Догерманський субстрат

Догерманський субстрат — лінгвістична гіпотеза, згідно з якою особливості лексики, морфології та синтаксису германських мов, що відрізняють їх від інших індоєвропейських мов, пояснюються наявністю шару лексики доіндоєвропейського походження. Прагерманська мова, згідно з цією гіпотезою, народилася в ході неолітичної креолізації носіїв мов різних родин — індоєвропейської і доіндоєвропейського субстрату.

Гіпотезу висунув в 1932 німецький лінгвіст Зигмунд Файст, який вважав, що близько третини лексичних елементів прагерманскої мови походять з субстрату доіндоєвропейського походження, і що можливе спрощення системи індоєвропейських флексій виникло в результаті контакту мов різного походження^[1].

До теперішнього часу залишається під питанням культурна приналежність носіїв доіндоєвропейського німецького субстрату. Серед кандидатів у субстратні культури дослідники в різні роки розглядали культуру Ертебелле, культуру ямної кераміки, культуру лійчастого посуду і культуру шнурової кераміки. За сучасними уявленнями, культуру Ертебелле можна безсумнівно віднести до доіндоєвропейського субстрату, культуру ямної кераміки — до носіїв палеоєвропейських або фінно-угорських мов, тоді як культура шнурової кераміки з великою ймовірністю була індоєвропейською по мові. Мовна приналежність культури лійчастого посуду залишається під питанням.

На початку XXI століття теорію догерманського субстрату істотно розвинув німецько-австралійський лінгвіст Роберт Майлгаммер^[2], що показав у своїй роботі «Німецькі сильні дієслова», що сильні дієслова германських мов не мають індоєвропейської етимології, і що сама система сильних дієслів також, мабуть, має неіндоєвропейське походження^[3].

Крім того, в германських мовах відзначаються й інші інновації (порівняно з протоіндоєвропейською) у сфері граматики. На думку Файст, частина відмінків, зазначених у найбільш консервативних індоєвропейських мовах, таких, як санскрит або литовська, відсутні в німецьких. Ця характеристика, проте, стала предметом суперечок: лінгвіст Едуард Прокош^[4] вважав, що загальноіндоєвропейські елементи переважали і в германських мовах. Крім того, в ряді інших стародавніх індоєвропейських мов (наприклад, в хеттській і давньогрецькій) також спостерегається зменшення числа відмінків у порівнянні з праіндоєвропейською.

На думку Едгара Поломе^[5], відсутність деяких відмінків, реконструйованих лінгвістами для протоіндоєвропейської, зовсім не обов'язково пояснюється спрощенням мов у ході контактів з чужорідними мовами. Адже існує, наприклад, досить помітна структурна подібність між дієслівною системою сучасних германських мов і хетською мовою, але схожість зникає, якщо порівнювати з хетською мовою не сучасну, а найдавніший стан германських мов, засвідчений, наприклад, в сучасній ісландській мові.

Відповідно до гіпотези, прагерманська мова виникла як гібрид (креольська мова) двох індоєвропейських діалектів, один з яких належав до групи кентум, а інший — сатем, проте до моменту гібридизації взаєморозуміння між ними зберігалося. Ця гіпотеза є спробою пояснити складність зарахування германських мов до однієї з двох груп і пов'язані з цим труднощі у визначенні місця германських мов на індоєвропейському древі. Традиційно германські мови зараховуються до групи «кентум».

У германських мовах ряд слів не підкоряються правилу консонантної ротації: ūp = «up» є аналогом санскритського upa- і ведійської upári: зазвичай, де в германських мовах зустрічається «p», йому відповідає загальноіндоєвропейський b, проте в даному випадку, коли «p» є також і в санскриті, можна припустити, що і в праіндоєвропейській мався «p», який, проте, в германських мовах повинен був мати як паралель «ūf».

Теорія Гокінса

Британський лінгвіст Джон Гокінс вніс подальший внесок у розвиток теорії германського субстрату^[6]. На його думку, носії прагерманської мови зустрілися з носіями якоїсь неіндоєвропейської мови, з якого були запозичені численні елементи. Гокінс припускає, що трансформації, описувані законом Грімма, є результатом спроби людей, які говорили на неіндоєвропейській мові, вимовити звуки, спираючись на фонетику власної мови. Гокінс пов'язує цих людей з носіями культури шнурової кераміки, яка, згідно з деякими гіпотезами, склалася в результаті впливу індоєвропейських мігрантів на носіїв доіндоєвропейської культури лійчастого посуду.

Як вважав Тео Феннеманн, ряд культурних термінів, характерних для германських мов, зустрічаються тільки в північній Європі і не зустрічаються в інших індоєвропейських мовах — це, наприклад, назва ash для попелу^[7].

Гокінс, на додаток до цього, стверджує, що понад 1/3 споконвічного лексикону германських мов має доіндоєвропейське походження, і вважає причиною цього наявність субстратної мови. До доіндоєвропейської лексики Гокінс відносить мореплавну, хліборобську, технологічну, військову лексику, назви тварин і риб, общинних і соціальних інститутів. Нижче наведена частина зі списку Гокінса (всі приклади взяті з англійської мови):

Мореплавство	Війна, зброя	Тварини, риби	Суспільство	Різне
sea ship strand ebb steer sail keel oar mast north south east west	sword shield helmet bow	carp eel calf lamb bear stork	king knight house wife bride groom earth thing	drink leap bone hand sick evil little

Для деяких з термінів, запропонованих Гокінсом, іншими дослідниками пропонувалася індоєвропейська етимологія. Зокрема, слово helmet намагалися зв'язати з реконструюйованим індоєвропейським * kel- («приховувати», «охоплювати»), а east — з праіндоєвропейським * h₂eus-ro- («білий»). Можливо, крім того, що ряд праіндоєвропейських коренів просто не збереглися в інших сучасних індоєвропейських словах: передбачалося, наприклад, що слово wife (англ. «дружина») могло бути пов'язано з тохарським B kwipe («вульва»), з реконструйованого ПИЕ *gʷíh₂bʰo-.

В цілому, якщо перелік індоєвропейських коренів, який склав Калверт Уоткінс, наведений у словнику The American Heritage Dictionary of the English Language, опублікованому 1969 р, містив ряд слів, які, як вважав укладач списку, існували лише в германських мовах, то за сучасними даними, список цих «виключно німецьких слів» істотно скоротився.

Деякі з недавніх досліджень по прагерманській мові прямо заперечують гіпотезу догерманського субстрату^[8].

З іншого боку, гіпотезу догерманського субстрату підтримує школа історичної лінгвістики в Лейдені. Точка зору школи викладена, наприклад, в 1-му томі Етимологічного словника нідерландської мови, випущеного в 2003 р^[9]

Теорія Віїк

Фінський фонолог Калев Віїк запропонував суперечливу гіпотезу, згідно якої німецький субстрат міг представляти собою одну з фінно-угорських мов. На думку Віїка, існує схожість між типовими помилками фінномовних в англійській вимові і фонетичними мутаціями, які засвідчені при переході від праіндоєвропейської до протогерманської мови. Аргументація Віїка ґрунтується на гіпотезі про те, що під час заледеніння в стародавній Європі існували ізольовані групи населення, що відносяться до трьох мовних сімей — фінно-угорської, індоєвропейської і баскської. Згідно Віїк, носії фінно-угорських мов нібито раніше всіх поширилися по Європі і вплинули на пізніших прибульців, які говорили на індоєвропейських мовах, у тому числі і на прагерманських^[10].

Більшість лінгвістів відкидають теорію Віїка^[11]. Існування в стародавній Європі інших неіндоєвропейських мов, таких, як тирренські мови, ускладнює ситуацію, оскільки гіпотеза Віїк ігнорує їх існування.

