Loading AI tools
український музикознавець, фольклорист З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мико́ла Олексі́йович Грі́нченко (21 квітня (3 травня) 1888[4], Київ — 27 листопада 1942, Уфа, Башкортостан, РСФРР) — український музикознавець, фольклорист. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). У 1925—1928 роках ректор Музично-драматичного інституту в Києві, професор Київської консерваторії. Автор основоположних праць з історії української музики.
| Грінченко Микола Олексійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 21 квітня (3 травня) 1888[1] Київ, Київська губернія, Російська імперія[2] |
| Помер | 27 листопада 1942[2] (54 роки) Уфа, РРФСР, Башкирська АРСР, СРСР[2] |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |  Російська імперія УНР.svg){kind=small} СРСР |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | музикознавець, фольклорист, викладач університету |
| Галузь | музикознавство |
| Alma mater | Кам'янець-Подільський університет |
| Знання мов | українська[3] |
| Заклад | Київська консерваторія |
| Нагороди |  |
Народився 21 квітня (3 травня) 1888 року[4] в Києві в сім'ї робітника заводу «Арсенал». Батько Миколи був музично обдарованою людиною, співав у хорі Київської опери, згодом став її хормейстером.
Початкову музичну освіту (хоровий спів, диригування, фортепіано) хлопець здобув у Придворній співацькій капелі в Санкт-Петербурзі, де навчався у 1897—1901 роках. Повернувшись до Києва, закінчив реальне училище, а 1912 року — музичне училище Російського музичного товариства. Першу наукову працю — «Українська музика та її представники» (рос. «Украинская музыка и ее представители») — Микола Грінченко опублікував у 1908—1909 роках у Тамбові (нині місто в Російській Федерації) в журналі «Баян».
Закінчив один курс історико-філологічного факультету Київського державного українського університету. У 1918—1921 роках навчався на історико-філологічному факультеті Кам'янець-Подільського державного українського університету (дійсний студент від 25 листопада 1918 року)[5]. Під керівництвом В'ячеслава Претра (відомого тоді вченого, зокрема, в галузі первісних музичних культур) написав дипломну роботу. Від 1921 року був лектором історії музики в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти, створеному на заміну університету. Тут уперше розробив і почав читати курс історії української музики.
У 1922—1934 роках був викладачем історії музики й народної творчості Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка в Києві (у 1925—1928 роках був його ректором). Грінченко читав усі музично-історичні курси, що стосувались української, російської, західноєвропейської музики, вперше почав викладати тут курси історії опери, музичної критики, наукознавчі курси: музичної історіографії (за висловом Грінченка, «історії історії музики») та історії української музичної фольклористики. Завдяки педагогічній діяльності Миколи Олексійовича надбанням інститутських музично-історичних курсів стала низка прогресивних здобутків тогочасного українського та західноєвропейського музикознавства. В атмосфері посилення позицій Асоціації пролетарських музикантів України в українській музичній культурі Грінченко 1928 року залишив посаду ректора, а по суті — був звільнений, й до 1934 року працював в інституті проректором з навчальної роботи.
1933 року був заарештований на три місяці разом зі своїм родичем, українським поетом та науковцем-славістом Михайлом Драй-Хмарою. Після заслання на Колиму Драй-Хмари деякий час опікувався дочкою поета, надаючи їй змогу навчатися в музичній школі.
У 1934—1937 Микола Грінченко (після розділення Музично-драматичного інституту на театральний інститут і консерваторію) — професор Київської консерваторії.
У 1930-х роках Грінченко був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Зокрема, 1934 року в журналі «Радянська музика» зазначалося, що «він має негайно викрити свої націоналістичні погляди» або «треба негайно усунути той вплив, який має Грінченко на студентську молодь»[6]. Наслідком таких звинувачень став арешт Грінченка, позбавлення роботи, нігілістична критика творчого доробку науковця аж до 1938 року. Внаслідок цих тяжких випробувань учений захворів на туберкульоз.
У 1938—1942 роках Микола Олексійович був науковим співробітником Інституту українського фольклору АН УРСР, 1942 року — директор Інституту народної творчості та мистецтв АН УРСР (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України), який під час евакуації перебував в Уфі (нині столиця Башкортостану, Російська Федерація).
Помер 27 листопада 1942 року в Уфі. 1953 року перепохований у Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2).
Наукові інтереси Грінченка зосереджувалися на питаннях історії української музичної культури, національного пісенного фольклору, наукового музикознавства тощо. Автор праць:
Працював над створенням «Українського музичного словника» (не опубліковано).
Грінченко — автор численних нарисів про творчість українськиї композиторів: Миколи Лисенка, Якова Степового, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Левка Ревуцького та інших.
Серед його творів є розвідки «Гайдамаки» Кирила Стеценка (1922), «Шевченко і музика» (1941), «Українська тематика в творчості Михайла Глінки» (1959) та інші.
Микола Грінченко займався педагогічною, музичною, громадською, пропагандистсько-просвітницькою діяльністю.
У Києві є вулиця Миколи Грінченка.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
