Грицишин Володимир Омелянович
український господарник, громадський діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володимир Омелянович Грицишин (нар. 23 квітня 1953, Могильниця, (нині — Нова Могильниця) Тернопільського районуТернопільська область) — міський голова Сєвєродонецька, що на Луганщині в 1994—2010 роках. Переобирався громадянами міста чотири рази.
| Грицишин Володимир Омелянович | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Народився | 23 квітня 1953 (71 рік) Могильниця (нині — Нова Могильниця), Тернопільська обл., УРСР | ||||||
| Громадянство | українське | ||||||
| Національність | українець | ||||||
| Місце проживання | Сєвєродонецьк, Луганська обл., Україна | ||||||
| Діяльність | політик | ||||||
| Alma mater | Харківський політехнічний інститут | ||||||
| Посада | міський голова Сєвєродонецька | ||||||
| Термін | 1994—2010 | ||||||
| Наступник | Валентин Казаков | ||||||
| Партія | безпартійний | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
Біографічні відомості
Узагальнити
Перспектива
Народився 23 квітня 1953, Могильниця, (нині — Нова Могильниця Тернопільського району) Тернопільська область. В дитинстві і юності жив у Сумській області[1].
Отримав вищу освіту, закінчивши в 1976 році Харківський політехнічний інститут за спеціальністю «Технологія неорганічних речовин». Один із учнів всесвітньо відомого вченого, академіка В. І. Атрощенка[2]. Після завершення навчання, як один з кращих випускників інституту, був запрошений на роботу до Сєвєродонецького виробничого об'єднання «Азот», в цех аміаку, де пропрацював з 1976 до 1993 і пройшов кар'єрний шлях до заступника начальника цеху.
1979 року був призваний до лав радянської армії. Служив у залізничних військах, брав участь у будівництві Байкало-Амурської магістралі[3].
Після армії повернувся до Сєвєродонецького виробничого об'єднання «Азот». За часи роботи на підприємстві В. О. Грицишиним було створено 8 винаходів, 6 з яких було втілено у виробництво[3]. Ним було також запропоновано і впроваджено багато раціоналізаторських пропозицій. Відзначений нагрудним знаком «Винахідник СРСР».
З 1994 до 2010 — міський голова Сєвєродонецька[4].
У 2001 році закінчив Українську академію зовнішньої торгівлі за спеціальністю «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»[1]. Кандидат економічних наук (2004)[5].
Почесний громадянин міста Єленя Ґура, Польща (2008)[6].
7 червня 2011 року назначений виконувачем обов'язки директора Сєвєродонецької ТЕЦ[7].
З 2014 року очолював ТОВ «Таун-сервис» (Сєвєродонецький водоканал)[8].
2014 — після звільнення Сєвєродонецька від проросійських терористів, на прохання голови Луганської облдержадміністрації Г. Москаля, став його заступником і займався питаннями життєзабезпечення громадян підконтрольної Україні частини Луганської області[8]. За цю роботу нагороджений Почесною відзнакою «За розвиток регіону» на підставі розпорядження голови Луганської облдержадміністрації Г.Г. Москаля.
З 2015 року — пенсіонер.
Політична діяльність
Узагальнити
Перспектива
За часів перебування на посаді міського голови Сєвєродонецька В.О. Грицишин приділяв основну увагу житлово-комунальній сфері. На здивування і незадоволення луганських чиновників В.О. Грицишиним на баланс міста були взяті водоканал та теплозабезпечуючі підприємства[9]. Наступними кроками стало будівництво теплового та каналізаційного колектору, ремонти житлового фонду та приведення у належний стан автодоріг. Місто активно будувалося[1], що значно зменшило черги на житло. За часів його роботи побудовано Свято-Христо-Різдвяний Собор[1], створені можливості для розвитку малого та середнього бізнесу, завдяки чому в місто прийшли підприємці з інших міст і регіонів — відкрилися великі торговельні центри та супермаркети, ремонтні та сервісні підприємства, збільшена та обладнана площа ринків. Велика увага приділялася розвитку культури та спорту — підтримувалося функціонування безкоштовних спортивних секцій для дітей та молоді, діяльність ВК «Сєвєродончанка», залучалися спонсори для проведення культурно-розважальних програм, що проводилися на площі в центрі міста на різноманітні свята. В місті регулярно проходили європейські чемпіонати по волейболу та великому тенісу.
