Емілій Папініан

Емілій Павло Папініан (*142 — †212) — видатний давньоримський правник та політичний діяч часів династії Северів.

Емілій Папініан
Народився	березень 142 Хомс[1][2][3]
Помер	211 або 212[4][5][6] Рим, Римська імперія ·обезголовлення
Країна	Стародавній Рим
Діяльність	правник
Галузь	право
Знання мов	латина
Посада	префект преторія[4]
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у місті Емеса (Сирія). Був родичем Юлії Домни, дружини імператора Луція Септимія Севера. Папініан став також близьким другом імператора. Вивчав право під орудою відомого правника Квінта Цервідія Сцеволи. Займав низку державних посад — magister libellorum (тобто секретар із судових прохань), префект преторія з 205 року. Супроводжував імператора в його останньому поході до Британії.

Після смерті Септимія Севера, який залишив імперію на двох своїх синів — Каракалу та Гету префект преторія Папініан проводив політику злагоди поміж братами, щоб не було збурень в імперії. Водночас протидіяв незаконним намаганням Каракалли захопити одноосібну владу, цим викликав ненависть з боку останнього. Після вбивства Гети у 212 році відбулися страти ворогів Каракалли, серед яких було вбито й Папініана.

Правник

Більше за все Папініан відомий як визначний та вельми шанований правник Римської імперії. В юридичних справах Папініан покладався на правовий казус, разом з тим використовував праці своїх попередників. В подальшому молодих студентів, що починали вивчати Папініана називали — «Папіаністами», або «ті, хто гідні вивчення Папініана».

Значна частина праць Папініана була знищена після його смерті, більшість збереглася у подальших копіях. У 426 році праця Папаніана отримала обов'язкову юридичну силу, 595 фрагментів увійшли до Дігестів Юстиніана I.

Твори

• Quaestiones (у 37 книгах). 198 рік.
• Responsa. 204—212 роки.
• Definitiones
• De adulteriis

Примітки

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Papinian
2. https://www.lorientlejour.com/article/434985/La_gerance_des_affaires_%2528photo%2529.html
3. https://usj.edu.lb/photos/pdf/pdf_852-1079.pdf
4. Любкер Ф. Papinianus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 983.

   d:Track:Q4249594d:Track:Q45259616d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q24933120d:Track:Q30059240d:Track:Q101490d:Track:Q1459210
5. Папиниан // Большая энциклопедия / за ред. Ю. С. Миколайович — Санкт-Петербург: Книговидавниче товариство «Просвещение», 1904. — Т. 14. — С. 665.

   d:Track:Q4380954d:Track:Q656d:Track:Q4533875d:Track:Q4091878d:Track:Q23927505d:Track:Q47875560
6. В. Н. Папиниан, Эмилий // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXIIа. — С. 719–720.

   d:Track:Q4318230d:Track:Q656d:Track:Q24473812d:Track:Q19908137d:Track:Q23892947d:Track:Q602358

7. В. Н. Захватаев. Кодекс Наполеона: Монография. // Приложения 1-2 //. Издание второе, переработанное и дополненное. — Киев: «Алерта», 2016, С. 223—228.

Джерела

• Amalia Sicari: Leges venditionis. Uno studio sul pensiero giuridico di Papiniano, Cacucci, Bari 1996.

Посилання

• Папініан [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — С. 423. — ISBN 966-7492-04-4.