Жертвопринесення (фільм)

«Жертвопринесення» (швед. Offret, рос. «Жертвоприношение») — філософська драма, знята Андрієм Тарковським в 1986 році в Швеції і стала останнім фільмом режисера.

Жертвопринесення
фр. Le Sacrifice
Жанр	драматичний фільм[1]
Режисер	Андрій Тарковський[1]
Сценарист	Андрій Тарковський
У головних ролях	Ерланд Йозефсон[2][3][4], Susan Fleetwoodd[2][3][4], Allan Edwalld[2][3][4], Sven Wollterd[2], Valérie Mairessed[2] і Біргіт Карлстен[5]
Оператор	Свен Нюквіст
Композитор	Йоганн Себастьян Бах
Художник	Андрій Тарковський
Дистриб'ютор	Sandrew Metronomed і Netflix
Тривалість	149 хв.
Мова	шведська, англійська і французька
Країна	Швеція  Франція  Велика Британія
IMDb	ID 0091670

Постер фільму

Картина завоювала Гран-прі Канського кінофестивалю (1986), приз ФІПРЕССІ (1986), приз Британська академія телебачення та кіномистецтва Британської кіноакадемії (1988) та інші нагороди. В 1995 році вона була включена в список 45-ти найкращих фільмів всіх часів, складений у Ватикані до сторіччя кінематографа.

Сюжет

Професорська родина живе у відокремленому мальовничому куточку Швеції. Олександр — в минулому актор, письменник, його дружина — молода актриса, його діти — дочка і німий син («Маленька людина»), відчувають муки і жахи наближуваного кінця світу, у зв'язку з початком атомної війни.

У Олександра день народження. Але він може стати і загальним днем смерті, оскільки вже запущені ядерні ракети. Олександр укладає пакт з Богом… Чим треба пожертвувати, щоб врятувати світ від катастрофи, що насувається ? Своїм майном, своїм способом життя, а, може, своїм життям ? Що покладе герой фільму на вівтар Всемогутнього Творця, якщо останній, звичайно, існує?

«Фільм і робиться спеціально таким чином, щоб бути витлумаченим по-різному», — писав про нього сам Тарковський.

Я хотів показати, що людина може відновити свої зв'язки з життям за допомогою поновлення тих підстав, на яких ґрунтується його душа… Жертвопринесення — це те, що кожне покоління має зробити по відношенню до своїх дітей: принести себе в жертву.

 — А. Тарковський

Цікаві факти

• Ідея фільму була взята з кіносценарію «Відьма», написаного Аркадієм Стругацьким.
• Тарковський протягом декількох днів шукав місце для сцени атомної катастрофи і паніки. Він знайшов його — це був тунель, сходи та невелика площа перед ними. Через деякий час на цьому місці тут був убитий прем'єр-міністр Швеції Улоф Пальме. Вбивця стояв на тому самому місці, де знаходилася камера під час зйомок фільму.
• Листоноша Отто, як персонаж картини, є своєрідною даниною пам'яті Тарковського одному зі своїх постійних акторських талісманів Анатолію Солоніцину, чиє справжнє ім'я Отто, померлому в 1982 році від раку легенів.
• Сцена горіння будинку знімалася два рази — в перший раз у камери (Arriflex) відмовила грейферна система і будинок згорів даремно. Наступного дня декорація будинку була знову збудована, і зйомку провели знову, цього разу трьома камерами. Якби сцену пожежі не перезняли, Тарковський прибрав би своє ім'я з картини.
• Поки йшли зйомки, оператор Свен Нюквіст довгий час не міг зрозуміти, чому Андрій Тарковський весь час дивиться в камеру. Він навіть ображався, поки Андрій не пояснив йому, що тільки дивлячись у вічко камери він уявляє собі мізансцену.

^[6].

• Для фінальної сцени Тарковський висунув такі вимоги до погоди: має бути похмуро; добре, щоб були білі, пишні хмари і щоб раптово виглянуло сонце. У кадрі видно саме цей ефект: сонце, відбивається у воді, і важкі білі хмари, що повзуть по небу.
• Естетика фільму багато в чому вплинула на західних інтелектуалів. Так, у кліпі американської рок-групи «R.E.M.» «Losing My Religion» присутні прямі цитати з фільму.

У ролях

• Ерланд Джозефсон — Олександр
• Алан Едвалл — Отто
• Валері Мересс — Юлія
• Сьюзен Флітвуд — Аделаїда
• Гудрун Гісладоттір — Марія
• Свен Вольтер — Віктор
• Філіпа Францен — Марта
• Томмі Чельквіст — Малюк

Нагороди та номінації

Нагороди

• 1986 — Каннський кінофестиваль
  • Гран-прі — Андрій Тарковський
  • Приз за художній внесок — Свен Нюквіст
  • Приз Міжнародна Федерація кінопреси — Андрій Тарковський
  • Приз екуменічного журі — Андрій Тарковський
• 1988
  • Премія Британська академія телебачення та кіномистецтва (1988) — Найкращий фільм на іноземній мові (режисер — Андрій Тарковський; Швеція, Франція, Велика Британія)

Номінації

• 1986 — Каннський кінофестиваль
  • Золота пальмова гілка — Андрій Тарковський

Книги

• Лейла Александер-Гарретт Андрей Тарковский: фотохроника «Жертвоприношения». — Лондон.: Cygnnet, 2011. — 206 с. ISBN 978-0-9570416-0-8^[6].

Примітки

1. http://www.imdb.com/title/tt0091670/
2. http://www.imdb.com/title/tt0091670/fullcredits
3. http://stopklatka.pl/film/ofiarowanie
4. http://www.allocine.fr/film/fichefilm_gen_cfilm=1790.html
5. ČSFD — 2001.

   d:Track:Q3561957
6. Фотохроника «Жертвоприношения». — 9 квітня 2012.

Посилання

• «Жертвопринесення» [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] на сайті проекту про Андрія Тарковського
• Хакан Лёвгрен. Леонардо да Винчи и «Жертвоприношение» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Про роль «Поклоніння волхвів» в останньому фільмі Андрія Тарковського