З 90-х років ХХ ст. В.О. Грицишин відкрито виступав, як прихильник національно-патріотичних сил.
На виборах 2010 року посів друге місце, поступившись регіоналу Валентину Казакову[10].
Під час окупації міста проросійськими терористами у 2014 році В.О. Грицишин був весь час на робочому місці (директор ТОВ «Таун-сервис»), керував ремонтними та відновлювальними роботами з забезпечення міста водою[8].
2015 рік — Володимир Грицишин знову балотувався на пост міського голови[11]. Вийшов у другий тур. Набрав 37,62% (9433) голосів при явці виборців всього 26,8%[12].
Нагороди
Узагальнити
Перспектива
Державні ордени
- Орден «За заслуги» І ступеня (11.04.2008).
- Орден «За заслуги» ІІ ступеня (21.08.2004).
- Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (04.08.1998).
Церковні ордени
- Орден «Різдва Христова» І ступеня (2001).
- Орден «Різдва Христова» ІІ ступеня (2000).
- Орден святих преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських (1999).
- Орден святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня.
- Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня.
- Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня.
- Орден преподобного Нестора-Літописця І ступеня (2011).
- Орден преподобного Нестора-Літописця ІІ ступеня.
- Орден «Святий Дмитро Солунський» IV ступеня.
- Орден «Ярослава Мудрого».
- Орден «1020-річчя Хрещення Київської Русі».
- Орден «Покрова Пресвятої Богородиці».
- Орден «Георгія Победоносця».
Козацькі нагороди
- Орден Міжнародного союзу козацтва «Віра. Честь. Слава» ІІІ ступеня.
- Орден «Козацька слава» ІІ ступеня (16.04.2004).
- Орден Міжнародного союзу козацтва «Вірність козацьким традиціям» (15.11.2006. №31).
- Орден «За патріотизм» І ступеня (28.10.2006).
- Орден Українського козацтва «Віра» IV ступеня.
Медалі
- Медаль «За трудову доблесть» (04.04.1981).
- Медаль «За будівництво Байкало-Амурської магістралі» (14.10.1983).
- Медаль «15 років збройним силам України».
- Медаль «Захисник Вітчизни»
- Медаль «Успіння Пресвятої Богородиці» (28.08.2006).
- Медаль «Незалежність України» (11.04.2004).
- Медаль «10 років Харківського Собору».
- Медаль «За заслуги» І ступеня.
- Медаль «За заслуги» ІІ ступеня.
- Медаль «За заслуги» ІІІ ступеня.
- Медаль Української спілки ветеранів Афганістану «За громадську мужність» (11.02.2004).
- Медаль "За жертовність і любов до України" (09.07.2015).
Нагрудні знаки
- Нагрудний знак «Винахідник СРСР».
- Нагрудний знак «Відмінник освіти України».
- Нагрудний знак «За заслуги перед містом».
- Знак пошани Управління МВС України в Луганській області ІІ ступеня.
- Нагрудний знак «Асоціація міст України».
- Нагрудний знак «За мужність та любов до Вітчизни».
- Нагрудний знак Міністра оборони України.
- Почесна відзнака «За розвиток регіону» (24.05.2015).
- Почесна відзнака «За вільну Луганщину» захисникам, волонтерам і патріотам Луганщини (22 липня 2019 р.).
Почесні грамоти
- Почесна грамота ЦК ВЛКСМ
- Почесна Грамота Верховної Ради України (24.05.2004. № 567).
- Почесна Грамота Кабінету міністрів України «Народна шана».
Пам’ятні годинники
- Нагороджений пам’ятним годинником від Президента України Л.Д. Кучми.
- Нагороджений пам’ятним годинником від Голови Верховної Ради В.М. Литвина.
Посилання
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.