Даніеле Де Россі

	Даніеле Де Россі
	Даніеле Де Россі
Особисті дані
Народження	24 липня 1983 (41 рік)
	Рим, Італія
Зріст	184 см
Вага	78 кг
Громадянство	Італія
Позиція	півзахисник
Юнацькі клуби
1997–2000; 2000–2003	«Остія Маре»; «Рома»
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Нагороди	Орден «За заслуги перед Італійською Республікою»
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.
Даніеле Де Россі у Вікісховищі

Даніеле Де Россі (італ. Daniele De Rossi, нар. 24 липня 1983, Рим) — італійський футбольний тренер і колишній футболіст, що грав на позиції півзахисника.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Де Россі.

Коротка інформація Особисті дані, Народження ...

Закрити

Майже всю кар'єру провів в італійській «Ромі», з якою двічі виграв Кубок Італії в 2007 і 2008 роках, а також Суперкубок Італії в 2007 році. Він був названий найкращим молодим футболістом Серії А в 2006 році^[1] та найкращим футболістом італійського року Серії А в 2009 році. Де Россі став капітаном «Роми» на початку сезону 2017/18 років після завершення кар'єри Франческо Тотті. Наприкінці сезону 2018/19 він покинув «Рому» після 18 сезонів у команді. Маючи 616 матчів за римлян у всіх турнірах, він є другим гравцем клубу за кількістю матчів за всю історію після Тотті. Згодом він приєднався до аргентинського клубу «Бока Хуніорс» влітку 2019 року та завершив кар'єру в січні наступного року.

Де Россі представляв Італію на юнацькому і молодіжному, вигравши молодіжний чемпіонат Європи 2004 року, а також здобувши бронзові медалі на Олімпійських іграх 2004 року. Також грав за національну збірну Італії, за яку протягом 2004—2017 років провів 117 матчів і є п'ятим гравцем за кількістю проведених матчів за всю історію збірної Італії та півзахисником з найбільшою кількістю матчів за всю історію. З 21 голом він є найрезультативнішим півзахисником збірної Італії після Другої світової війни та другим найрезультативнішим півзахисником Італії за всю історію Адольфо Балонч'єрі. Де Россі був з командою переможцем чемпіонату світу 2006 року, а також брав участь у Євро-2008, Кубку Конфедерацій 2009 року, чемпіонаті світу 2010, Євро-2012, де став віцечемпіоном і був включений до символічної збірної, Кубку Конфедерацій 2013 року, здобувши бронзові медалі, чемпіонаті світу 2014 року та Євро-2016.

По завершенні ігрової кар'єри став тренером і обіймав посаду помічника головного тренера у штабі Роберто Манчіні в збірній Італії, а також працював головним тренером у СПАЛі. У січні 2024 року очолив рідну «Рому».

Вихованець юнацької футбольної команди «Остія Маре». 2000 року продовжив займатися футболом у молодіжній команді клубу «Рома».

У дорослому футболі дебютував за «Рому» 2001 року, з того часу незмінно захищав її кольори протягом вісімнадцяти сезонів. Провів загалом у складі «вовків» 616 офіційних матчів, забивши 63 голи, двічі ставав володарем Кубка Італії. За кількістю ігор за римську команду поступається лише своєму багаторічному партнерові по футбольному полю Франческо Тотті^[2]^[3].

У травні 2019 року було офіційно оголошено, що клуб не має наміри подовжувати контракт із наддосвідченим півзахисником, який добігав до завершення^[4]. За 12 днів Де Россі провів свою останню гру за «Рому», після чого вирішив не завершувати ігрову кар'єру.

26 липня 2019 року гравець, якому щойно виповнилося 36 років, уклав однорічну угоду з аргентинським «Бока Хуніорс»^[5]^[6], де спортивним директором працював багаторічний одноклубник Де Россі по «Ромі» Ніколас Бурдіссо^[7]. 13 серпня 2019 року Де Россі дебютував за «Боку» проти «Альмагро» (1:1) у Кубку Аргентини, забивш свій перший і єдиний гол за клуб, але його команда вилетіла зі змагань після поразки в серії пенальті^[8]. Загалом до кінця року він зіграв 7 ігор в усіх турнірах за клуб і 6 січня 2020 року оголосив про завершення кар'єр, пославшись на сімейні причини^[9]^[10]^[11].

2001 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 3 іграх на юнацькому рівні.

Протягом 2002—2004 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 20 офіційних матчах, забив 3 голи. Був учасником футбольного турніру на Літніх Олімпійських іграх 2004 року, де разом з командою виборов бронзові олімпійські нагороди.

