Іване Джавахішвілі

Іван Олександрович Джавахішвілі, також Іване Джавахішвілі, в дореволюційних джерелах — князь Иван Александрович Джавахов^[2] (груз. ივანე ალექსანდრეს ძე ჯავახიშვილი; 11 [ 23 ] квітня 1876 , Тифліс — 18 листопада 1940, Тбілісі) — грузинський історик, академік Академії наук СРСР (1939), один із засновників Тбіліського університету, який тепер має його ім'я.

Іване Джавахішвілі
груз. ივანე ალექსანდრეს ძე ჯავახიშვილი
Народився	11 (23) квітня 1876  Тифліс, Російська імперія[1]
Помер	18 листопада 1940(1940-11-18)[1] (64 роки)  Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР[1]
Поховання	Тбілісі
Країна	Російська імперія  Грузинська Демократична Республіка  Грузинська РСР  СРСР
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	Східний факультет СПбДУd
Галузь	історія
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d] Тбіліський державний університет Національний музей Грузії
Науковий керівник	Марр Микола Якович
Вчителі	Марр Микола Якович
Відомі учні	Єремян Сурен Тиграновичd
Аспіранти, докторанти	Nikoloz Berdzenishvilid Георгій Чітая Shalva Amiranashvilid
Членство	Академія наук СРСР Імператорське російське археологічне товариствоd
Нагороди
Автограф
Іване Джавахішвілі у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Джавахішвілі.

Життєпис

Народився в аристократичній княжій сім'ї Джавахішвілі (в дореволюційному написанні Джавахови)^[2].

Закінчив факультет східних мов Петербурзького університету (1899), в 1901—1902 роках стажувався в Берлінському університеті, з 1902 року — приват-доцент по кафедрі вірмено-грузинської філології.

У 1908 році організував в Петербурзькому університеті студентський «Грузинський науковий гурток», накопичений матеріал з історії, філології, соціології був виданий у вигляді збірника наукових праць (1915, грузинською мовою).

Разом зі своїм учителем М. Я. Марром Джавахішвілі брав участь у відрядженні на Синай, де досліджував давньогрузинські рукописи. У 1905 написав роботу «Політичний і соціальний рух в Грузії в XIX в.», А з 1908 року почав публікацію своєї основної праці — «Історія грузинського народу» (останній, 4-й том вийшов посмертно в 1949 р.), який справив величезний вплив на грузинську історичну науку. Одночасно з «Історією» працював над великим числом книг по допоміжним дисциплінам і джерелознавству: «Завдання, джерела і методи історії колись і тепер», т. 1-4, 1916 1926; «Стародавньо-грузинська історична література», 1916; «Грузинська нумізматика та метрологія», 1925; «Грузинська палеографія», 1926; «Грузинська дипломатика», 1926.

У 1917—1918 став одним з основних діячів у боротьбі за заснування Тбіліського університету, в березні 1917 року на своїй петроградській квартирі зібрав нараду з розробки плану конкретних дій. У нараді брали участь І. А. Кипшидзе, А. Г. Шанідзе, М. Г. Каухчішвілі, Ш. І. Нуцубідзе, Е. Чіджавадзе.^[3] Разом з І. А. Кипшидзе і А. Г. Шанідзе виїжджав до Грузії для проведення робіт на місці. Автор «Положення про грузинськом університеті». При виборах керівництва університету номінувався в ректори, але взяв самовідвід. Був обраний деканом філософського (в той час — єдиного) факультету.

У 1919 році змінив (був обраний) Петре Мелікішвілі на посаді ректора ТДУ і перебував на цій посаді до 1926 року, коли був звільнений як немарксист в ході «чисток», що відбулися за повстанням в Грузії в серпні 1924 року. 23 березня 1936 року, на Науковій раді з історії Тбіліського державного університету тодішній ректор університету Карло Орагвелідзе виступив з доповіддю, основною метою якого було спростувати заслуги Джавахішвілі як засновника університету. Джавахішвілі був звинувачений в тому, що він «не хоче або не може трактувати історію грузинської нації відповідно до принципів історичного матеріалізму» і усунений від викладання в університеті^[4].

Був головою Грузинського історико-етнографічного товариства (до 1925). Потім працював над працями: «Історія грузинського права» (т. 1-2, 1928—1929), «Економічна історія Грузії» (т. 1-2, 1930—1934), «Основні питання історії грузинської музики» (1938). З 1937 до кінця життя — директор Музею ім. Шота Руставелі і керівник Мцхетської археологічної експедиції.

Раптово помер під час читання лекції.

Похований в парку університету^[5].

Ім'я Джавахішвілі присвоєно, крім ТДУ, також Інституту історії АН Грузії і вулиці в Тбілісі^[6][7].

Нагороди

Пам'ятник на могилі И. Джавахішвілі

Посмертно удостоєний Сталінської премії (1947). Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора (1938).