Remove ads
Ю́рій Гасе́нко[1] (інколи Георг Гасе́нко[2], Жорж де Гасенко[2], 1894[2][1], за іншими даними 1889[3], Кисловодськ, Російська імперія[2] — травень 1933[2][1], Париж, Франція[2]) — український політичний і громадсько-культурний діяч, інженер, дипломат, письменник[2][1].
| Гасенко Юрій | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1894 Кисловодськ, Georgievsky districtd, Кавказька губернія, Російська імперія |
| Помер | травень 1933 Париж |
| Країна |  УНР |
| Діяльність | журналіст, дипломат, письменник |
Народився у 1894 році у Кисловодську на Терщині[2]. Навчався в гімназії в Баку та у Стамбулі[2]. