Демілітаризо́вана зо́на — встановлена міжнародним договором чи угодою територія, на якій заборонено зберігати старі й споруджувати нові укріплення, військово-промислові підприємства, тримати війська.
Коротка інформація Не має властивості, Модельний елемент ...
Закрити
Міжнародне гуманітарне право визначає демілітаризовану зону як будь-яку зону, з якої за згодою між сторонами, що знаходяться у збройному конфлікті, виведені всі комбатанти та мобільні бойові засоби. Встановлено, що влада і населення цієї зони мають утримуватися від ворожих дій. Демілітаризована зона позначається знаками, які погоджуються між сторонами збройного конфлікту.[1]
Демілітаризація може бути обмеженою (частковою) і повною:
- обмежена демілітаризація — на території не будуються нові укріплення, старі можна зберігати, чисельність військ не збільшується;
- повна демілітаризація — ліквідовуються всі військові споруди, виводяться всі війська з демілітаризованої території.
Переважно прикордонні демілітаризовані зони мають однакову ширину по обидва боки кордону. Але є винятки. Так Рейнська демілітаризована зона (створена у 1919 році) була тільки на території Німеччини шириною 50 км на схід від Рейну[2].
Африка
Між північним Марокко та іспанськими містами Сеута і Мелілья розташована демілітаризована зона. Марокко ніколи не визнавало Сеуту і Мелілью в складі Іспанії.
Антарктида
Стаття 1 Антарктичного договору, забороняє військову діяльність в Антарктиді, хоча військовий персонал та обладнання можуть використовуватися на суші в мирних цілях.
- Терен завширшки 1,2 км між Гібралтаром й Іспанією, було створено після облоги 1727, після створення Євросоюзу втратила сенс.
- Рейнська демілітаризована зона була утворена після Першої світової війни згідно з Версальським договором 1919 року. Рейнланд було знову окуповано і мілітаризовано в 1936, Нацистською Німеччиною в порушення міжнародних договорів.
- Ізраїль та Сирія: Після арабо-ізраїльської війни, 1948, 3 ДМЗ були створено згідно з угодою про перемир'я, 1949 між Ізраїлем і Сирією, як вказано на цій мапі.
- Ізраїль та Єгипетське королівство: у 1948, після арабо-ізраїльської війни, була створена ДМЗ, Ель-Ауджа зона в 1949 угод про перемир'я між Ізраїлем і Єгиптом.
- Ізраїль та Йорданія: у 1948, після арабо-ізраїльської війни, ізраїльські та йорданські анклави на горі Скопус був призначений ДМЗ.
- Ізраїль і Йорданія: у 1948, після арабо-ізраїльської війни, терен у Латрун.
- Республіка Китай: Японські війська окупували Маньчжурію вересень 1931 — лютий 1932 року, коли вони проголосили в регіоні державу Маньчжоу-го. У травні 1933, було укладено Танго перемир'я між Республікою Китай і Японською імперією, який встановив демілітаризовану зону між Маньчжоу-Го та Китаєм.
- В'єтнам: демілітаризована зона між Північним і Південним В'єтнамом була створена в квітні 1954 згідно з результатами Женевської конференції припинення війни між В'єтмінєм і Французькою республікою. ДМЗ у В'єтнамі була розташована на 17-й паралелі півн.ш. Насправді, ДМЗ мала близько милі по обидві береги річки Бенхай і прямувала з заходу на схід від кордонів Лаосу до Південно-Китайського моря.
- Норвегія та Швеція встановили демілітаризовану зону в один кілометр на кожен бік кордону після скасування унії між Норвегією та Швецією, 1905. Ця зона була скасована за взаємною згодою в 1993.
- Саудівсько-Іракська нейтральна зона
- Саудівсько-Кувейтська нейтральна зона
Нестерук О. В. Демілітаризовані та нейтралізовані території // Міжнародні читання з міжнародного права пам’яті професора П.Є. Казанського : матер. третьої міжнар. наук. конф. (м. Одеса, 2–3 листопада 2012 р.) / відп. за випуск М. І. Пашковський ; НУ «ОЮА».. — 2012. — С. 140-143. Архівовано з джерела 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- О. В. Задорожній. Демілітаризація території // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- О. Задорожній. Демілітаризована зона // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.190 ISBN 978-966-611-818-2