Loading AI tools
декілька епідемій XVI століття в завойованій іспанцями імперії ацтеків З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Епідемії коколізлі (також Великий мор, англ. Cocoliztli epidemics / the great pestilence, ісп. epidemia de cocoliztli) — термін, що застосовується для означення мільйонів смертей на території Нової Іспанії в нинішній Мексиці в XVI столітті. Приписується одній або кільком хворобам, спільно званим cocoliztli, що характеризувалися гарячкою та кровотечами. Ці епідемії спустошили Мексиканське нагір'я, особливо постраждало ацтекське місцеве населення. Назва «Коколізлі» є ацтекського походження.
| Епідемії коколізлі | |
| |
| Країна |
 Ацтекська імперія і  Нова Іспанія |
|---|---|
| Місце розташування |
Центральна Америка Південна Америка |
| Момент часу | 16 століття і 17 століття |
| Час/дата початку | 1545 |
| Час/дата закінчення | 1631 |
| Кількість загиблих | 17 000 000[1][2] |
Виходячи з кількості померлих, цю епідемію часто називають найгіршою в історії Мексики. Наразі немає консенсусу стосовно цих епідемій. Зрозумілим є те, що частково це було обумовлено завезенням іспанцями натуральної віспи, до якої місцеве населення не мало ніякого імунітету. Разом з цим описи хворих не завжди відповідали клінічним проявам цієї хвороби. Існує спірна думка, що це міг бути паратиф C[3]. Є припущення, що розвитку епідемій сприяла значна тривала посуха.
Слово «коколізлі» походить від слова з мови науатль, що означає «шкідник», також «хвороба», також «мор».
Було виявлено 14 епідемій, що були ідентифіковані як імовірно коколізлі, причому найбільшими були епідемії 1520, 1545, 1576, 1736 та 1813 років.
Існує гіпотеза, що широкомасштабний спалах якоїсь геморагічної гарячки міг посприяти раніше краху класичної цивілізації майя (750—950 роки), хоча більшість експертів вважають, що інші фактори, включаючи зміну клімату, ймовірно, зіграли набагато більшу роль[4].
Епідемії коколізлі зазвичай траплялися протягом двох років після великих посух, тоді як інша хвороба, що називається «матлазахуатл», з'явилася через два роки після сезону дощів. Епідемія в 1576 році сталася після посухи, що простяглася від Венесуели до Канади. Вважається, що взаємозв'язок між посухою та хворобою полягає в тому, що кількість популяцій гризунів Calomys, носія вірусної геморагічної гарячки, зростала під час дощів, що слідували за посухою, у міру поліпшення умов.
Існує певна неоднозначність щодо того, чи є коколізлі переважно націленими на корінне населення на відміну від європейських колоністів. Більшість власних повідомлень про захворювання надійшли від ацтеків, які в першу чергу були стурбовані новизною хвороби або хвороб та яскраво вираженими клінічними проявами.
Іспанські колонізатори, можливо, використовували корінні страхи для подальшого виправдання та впровадження християнства, як висловився енкомендеро Гонсало де Ортіс: «Бог послав на індіанців таку хворобу, що троє з кожних чотирьох з них загинули». Незрозуміло, чи Ортіс перебільшував, чи іспанські колонізатори справді менше зазнавали впливу цього «вчинку Бога». Проте Торібіо де Бенавенте Мотолінія, іспанський місіонер, припустив, що на 60–90 % все населення Нової Іспанії зменшилося незалежно від етнічної приналежності. Бернардіно де Саагун, інший іспанський священнослужитель і автор Флорентійського кодексу, засвідчив, що до кінця спалаху захворювання заразився сам. Під час другого спалаху коколізлі в 1576 році Саагун визначив, що й африканські раби, й іспанські колоністи були сприйнятливими до цієї хвороби.
Соціальне та фізичне середовище колоніальної Мексики, ймовірно, було ключовим фактором, що дозволило епідемії 1545—1548 років досягти такої кількості уражених. Вже ослаблені війнами та попередніми епідеміями, ацтеки були змушені збиратися в легко керовані конгрегації, що зосереджувались на сільськогосподарському виробництві та переході до християнства. У таких конгрегаціях мало зближення людей і набагато тісніший контакт не тільки між ними, але й з тваринами. Пацюки, кури, свині або велика рогата худоба, що були завезені зі Старого Світу, потенційно могли стати переносниками хвороб Нового та Старого Світів.
