Дора д'Істрія

Княгиня Олена Михайлівна Кольцова-Мосальська, уроджена Гіка (22 січня 1828 в Бухаресті, Румунія — 15 листопада 1888^[5] у Флоренції, Італія) — румунська художниця, письменниця та альпіністка, яка довгий час жила в Російській імперії. Друкувалася під псевдонімом Дора д Істрія (Dora d Istria)^[6].

Дора д'Істрія
рум. Elena Ghica
При народженні	рум. Elena Ghica
Народження	3 лютого 1828(1828-02-03)[1][2][3] або 22 січня 1828(1828-01-22)[4]  Бухарест, Румунія[4][1][…]
Смерть	17 листопада 1888(1888-11-17)[1][4][2] (60 років)
	Флоренція, Королівство Італія[4][2][…]
Поховання	Trespiano Cemeteryd
Країна	Волоське князівство
Релігія	православ'я
Діяльність	художниця, письменниця, есеїстка, історикиня, мандрівниця, альпіністка
Член	Грецьке філологічне товариство Константинополяd і Національна академія дей-Лінчей
Батько	Mihail Ghicad
У шлюбі з	Alexander Koltsov-Massalskid
Автограф
Дора д'Істрія у Вікісховищі

Життєпис

Олена Гіка, що народилась 1828 року, походила з князівського роду Гіка (Ghika), витоки якого шукають в Албанії. Вихідці з цього роду з середини XVII століття були молдавськими і валаськими господарями. Її батьком був князь Міхай Гіка, а господарю Молдавії Григорію IV Гіка вона доводилася племінницею^[7].

Княгиня Кольцова-Мосальська отримала в юності прекрасну освіту, яку потім продовжила за кордоном. Була поліглотом, вільно володіла більш ніж десятьма мовами, в тому числі румунською, російською, італійською, німецькою, англійською, французькою, латинською, давньо- і новогрецькою, албанською та ін. В столиці Пруссії вона справила велике враження на Александера фон Гумбольдта своїм знанням давньогрецької мови.

У 1849 році в Яссах одружилась з російським офіцером князем Олександром Кольцовим-Мосальским. Подружжя жило в Російській імперії до смерті князя в 1875 році^[8].

Потім Олена Кольцова-Мосальська багато подорожувала країнами Європи, відвідала Швейцарію, Францію, Ірландію, Грецію і Анатолію. Побувала в США.

У 1885 році піднялася з провідником на вершини Монблана та Мьонха в Альпах, ставши, таким чином, першою російської альпіністкою.

За станом здоров'я змушена була переселитися з Росії до Італії у Флоренцію, де прожила до своєї смерті. Померла від защемлення грижі, похована на міському кладовищі Треспіано.

Творчість

Рано проявилися художні нахили Олени Гіки, які вона розвивала, навчаючись живопису в Дрездені, потім у Відні, Венеції та Берліні.

Пейзаж пензля Кольцової-Масальської

У Санкт-Петербурзі Олена Кольцова-Мосальська брала активну участь у мистецькому житті столиці. За свої пейзажі, виставлені в Академії мистецтв, була удостоєна нагороди. Полотна княгині, що відрізняються тонкою технікою і насиченим колоритом, головним чином, зображували природу та архітектуру країн південної Європи. Була представницею російського та західноєвропейського художнього напряму бідермаєр.

У 1855 році виступила на літературній ниві з книгою «La vie monastique dans l'eglise orientale» (яка потім неодноразово перевидавалася). Писала французькою під псевдонімом Графиня Дора Д Істріа (Comtesse Dora d Istria)^[6].

Написала низку статей з історії мистецтва, літератури, політичних, соціальних і релігійних питань в часописах та газетах майже всіх європейських країн. Своїми літературними творами і публіцистикою здобула популярність в Європі.

Олена Кольцова-Мосальська входила до багатьох європейських наукових товариств, зокрема, Італійської Академії.

Грецьким парламентом їй було присвоєно звання «великої громадянки» і почесне громадянство від багатьох італійських міст.

Олена Кольцова-Мосальська почала вивчати історію Албанії в 1866 році і стала головним захисником албанської справи в Західній Європі, незважаючи на те, що ніколи не вивчала албанську мову.^[9] Її книзі «Gli Albanesi in Rumenia» передувала низка статей про національності з Південно-Східної Європи та їхню боротьбу за незалежність. Після появи статей про етнічну ідентичність Румунії (1859), Греції (1860) та Сербії (1865), Дора д'Істрія опублікувала в 1866 році статтю про особливості албанської національності за народними піснями.^[10] Дослідження було перекладено албанською мовою в 1867 році італо-албанським патріотом Дімітером Камардою^[11]. Після цього з'явилась революційна поема, яка закликаючи албанців піднятися на визвольну боротьбу проти османів^[12][10]

Відтепер Дора д'Істрія стала відома в албанських націоналістичних колах, які використовували її ім'я, щоб отримати підтримку у своїй справі. Ця ситуація була взаємною і також стимулювала їй ще більше працювати в даній тематиці (особливо її листування). Вона співпрацювала з багатьма албанськими патріотами.^[11] Після публікації Глі Альбанесі в Румунії … албанські націоналісти в Італії оголосили Олену Гіку некоронованою королевою Албанії.

Твори

• La vie monastique dans l'eglise orientale (1855, 3-е изд., 1858);
• Les femmes en Orient (Цюрих, 1858; по-російськи в «Закордонному Віснику», 1865);
• Excursion en Roumelie et en Moree (Цюрих, 1858);
• Des femmes par une femme (Цюрих, 1864; російський переклад СПб., 1866);
• Les roumains et la papaute;
• La poesie des Ottomans (П., 1877, 2-е изд.);
• Gli Albanesi in Rumenia (історія князів Гіка в XVII—XIX століттях) (2-е изд., Флоренція, 1873);
• ряд статей у журналах і газетах.

Громадська діяльність

Олена Кольцова-Мосальська (Гіка) була обрана:

• Почесним членом Афінського археологічного товариства (1860),
• Членом Французького Географічного товариства (1866),
• Член-кореспондентом Венеціанської академії (1868),
• Почесним членом Академії Мілана (1868),
• Почесним членом наукових товариств Трієста та Афін (1870),
• Почесним президентом національного гімнастичного товариства Константинополя (1870),
• Почесним президентом товариства Elicona Смірна (Азія) (1871),
• Членом Академії в Урбіно (1871),
• Член Товариства з розвитку італійського театрального мистецтва у Флоренції (1872),
• Почесним віце-президентом Асоціації сприяння навчанню грецьких жінок (1872),
• Членом римської академії (1873),
• Почесним членом неапольської Академії Pitagorica (1873)
• Членом Національної академії мистецтв Барселони,
• Членом Інституту археології Буенос-Айреса (1873),
• Членом Італійського товариства вивчення Сходу (1873) тощо.