Див. також

• Палеоєвропейські мови
• Гідроніми стародавньої Європи
• Мовна асиміляція
• Васконська гіпотеза

Література

• Eduard Prokosch (1939), A Comparative Germanic Grammar (Philadelphia: University of Pennsylvania, Linguistic Society of America). ISBN 99910-34-85-4
• John A. Hawkins (1990), Germanic Languages, in The Major Languages of Western Europe, Bernard Comrie, ed. (Routledge). ISBN 0-415-04738-2
• Edgar C. Polomé (1990), Types of Linguistic Evidence for Early Contact: Indo-Europeans and Non-Indo-Europeans. In: Markey-Greppin (eds.) When Worlds Collide 267-89.
• Joseph B. Voyles (1992), Early Germanic Grammar (Academic Press). ISBN 0-12-728270-X
• Robert S. P. Beekes (1995), Comparative Indo-European Linguistics: An Introduction (John Benjamins). ISBN 1-55619-505-2
• Calvert Watkins. ed. (1985), The American Heritage Dictionary of Indo-European Roots (Houghton Mifflin) ISBN 0-395-36070-6
• Calvert Watkins, ed. (2000), The American Heritage Dictionary of Indo-European Roots, second edition (Houghton Mifflin). ISBN 0-618-08250-6
• Orrin W. Robinson (1992), Old English and its Closest Relatives: A Study of the Earliest Germanic Languages (Stanford). ISBN 0-8047-2221-8
• Theo Vennemann (2003), "Languages in prehistoric Europe north of the Alps, " Languages in Prehistoric Europe, eds Alfred Bammesberger & Theo Vennemann (Heidelberg: C. Winter), 319—332.
• Kalevi Wiik (2002), Eurooppalaisten juuret (in Finnish; «Roots of Europeans».
• Kalevi Wiik (2004), Suomalaisten juuret (in Finnish; «Roots of Finns»).

Примітки

1. Sigmund Feist, «The Origin of the Germanic Languages and the Europeanization of North Europe», in Languages, 8, 1932, pagine 245—254 (prima pagina su JSTOR.org]).
2. Robert Mailhammer
3. Mailhammer R. (2005) The Germanic Strong Verbs.
4. Eduard Prokosch, A Comparative Germanic Grammar, University of Pennsylvania, Linguistic Society of America, Philadelphia 1939 ISBN 9-991-03485-4
5. Edgar C. Polomé, «Types of Linguistic Evidence for Early Contact: Indo-Europeans and Non-Indo-Europeans», in Markey-Greppin (a cura di), When Worlds Collide, 1990, pp. 267-89.
6. John A. Hawkins «Germanic Languages», in The Major Languages of Western Europe, Bernard Comrie, ed., Routledge 1990. ISBN 0-415-04738-2.
7. Theo Vennemann, «Languages in prehistoric Europe north of the Alps», in Alfred Bammesberger, Theo Vennemann (a cura di), Languages in Prehistoric Europe, C. Winter editore, Heidelberg 2003, pagine 319—332.
8. Наприклад, Джозеф Б. Войлс ( en: Joseph B. Voyles) ( Early Germanic Grammar, Academic Press, 1992. ISBN 0 −12-728270-X) взагалі не згадує цю гіпотезу.
9. Marlies Philippa et al. (A cura di), Etymologisch woordenboek van het Nederlands , Amsterdam University press, vol. 1, 2003.
10. Kalevi Wiik Eurooppalaisten juuret, 2002 («Radici degli Europei», (фін.)); Suomalaisten juuret, 2004 («Radici dei Finlandesi», (фін.)).
11. Confutawione di Petri Kallio, Jorma Koivulehto, Asko Parpola [Архівовано 5 серпня 2009 у Wayback Machine.] sul sito della Federation of Finnish Learned Societies ((фін.)); Confutazione di Johanna Laakso [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] sulle pagine personali nel sito dell'università di Vienna; Cornelius Hasselblatt, «Wo die wahre Revolution ist» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], in Wiener elektronische Beiträge des Instituts für Finno-Ugristik, 2002, pagine 1-15 (ISSN 1609-882X, università di Vienna; (нім.)).