Дослідження кілець дерев того часу показали, що епідемія 1545—1548 років відбулася під час вкрай великої посухи[5]. Нестача води змінила санітарні умови та сприяла поганим гігієнічним звичкам. Повідомлялося про сильні посухи як до спалахів 1545, так і до 1576 років. Крім того, періодичні дощі під час передбачуваної мегазасухи, такі як ті, що передбачалися незадовго до 1545 року, мали б збільшити присутність пацюків та мишей Нового Світу. Вважається, що ці тварини також змогли транспортувати аренавіруси, здатні спричинювати геморагічну гарячку. Наслідки посухи у поєднанні з наявністю таких населених пунктів є дуже правдоподібним поясненням передачі хвороб, особливо якщо патогени поширюються або фекаліями людини, або тваринами. Беручи до уваги, що багато збудників Старого Світу вважаються відповідальними за епідемії коколізлі, важливо, що всі, крім одного (лама / альпака), найпоширеніші види домашньої худоби походять зі Старого Світу.
Є припущення, що це почалося на півдні та в центральній частині Мексиканського нагір'я, недалеко від сучасного міста Пуебла. Однак незабаром після свого початкового поширення спалах міг посунутись на північ до Сіналоа, а також на південь від Чіапасу та Гватемали, де його називали гукумац. Можливо, він навіть перейшов до Південної Америки, потрапивши в Еквадор і Перу, хоча важко бути впевненим, що була описана одна й та ж хвороба. Здавалося, спалах був обмежений висотою над рівнем моря, оскільки він майже відсутній у прибережних регіонах на рівні моря, наприклад, рівнинах уздовж Мексиканської затоки та Тихого океану.
Хоча описи проявів коколізлі нагадують описи хвороб Старого Світу, багато дослідників вважають, що його слід визнати окремою хворобою. За словами Франсіско Ернандес де Толедо (Francisco Hernández de Toledo[en]), лікаря, який був свідком епідемії в 1576 році, серед симптомів були гарячка, сильний головний біль, запаморочення, чорний язик, темна сеча, пронос з кров'ю, сильний біль у животі та грудях, вузлики на голові та шиї, неврологічні розлади, жовтяниця, і рясна кровотеча з носа, очей і рота. Смерть часто наступала протягом 3-4 днів.
Також описані у хворих тоді плямиста шкіра та шлунково-кишкові кровотечі, що призводили до кривавої діареї, а також кровотечі з очей, рота та вагіни. Початок часто був швидким, і без будь-яких продромальних проявів. Захворювання характеризувалось надзвичайно високим рівнем летальності, причому смерть часто наставала протягом тижня після того, як людина починала хворіти.
Виявити сліди хвороби в археологічних знахідках важко. Коколізлі та інші захворювання, які перебігають швидко, зазвичай не залишають уражень на кістках померлих, незважаючи на те, що завдають значної шкоди шлунково-кишковій, дихальній та іншим системам організму.
У численних джерелах XVI століття детально описано руйнування спалахів, але симптоми не відповідають жодному з відомих збудників. Незабаром після 1548 року іспанці почали називати хворобу табарділло (тиф), що був визнаний як тодішня нозологічна форма в Іспанії лише з кінця XV століття. Проте симптоми коколізлі не не були ідентичними тифу або плямистій гарячці, що спостерігалася у Старому світі на той час. Можливо, саме тому Франциско Ернандес де Толедо, іспанський лікар, наполягав на використанні слова «науатль», описуючи хворобу. Вивчення проявів епідемії коколізлі показало, що вони не нагадують такі при грипі, лептоспірозі, малярії, епідемічному висипному та черевному тифах, жовтій гарячці. З'явилося припущення, що коколізлі не є результатом будь-якого відомого збудника Старого Світу, а, можливо, патогеном європейського походження або новим американським.
