Дихання Чейна — Стокса

Дихання Че́йна — Сто́кса — патологічний тип дихання, при якому поверхневі й рідкі дихальні рухи поступово частішають і поглиблюються, а досягнувши максимуму на п'ятий — сьомий вдих, починають слабшати й стають рідшими, після чого настає пауза. Цикл дихання повторюється в тій же послідовності і переходить в чергову дихальну паузу.

Дихання Чейна — Стокса Класифікація та зовнішні ресурси
Графічне зображення дихання Чейна — Стокса
МКХ-10	R06.3
MeSH	D002639

Епонім

Цей тип дихання отримав свою назву на честь британських лікарів Джона Чейна (роки життя 1777—1836) та Вільяма Стокса (1804—1878), які вперше описали його в XIX столітті.^[1][2]

Патогенез

У більшості випадків дихання Чейна — Стокса є симптомом гіпоксії головного мозку і виникає при:

• декомпенсованій серцевій недостатності;
• запальних захворюваннях мозку і його оболон;
• уремії;
• при використанні деяких лікарських препаратів (наприклад, морфіну).

Також дихання Чейна — Стокса можна спостерігати в здорових людей на значній висоті (особливо під час сну), у недоношених дітей, що, очевидно, пов'язано з недосконалістю нервових центрів.

Внаслідок гіпоксії пригнічується робота дихального центра в довгастому мозку. Припинення дихання призводить до різкого зростання в крові концентрації СО₂ й посилення подразнення хеморецепторів, які збуджують дихальний центр й призводить до відновлення дихання. Відновлення дихання зменшує в крові концентрацію СО₂, що послаблює подразнення хеморецепторів і як наслідок дихальний центр знову пригнічується, доки концентрація СО₂ не зросте.

Інші патологічні типи дихання

• Дихання Біота
• Дихання Куссмауля