Дирміт Ґулія

Дирміт Ясиф-іпа Ґулія (Дмитро Йосипович Гуліа) (абх. Дырмит Иасыф-иҧа Гәлиа або Гач Урыс-иҧа Гәлиа, рос. Дми́трий Ио́сифович Гу́лиа) (21 (9) лютого 1874(18740209), село Уарча Ґумістинського дистрикту, нині Гульрипський район, Абхазія, Грузія — 7 квітня 1960, село Аґудзера, Абхазька АРСР) — абхазький письменник, народний поет Абхазії (1937). Засновник абхазької письмової літератури. Кандидат історичних наук. Депутат Верховної ради СРСР 4—5-го скликань.

Дирміт Ґулія
абх. Дырмит Иосиф-иԥа Гәлиа
Реверс 10 апсарів — пам'ятної монети, викарбованої 2009 року із зображнням Дирміта Ґулії
Ім'я при народженні	абх. Гач Урыс-иԥа Гәлиа
Народився	21 лютого 1874(1874-02-21)[1] Varchad, Російська імперія
Помер	7 квітня 1960(1960-04-07)[2][1] (86 років) Agudzerad, Грузинська РСР[3]
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	письменник
Знання мов	абхазька, російська і грузинська
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Пам'ятник Дирміту Ґулії в Сухумі

Життєпис

Народився у бідній селянській родині. При народження отримав ім'я Ґач, проте пізніше, після прийняття християнства змінив ім'я на Дмитро. У ранньому дитинстві, як і більшість гумських абхазів, разом із родиною був виселений до Туреччини, проте його батькові вдалося повернути родину на батьківщину.

Закінчив два класи гімназії в місті Сухумі. Навчався в учительській семінарії в місті Горі (вступив у 1890 році). З 1890 по 1919 рік учителював в школах Абхазії, зокрема викладав у Киндизькій середній школі, Катерининській грецькій школі. 1892 року разом із К. Мачаваріані уклав абхазьку абетку.

У 1919—1921 роках працював редактором першої абхазької газети «Аҧсны» («Абхазія»). 1921 року організував і очолив першу абхазьку театральну трупу. З 1921 року — на педагогічній і науковій роботі. У 1922—1924 роках викладав абхазьку мову в Тифліському державному університеті. З 1940 року — старший науковий співробітник Абхазького (науково-дослідного) інституту мови, літератури та історії Академії наук Грузинської РСР. Член КПРС з 1955 року.

Зв'язок з Україною

Переклав кілька творів Тараса Шевченка, зокрема «Заповіт», «Кавказ», «Мені однаково, чи буду», «Не завидуй багатому». Автор вірша «Великий Тарас» (1941), статей «В сім'ї вольній, новій» (1938), «Сонячна Абхазія — поетові України» (1939) та ін., передмови до першого абхазького видання творів Т. Г. Шевченка 1939 р. Виступав з доповідями про життя і творчість українського поета.

30 серпня 1938 року разом з дружиною Оленою Андріївною та українською письменницею Варварою Чередниченко Д. Гуліа побував на могилі Тараса Шевченка в Каневі. Оглянувши екпозицію, Д. Гуліа записав абхазькою мовою в книзі відвідувачів: «Я був тут, на могилі Тараса Шевченка, біля пам'ятника , а також з приємністю оглянув музей...»

Шевченкові присвячує Д. Гуліа і чудовий вірш під назвою «Великий Тарас». Поет зізнавався: «А ви знаєте , я був на могилі Шевченка в Каневі, розмовляв з ним серцем, як з богатирем поезії народної».

Похований в Сухумі.

Нагороди

• орден Леніна (28.03.1949)
• три ордени Трудового Червоного Прапора (24.02.1941; 22.02.1954; 17.04.1958)
• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медалі
• народний поет Абхазії

Див. також

• Абхази

Примітки

1. Encyclopædia Britannica

   d:Track:Q5375741
2. Гулиа Дмитрий Иосифович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
3. російська Вікіпедія — 2001.

   d:Track:Q206855

Література

• Бгажба Х. и Зелинский К. Дмитрий Гулиа. Критико-биографический очерк [Архівовано 25 січня 2017 у Wayback Machine.]. — Сухуми, 1965.
• Гулиа Г. Д., Дмитрий Гулиа. Повесть о моем отце. [Архівовано 8 червня 2015 у Wayback Machine.] — М., 1963.
• Гулиа Д. И. История Абхазии. Этнография на сайте «Руниверс»