Існує припущення, що це могла бути корінна вірусна геморагічна гарячка, оскільки є відомості про подібні захворювання, що уразили Мексику ще в доколумбові часи. Так у Codex Chimalpopoca зазначається, що спалах кривавої діареї стався в Кулуакані в 1320 році.
Дослідники переглянули розповідь Ернандеса де Толедо про коколізлі та порівняли з різними клінічними описами інших хвороб[6]. Вони запропонували науковцям розглянути «аренавіруси Нового Світу» та роль, яку ці збудники могли зіграти у спалахах коколізлі. Повстаючи проти загального прийняття постконтактних епідемій як «імпорту Старого Світу», вони висловили думку, що арнавіруси, які в основному уражають гризунів, значною мірою трималися подалі від людей доколумбового періоду. А отже, навала пацюків і мишей, спричинене приходом іспанців, могло в поєднанні із кліматичними та ландшафтними змінами привести ці аренавіруси до набагато тіснішого контакту з людьми.
У 2018 році науковці Інституту науки про історію людства імені Макса Планка заявили про виявлення доказів винуватця цих епідемій. Зразки ДНК із зубів 29 скелетів XVI століття в регіоні Оаксака в Мексиці були визначені як такі, що належать бактерії Salmonella enterica підвиду Enterica серовар paratyphi С, що спричинює паратиф C, що вони вважають гіпотетичним збудником[7]. Проте ця хвороба спричинює летальність лише до 15 %[8] та й зустрічається зрідка. Разом з тим ці знахідки корелюють із нещодавньою знахідкою збудника паратифу С на норвезькому кладовищі XIII століття. Молода жінка, яка, ймовірно, померла від кишкової гарячки, є доказом того, що збудник був присутній в Європі за 300 років до епідемій у Мексиці. Таким чином, не виключено, що здорові носії транспортували бактерії до Нового Світу, ймовірно з вікінгами, де вона процвітала. Вважається, що S. Paratyphi C, можливо, вперше передавалася людям від свиней у Старому Світі під час або незабаром після періоду неоліту[9].
Проте частина науковців поставили під сумнів ці докази, оскільки симптоми паратифу С погано узгоджуються з проявами коколізлі. Зрештою, дослідження щодо причини будь-якої з епідемій коколізлі 1545—1548 та 1576–81 років мають продовжитися, а причини різних спалахів можуть виявитися різними.
Більшість цифр смертей наведені для спалаху 1545—1548 років, стосуються популяцій ацтеків. Близько 800 тисяч загинули в Мексиканській долині, що призвело до великого занедбання багатьох місцевих корінних територій протягом цього періоду або незабаром після цього. За підрахунками загальної кількості людських життів, втрачених під час цієї епідемії, коливалося від 5 до 15 мільйонів людей, що робить це одним із найбільш смертоносних епідемій хвороб усіх часів.
Наслідками коколізлі були не лише втрати населення. Відсутність робочої сили корінних жителів призвела до значного дефіциту продовольства, що вплинуло як на тубільців, так і на іспанців. Смерть багатьох ацтеків внаслідок чуми призвела до проблем у власності на землю, іспанські колоністи різного походження прагнули використати ці землі, що звільнилися. Іспанський імператор Карл V шукав спосіб позбавити влади енкомендеро та встановити ефективнішу та «етичну» систему поселень.
Коколізлі стало причиною впровадження системи репартімієнто (ісп. repartimiento), яка прагнула встановити вищий рівень нагляду в іспанських колоніях і максимально збільшити загальну данину, яку збирали для громадськості та королівського використання. Правила щодо самої данини також були змінені у відповідь на епідемію 1545 року, оскільки побоювання щодо майбутнього дефіциту продовольства поширилися серед іспанців. До 1577 року кукурудза та гроші були визнані єдиними двома формами прийнятної данини.
Друга велика епідемія коколізлі сталася в 1576 році, тривала приблизно до 1580 року. Померло близько 2 млн. осіб. Ця епідемія та її прояви були більш детально описана в колоніальних повідомленнях. Всього в іспанських документах згадано про 13 епідемій коколізлі між 1545 і 1642 роками. Епідемія 1736 року теж мала подібні симптоми, проте згадувався під іншою назвою «тлазауатль» (tlazahuatl).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
