривалість | 103 хв. |
| Мова | японська |
| Країна |  Японія |
| Рік | 1958 |
| Дата виходу | 22 квітня 1958 (Японія)[1] |
| IMDb | ID 0051955 |
| Рейтинг | IMDb:  |
Національна прем'єра фільму відбулася 22 квітня 1958 року в Токіо[2]. Світова прем'єра відбулася в Італії у вересні 1958 року в рамках конкурсного показу на 19-му Венеційському кінофестивалі де він здобув «Золотого лева».
Жив у місті Куруме рикша на ім'я Мацугоро. Був він пустотливим, веселим, сміливим, нікому нічим не поступався, не пробачав ніяких образ. За грубість і пустощі його прозвали «неприрученим». Усі його побоювалися, але й поважали за справедливість і доброту.
Одного разу Мацугоро побачив, як хлопчаки стрибали з дерева і один з них не наважувався піти за товаришами. Мацу почав соромити його — чоловік має бути сміливим. Хлопчик стрибнув і забив ногу. Довелося Мацу доставити його додому. Так уперше він побачив матір Тосіро — красуню Рьоко, дружину лейтенанта Йосіока. Сильно застудившись, помер батько Тосіо, і Мацу став вірним і відданим другом хлопчика. Неначе підмінили рикшу — він став уважним, ніжним, грав з Тосіо, захищав його від забіяк, допомагав виховувати його. І все це робив він з любові до прекрасної Рьоко.
Йшли роки, виріс Тосіо, поїхав на навчання в університет, тепер йому більше не став потрібним його відданий друг Мацу, він навіть соромився його. Тужливо й самотньо було на душі у Мацу, його єдина радість в житті — Тосіо не був з ним. А у своєму кохання до Рьоко він не зізнався б навіть під страхом смерті, адже він безграмотний простолюдин, бідний рикша, а вона пані.
З горя запив Мацу, і одного разу морозним ранком його знайшли мертвим у снігу. Усі свої заощадження він заповідав Тосіо і Рьоко.
| • Тосіро Міфуне | … | Мацугоро |
| • Хідеко Такаміне | … | Рьоко Йосіока, вдова лейтенанта Котаро |
| • Хіросі Акутагава | … | лейтенант Котаро Йосіока |
| • Теко Іїда | … | Отора, хазяйка готелю |
| • Чішю Рю | … | арбітр Юко |
| • Каору Мацумото | … | юний Тосіо Йосіока |
| • Кендзі Касахара | … | Тосіо Йосіока |
| • Харуо Танака | … | Кумакіті (Кума) |
| • Дзюн Татара | … | працівник театру |
| • Нобуо Накамура | … | брат Йосіко |
| • Тіеко Накакіта | … | зовиця Есико |
| • Бокудзен Хідарі | … | хазяїн таверни |
| • Ітіро Арисіма | … | рознощик медикаментів |
| • Кокутен Кодо | … | Масаї Юдзі |
| Нагороди та номінації фільму «Життя Мухомацу»[3] | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Рік | Кінофестиваль/кінопремія | Категорія/нагорода | Номінант | Результат | |
| 1958 | Венеційський міжнародний кінофестиваль | Золотий лев |
Життя Мухомацу | Перемога | |
Режисер Хіросі Інагакі вже знімав у 1943 року «Життя Мухомацу» (заснований на цьому ж самому сценарії) із зіркою фільмів «дзідайгекі» Цумасабуро Бандо в головній ролі. Через п'ятнадцять років він вирішив зробити ремейк власної стрічки в кольорі і з розрахунку на популярність зірки нового покоління Тосіро Міфуне. Макс Тессьє в книзі «Образи японського кіно», пише, що до думки взятися за ремейк режисера підштовхнули купюри, зроблені занадто підозрілою цензурою того часу[4].
Т. Міфуне, пов'язаний контрактом з «Тохо» не міг відмовитися від ролі, але ставився до цієї роботи з неприхованою неприязню, про що зізнався в одному зі своїх інтерв'ю:
«Цей фільм був повторенням раніше поставленої картини. Я не був задоволений. Пов'язаний контрактом із студією, я був вимушений виконувати свої зобов'язання. Я не люблю повторень, оскільки глядачі, які бачили оригінальну версію, дивляться потім і нову, яка, як правило, програє в порівнянні…»[5]
На відміну від фільму 1943 року ця версія фільму стала багатослівнішою, розпливчастішою, застарілою, менш зворушливою і переконливою[6]. І хоча фільм 1958 року вийшов набагато успішнішим, ніж його попередник, а отримавши «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю обійшов усі екрани світу (від США до СРСР), він так і залишився нелюбимим дитям Міфуне. Відомий російський кінознавець і критик Інна Генс у своїй книзі про актора Тосіро Міфуне пояснює його ставлення до цієї роботи:
«… У Міфуне гостро розвинене почуття самокритичності. Широка популярність не закрутила йому голову. Його природна скромність, яку не похитнули роки, виражається насамперед в недооцінці того, що ним зроблено.»[7]
Французький кінокритик Жак Лурселль пише, що у версії фільму 1958 року «занадто манірна і занадто барвиста манера гри Тосіро Міфуне не дає фігурі Мацугоро [головного героя стрічки] розкритися так само добре, як у першій версії»[6].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