2004 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. На наступні 13 років став гравцем основного складу італійської команди. За ці роки був учасником фінальних частин трьох чемпіонатів Європи і трьох чемпіонатів світу, включаючи переможний для італійців чемпіонат світу 2006 року у Німеччині.

У листопаді 2014 року провів свою соту гру за збірну, а за три роки завершив кар'єру в національній команді, маючи в активі 117 ігор у її складі, що на той момент стало четвертим показником в історії «сквадри адзурри». Попри амплуа півзахисника регулярно відзначався забитими голами і на момент припинення виступів за національну команду мав в активі 21 забитий гол, посідаючи на той час 12-те місце серед її найкращих в історії бомбардирів.

18 березня 2021 року Де Россі було представлено як нового помічника Роберто Манчіні у національній збірній Італії^[12]^[13]. 11 липня 2021 року Італія виграла Євро-2020 після перемоги у фіналі у серії пенальті проти Англії^[14]. 13 серпня він залишив італійську команду, щоб завершити свій тренерський курс, а 23 листопада повернувся до роботи в Італійській федерації футболу, цього разу на посаду технічного співробітника для юнацьких команд віком від 15 до 20 років^[15]. У січні 2022 року він погодився повернутися тренерського штабу Роберто Манчіні, щоб допомогти у збірній плей-оф кваліфікації до чемпіонату світу 2022 року^[16], але італійцям не вдалось вийти на «мундіаль».

11 жовтня 2022 року Де Россі був призначений новим тренером команди Серії B СПАЛ^[17]^[18]. На момент призначення Де Россі команда посідала 14-е місце у турнірній таблиці, здобувши лише дві перемоги за 8 турів. Однак покращити результати команди тренеру-початківцю не вдалося, і команда при ньому здобула лише 3 перемоги у 17 матчах, через що вже 14 лютого 2023 року він, не доопрацювавши до кінця сезону, залишив посаду, опустивши команду на 18 місце^[19].

16 січня 2024 року Де Россі був призначений головним тренером «Роми» до кінця сезону, змінивши на цій посаді Жозе Моурінью^[20].

Статистика клубних виступів

Більше інформації Сезон, Команда ...

Сезон	Команда	Чемпіонат			Національний кубок			Континентальні кубки			Інші змагання			Усього
Сезон	Команда	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ігор	Голів
2001-02	«Рома»	A	0	0	КІ	3	0	ЛЧ	1	0		—	—	4	0
2002-03		A	4	2	КІ	2	0	ЛЧ	0	0		—	—	6	2
2003-04		A	17	0	КІ	4	0	КУЄФА	6	1		—	—	27	1
2004-05		A	30	2	КІ	5	1	ЛЧ	2	1		—	—	37	4
2005-06		A	34	6	КІ	4	0	КУЄФА	7	0		—	—	45	6
2006-07		A	36	2	КІ	8	2	ЛЧ	10	2	СІ	1	0	55	6
2007-08		A	34	5	КІ	6	0	ЛЧ	10	0	СІ	1	1	51	6
2008-09		A	33	3	КІ	2	0	ЛЧ	7	0	СІ	1	1	43	4
2009-10		A	33	7	КІ	4	1	ЛЄ	12	3				49	11
2010-11		A	28	2	КІ	4	0	ЛЧ	7	1	СІ	1	0	40	3
2011–12		A	32	4	КІ	0	0	ЛЄ	0	0	-	-	-	32	4
2012–13		A	25	0	КІ	4	0	-	-	-	-	-	-	29	0
2013–14		A	32	1	КІ	4	0	-	-	-	-	-	-	36	1
2014–15		A	26	2	КІ	1	1	ЛЧ+ЛЄ	3+4	0	-	-	-	34	3
2015–16		A	24	1	КІ	1	0	ЛЧ	6	2	-	-	-	31	3
2016–17		A	31	4	КІ	1	0	ЛЧ+ЛЄ	2^[21]+6	0+1	-	-	-	40	5
2017–18		A	22	1	КІ	0	0	ЛЧ	10	1	-	-	-	32	2
2018–19		A	18	1	КІ	1	0	ЛЧ	4	1	-	-	-	23	2
Усього за «Рому»			459	43		55	5		98	13		4	2	616	63
2019–20	«Бока Хуніорс»	ПД	5	0	КА	1	1	КЛ	1	0	-	-	-	7	1
Усього за кар'єру			464	43		56	6		99	13		4	2	623	64

Закрити

Статистика виступів за збірну

«Рома»

Володар Кубка Італії (2): 2006/07, 2007/08
Володар Суперкубка Італії (1): 2007

Збірна Італії

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]