Паризька національна опера

Пари́зька націона́льна о́пера (фр. Opéra National de Paris), часто скорочено Паризька опера (Opéra de Paris) — державна установа в Парижі, що займається розвитком оперного, балетного та класичного музичного мистецтва. Паризька опера існує протягом більш ніж чотирьох століть на сценах різних театрів. 1669 року отримала офіційний статус і назву — «Королівська академія музики» (фр. Académie Royale de musique).

Паризька національна опера
Галузь промисловості	performing artsd[1]
Дата створення / заснування	28 червня 1669[2][3][4]
Офіційна назва	фр. Académie d'Opéra (28 червня 1669)[2] фр. Académie Royale de Musique (13 березня 1672)[3] фр. Opéra (24 червня 1791)[5] фр. Académie de Musique (29 червня 1791)[5] фр. Académie Royale de Musique (17 вересня 1791)[5] фр. Académie de Musique (15 серпня 1792)[5] фр. Opéra (12 серпня 1793)[5] фр. Opéra National (18 жовтня 1793)[5] фр. Théâtre des Arts (7 серпня 1794)[5] фр. Théâtre de la République et des Arts (3 лютого 1797)[5] фр. Théâtre de l'Opéra (24 серпня 1802)[3] фр. Académie Impériale de Musique (29 червня 1804)[5] фр. Académie de Musique (3 квітня 1814)[5] фр. Académie Royale de Musique (5 квітня 1814)[5] фр. Académie Impériale de Musique (21 березня 1815)[5] фр. Académie Royale de Musique (9 липня 1815)[6] фр. Théâtre de l'Opéra (4 серпня 1830)[5] фр. Académie Royale de Musique (10 серпня 1830)[5] фр. Théâtre de la Nation (26 лютого 1848)[5] фр. Opéra-Théâtre de la Nation (29 березня 1848)[5] фр. Académie Nationale de Musique (2 вересня 1850)[5] фр. Académie Impériale de Musique (2 грудня 1852)[6] фр. Théâtre Impérial de l'Opéra (1 липня 1854)[5] фр. Théâtre de l'Opéra (4 вересня 1870)[5] фр. Théâtre National de l'Opéra (17 вересня 1870)[5] фр. Théâtre National de l'Opéra (12 липня 1871)[6] фр. Réunion des Théâtres Lyriques Nationaux (14 січня 1939)[6] фр. Théâtre National de l'Opéra de Paris (7 лютого 1978)[6] фр. Opéra de Paris (2 квітня 1990)[6] фр. Opéra National de Paris (5 лютого 1994)[6] фр. OPERA NATIONAL DE PARIS[1]
Засновник	Людовик XIV[4]
Країна	Франція
Член у	Réunion des Opéras de Franced, European Network for Opera and Dance Educationd і Opera Europad
Організаційно-правова форма	établissement public national à caractère industriel ou commercial doté d'un comptable publicd[1]
Розташування штаб-квартири	Опера Гарньє і Опера Бастилія
Кількість працівників	1712 осіб
Кількість підписників у соціальних мережах	265 700
Індекс гендерної рівності Egapro	94 і 79
Офіційний сайт​(фр.)​(англ.)
Паризька національна опера у Вікісховищі

Паризька національна опера вночі

Історія

«Опера» в кінці XVII століття в Парижі була офіційним придворним театром. У порівнянні з театром Комеді Франсез, що мав рівний статус, але на відміну від Опери отримував королівські субсидії, перебувала в набагато більш важкому матеріальному становищі. Наприкінці XVIII століття в Парижі, як контркультура придворної, виникає Опера комедії (фр. Opéra-Comique), що орієнтується на замошних містян. У XIX столітті в аристократії слабшає інтерес до оперних постановок, і опера розвивається паралельно з Оперою комедією, в Гранд Опера. З танцювальних оперних партій, завжди вельми значущих на французькій оперній сцені, розвивається в самостійний напрям театрального мистецтва балет. Паризька опера донині зберегла значимість одного з «національних» видів мистецтва.

В даний час Паризька національна опера володіє двома будівлями:

• Опера Гарньє, відкрита 5 січня 1875 року. Зі зведенням нової будівлі (Опера Бастилія) в опері Гарньє відбуваються переважно балетні постановки, а також демонстрації старих класичних опер.
• Опера Бастилія, відкрита напередодні двохсотріччя взяття Бастилії, 13 липня 1989 року, і побудована на її місці.

Важливі прем'єри

Опера XX століття. Французька картка 1910 року

• 1774 Іфигенія в Авліді, Крістофа Глюка
• 1779 Іфигенія в Тавриді, Крістофа Глюка
• 1828 Німа з Портичі, Даніеля-Франсуа Обера
• 1831 Роберт-Диявол, Джакомо Меєрбер
• 1835 Іудейка, Фроманталя Галеві
• 1836 Гугеноти, Джакомо Меєрбера
• 1838 Бенвенуто Челліні, Гектора Берліоза
• 1840 Фаворит, Гаетано Доніцетті
• 1841 Жізель, балет Адольфа Адама
• 1847 Єрусалим, перша Гранд-опера Джузеппе Верді
• 1849 Пророк, Джакомо Меєрбера
• 1855 Сицилійська вечірня, Джузеппе Верді
• 1860 Метелик, балет Жака Оффенбаха
• 1861 Тангейзер, Ріхарда Вагнера
• 1865 Африканка, Джакомо Меєрбера
• 1867 Дон Карлос, Джузеппе Верді
• 1884 Манон, Жуля Массне
• 1885 Сід, Жуля Массне
• 1902 Пелеас і Мелисанда, Клода Дебюссі
• 1910 Жар-птиця, С. П. Дягілєва, І. Ф. Стравінського
• 1911 Іспанська година, Моріса Равеля
• 1927 Бідний матрос, Даріуса Мійо
• 1947 Груди Тіресіаса, Франсіса Пуленка
• 1979 Лулу, Альбана Берга
• 1983 Святий Франциск Ассізський, Олів'є Мессіана

Цікаві факти

Солістом Паризької національної опери у 1997—2002 роках був вихованець Львівської консерваторії Василь Сліпак^[7], який брав участь в боях проти російських окупантів на Донбасі у складі добровольчого корпусу «Правий сектор» й загинув у бою.