Гопліти

Гоплі́ти (грец. όπλιται) — давньогрецькі піші воїни з важким озброєнням, що складали, після переселення дорійців, важливу частину війська. Назва походить від важкого щита гоплону.

Гопліти
Одягнуто в	ліноторакс, панцир, Коринфський шолом, Фригійський шоломd, Гоплон, Боетійський щитd, Поножі і хламіда
Тема твердження	спартанський образ життяd
Гопліти у Вікісховищі

Гопліти на давньогрецькому кратері, датованому близько 600 року до н. е. Лувр, Париж

Тактика

Два атакувальних прийоми гоплітів — з різним положенням списа

Вони билися замкненими рядами — фалангами. Озброєння їх, пристосоване тільки до рукопашного бою, складалося зі довгого списа-дорі, великого круглого щита (аспіса або гоплона, звідти і їхня назва) та меча (ксифоса або махайри). Крім того, гопліти носили мідний панцир, шолом. Усе озброєння важило близько 20 кг^[1]. Отож, в поході частину озброєння носили за гоплітів їхні раби.

Стан

У Спарті гопліти були громадянами. У афінян, за наказом Солона, тільки громадяни перших трьох класів набиралися в гопліти, адже утримувати себе, зокрема, купувати усі обладунки, гопліти мали за власний кошт. Тому після греко-перських воєн, через збіднілість, серед гоплітів з'явились найманці.

У македонському війську гопліти називалися фалангітами (від фаланга): це були вільні македоняни, але не знатного класу. Їхнє озброєння складалося з круглого щита, шкіряного панцира з мідною оббивкою, круглого капелюха. Крім того, вони мали короткий меч та так званий македонський спис (сариса).

Спорядження

До практики забезпечення воїнів зброєю своїм коштом грецькі держави перейшли ближче до кінця класичного періоду. До того часу громадяни-гопліти повинні були самі піклуватися про своє озброєння, хоча комплект зброї коштував досить дорого. Наприкінці VI століття до н. е. в Афінах було прийнято закон, згідно з яким поселенці на Саламіні повинні були забезпечувати себе обладунками вартістю 30 драхм. Дана сума дорівнювала місячному доходу тогочасного ремісника. При цьому дорога зброя передавалася від батька до сина. У Стародавній Греції виробництво зброї було зосереджене у великих містах, а невеличкі селища озброювалися за рахунок імпорту. За Перикла в Афінах було організовано майстерню з виготовлення щитів, у ній працювало більше 120 рабів, не враховуючи вільних громадян, це було найбільше виробництво античної Греції.

Озброєння

Спорядження афінського гопліта: анатомічна кіраса, коринфський шолом, поножі, щит-аспіс, спис-дорі, меч-ксифос. Фігура з виставки, присвяченої Марафонській битві, Афіни, Греція

Повний комлект озброєння та захисного спорядження гопліта мав назву «паноплія» (πανοπλία) і складався зі списа, щита, меча, металевого або лляного панцира, шолома та поножів. До середини V ст. уживалися й наручі.

• Дорі (δόρυ) — триметровий спис. Також зоветься ксистон.
• Аспіс (ἀσπίς) — опуклий круглий щит. Часто зоветься «гоплон».
• Ксифос (ξίφος) — прямий меч з листоподібним клинком або махайра (μάχαιρα) — меч з вигнутим клинком.

Обладунки

• Анатомічна кіраса (θώραξ στάδιος або στατός) — панцир з рельєфним зображенням м'язів;
• Ліноторакс (λινοθώραξ) — панцир з кількох шарів лляної тканини;
• Шолом (κράνος). За різних часів гопліти використовували різні типи шоломів («коринфський», «аттичний», «беотійський» та ін.;
• Поручі (χεῖρε, χεῖρες) — пластини для захисту рук. Гопліти уживали їх до середини V ст.;
• Птеруги (πτέρυγε, πτέρυγες) — шкіряні смуги для захисту стегон;
• Поножі (κνημῖδες) — пластини для захисту ніг.

Інше

• Гопломах (лат. hoplomachus) — тип давньоримського гладіатора, який імітував грецького гопліта. Його назва походить грецького ὁπλομάχος («озброєний боєць» або «воїн з гоплоном»).

Див. також

• Гетайри — давньомакедонська кіннота
• Пельтасти — легка давньогрецька піхота
• Сарисофори («списоносці») — важка давньомакедонська піхота
• Гіпаспісти — допоміжна піхота у давньомакедонській армії
• Гоплітодром

Джерела

Примітки

1. Гоплиты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Посилання

• Гопліти // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.