У 1963—1974— головний режисер, актор Тернопільського театру імені Т. Шевченка. В 1974—1990 роки— головний режисер Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру (Ужгород). Проте діяльність Геляса розповсюджувалася не тільки на Західну Україну.[3]
Геляс Я. Актор і його герой: Творча трибуна // Рад. культура.— 1958.— 3 квіт.
Геляс Я. Завіса відкривається сьогодні // Вільне життя.— 1972.— 21 жовт.
Геляс Я. Зустріч, що триватиме довіку: [Спогади про Мар'яна Крушельницького] // Вільне життя.— 1967.— 26, 28 квіт.
Геляс Я. Кафедра добра // Вільне життя.— 1973.— 16 берез.
Геляс Я. Любіть театр // Вільне життя.— 1963.— 3 листоп.
Геляс Я. Молодь одного театру: [Терноп. укр. драм. театр ім. Т. Шевченка] // Мистецтво.— 1996.— №5.— С. 6—7.
Геляс Я. Новий театральний сезон: Розп. гол. реж. // Вільне життя.— 1973.— 13 жовт.
Геляс Я. Особиста відповідальність митця // Культура і життя.— 1971.— 15 квіт.
Геляс Я. Прем'єра ювілейного сезону // Вільне життя.— 1967.— 15 жовт.
Геляс Я. Репертуар— обличчя театру // Укр. театр.— 1971.— №3.— С. 15.
Геляс Я.Т. Спектаклі, ролі, пошуки: [Розм. з гол. реж. театру ім. Т. Шевченка народним артистом УРСР] // Вільне життя.— 1964.— 18 листоп.
Геляс Я. Сповідуючи новаторську романтику // Укр. театр.— 1970.— №1.— С. 7.
Геляс Я. Те, що залишається назавжди // Вільне життя.— 1984.— 20 листоп.
Геляс Я. «Тільки вільний народ зможе побудувати свій національний театр» / Зап. інтерв'ю Й. Баглай // Нар. творчість та етнографія.— 1992.— №4.— С. 5—6.
Геляс Я. У школі Йосипа Стадника: [Фрагменти з моїх спогадів] / Подав до друку П. Медведик // Тернопіль.— 1997.— №3-4.— С. 18-20, фото.
Перша дружина — Стефа Стадниківна, одружилися не пізніше 1944 — розійшлися приблизно у 1957[5][6]
Друга дружина — Майя Геляс, з 1962 по 1992[1][7][8], нар. Мернова[9][10].
Старший син Володимир — актор львівського театру «Воскресіння»[1].
Молодший син Ярослав — режисер на ТБ. Закінчив режисуру в Михайла Рєзніковича. Режисер програм «Поза очі», «Доброго ранку, Україно» на «Інтері». Створив фільми про Миколу Амосова та Степана Бендеру для проекту «Великі українці»[1].
Театральна Тернопільщина: Бібліографічний покажчик.— Т., 2001.
Горбенко А.Т. Харківський театр ім. Т. Шевченка.— К.: Мистецтво, 1979.— стор. 166—169: Про Я. Геляса.
Корнієнко О.З. Тернопільський театр імені Т.Г.Шевченка.— К.: Мистецтво, 1980.— стор. 44-46, 56, 61-62, 97-102:
Корнієнко О. Ярослав Геляс— режисер. Спогади // Корнієнко О. Родовий корінь: Повісті, оповідання, спогади.— Тернопіль, 1999.— С. 205—219.
Медведик П. Змальовував долю нашу серцем: Мої спогади про Я. Геляса // Тернопілля'96: Регіон. річник.— Тернопіль, 1996.— С. 541—546.
Ревуцький В. В орбіті світового театру.— К.; Харків; Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 1995.— стор. 166, 176, 181, 183, 191—192, 196, 198: Про Я. Геляса.
Український драматичний театр: Нариси історії: У 2-х т. Т. 2. Радянський період / Під ред. М. Рильського.— К.: Наук. думка, 1959.— стор. 418, 448, 511, 514, 515, 597:
Бубній П., Матейко Р. Його священний храм // Вільне життя.— 1996.— 22 листоп.
Він був створений лідером // Русалка Дністрова.— 1992.— 2 жовт.— (Свіча пам'яті на свіжу могилу).
Давидова І. Актор-трибун // Вітчизна.— 1979.— №4.— С. 216—218.
Давидова І. Акторська дружба поколінь: [Про акторів Терноп. театру Я. Геляса і В. Ячмінського] // Молодь України.— 1968.— 31 трав.
Давидова І. З гнізда Курбаса // Демократична Україна.— 1995.— 12 груд.
Давидова І. З народом для народу // Укр. театр.— 1972.— №6.— С. 24-26.
Давидова І. Те, що залишається назавжди // Вільне життя.— 1984.— 20 листоп.
Демків Б. Ролі, не покладені на ноти // Вільне життя.— 1972.— 19 берез., фото.