Loading AI tools
металургійна і машинобудівна компанія З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Джон Кокеріль і К° (фр. John Cockerill & Cie., з 1842 року — Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill) — колишня бельгійська металургійна і машинобудівна компанія. Заснована 1817 року братами Джоном і Джеймсом Кокеріль у Серен.
| фр. John Cockerill & Cie. | |
|---|---|
 Рекламний плакат компанії приблизно 1928 року | |
| Тип | бізнес |
| Галузь | текстильна промисловість, чорна металургія, машинобудування |
| Доля | 1955 року об'єдналася з компанією Угре-Мар'є |
| Наступник(и) (спадкоємці) | Кокеріль-Угре (з 1955 року) |
| Засновано | 1817 |
| Засновник(и) | Джон Кокеріль, Джеймс Кокеріль |
| Штаб-квартира | Серен |
| Продукція | текстиль, чавун, ковке залізо, сталь, металопрокат, зокрема рейки, продукція тяжкого машинобудування, зокрема, паровози, парові машини і парові двигуни тощо |
| Власник(и) | Джон Кокеріль (з 1825 року), з 1842 року - акціонери |
 | |
 Джон Кокеріль у Вікісховищі | |
З 1825 року єдиним власником компанії став Джон Кокеріль. З 1842 року компанію перетворено на акціонерне товариство з назвою Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill. В період свого існування компанія була одним з найголовніших європейських виробників чавуну, сталі, металопрокату, в тому числі рейок, та товарів важкого машинобудування. Продукція компанії експортувалася в багато країни світу.
Наприкінці 19 століття компанія брала участь у будівництві заводів в Україні та інших територіях Російської імперії.
1955 року компанія об'єдналася з «Угре-Мар'є» з утворенням нової компанії — «Кокеріль-Угре», перетвореною у 1981 році на «Кокеріль-Самбр».
1802 року англійський підприємець Вільям Кокеріль (англ. William Cockerill[en]) переїхав з Англії у місто Верв'є, що тоді входило до складу Франції, де почав першим в континентальній Європі впроваджувати механізовані ткацькі мануфактури, що до того були лише у Англії. 1807 року два його сини — Джон і Джеймс Кокеріль — заснували у місті Льєж свою власну машинну майстерню. 1813 року їхній батько передав їм і свій бізнес.
1814 року, після входження Фландрії і Валонії до складу Нідерландів, король Нідерландів Віллем I продав братам Кокеріль замок л'єзьких князів-єпископів у Серені, де 25 січня 1817 року почали роботу майстерні братів Кокеріль з виробництва парових машин і ткацького обладнання. Король Нідерландів Віллем І був співзасновником компанії. 1825 року брат Джона продав свою частку в бізнесі королю Нідерландів. З 1825 року компанія отримала назву «John Cockerill & Cie.».
До 1827 року ці майстерні виросли у великий (2500 робітників) завод, що виробляв чавун, сталь, прокат, машинобудівну продукцію,[1] що до того було монополією Англії. Завод випускав рейки і 1835 року компанія «Кокеріль» побудувала перший в Бельгії паровоз — Le Belge.[2] Він був побудований за ліцензією Джорджа Стівенсона.
Після Бельгійської революції 1830 року і утворення незалежної від Нідерландів Бельгії, Джон Кокеріль 1835 року став єдиним керівником компанії.[1]
1838 року через конфлікт між Бельгією і Нідерландами бельгійський банк припинив платежі і на початку 1839 року Джон Кокеріль, маючи боргів на 26 млн франків і активів на 15 млн франків, вимушений був почати ліквідацію компанії.[1]
У пошуках прибутків Джон Кокеріль вирушив до Російської імперії з пропозицією будівництва там залізниць. Під час повернення він захворів на тиф і помер у Варшаві 19 червня 1840 року, не залишивши спадкоємців.
Після смерті Джона Кокеріля компанія «Кокеріль» перейшла у власність держави і 1842 року була реорганізована на акціонерне товариство під офіційною назвою «Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill» та продовжила розвиватись. 1865 року завод у Серен, коли його відвідала японська делегація, мав площу 192 акри (780000 м²), мала дві вугільних шахти, металургійний завод і машинобудівний завод, де вироблялися котли й паротяги.[3] 1863 року на заводі було побудовано бесемерівський конвертор, що дозволило отримувати ливарну сталь і збільшити виробництво. Компанія розширила асортимент продукції, почала випускати трансантлантичні кораблі та металоконструкції для мостів.[4]
Всі сталеві рейки, які були укладені в колії ліній Донецької залізниці до 1 січня 1879 року були майже виключно іноземного виробництва. Фірма «Кокеріль» була одним з головних постачальників, разом з заводами Англії і Німеччини. [джерело?]
У 1870-х роках на Одеській залізниці був змінений постачальник рейок. Замість чавунних англійських почали купувати залізні зі сталевими накладками рейки на заводі «Кокеріль». В цієї фірми також були придбані вагони.[5]
На першій в Росії Царськосільській залізниці з 1836 року використовувався паровоз «Богатир» виробництва «Кокеріль». Пізніше в Росію також імпортувалися пароплави бельгійської компанії.
18 листопада 1887 року компанія «Кокеріль» поряд з власниками Варшавського сталеливарного заводу, групи Рау і французького «Товариства Криворізьких залізних руд» виступила співзасновником «Південноросійського Дніпровського металургійного товариства» з основним капіталом 5 млн карбованців. Варшавський сталеливарний завод було перенесено у село Кам'янка і засновано Дніпровський металургійний завод у теперішньому Кам'янському.[6] У відсотковому відношенні частка капіталів бельгійських пайщиків склала 40 %.[7]
Засноване братами Шарлем і Густавом Шодуар з Льєжу товариство «Ш. і Г. Шодуар», у 1911 році у Катеринославі ввело в експлуатацію трубопрокатне обладнання, виготовлене в Бельгії фірмою «Кокеріль» для виробництва безшовних труб.[8]
1894 року було засновано Російсько-бельгійське металургійне товариство і компанія «Кокеріль» побудувала Таганрозький металургійний завод.
.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
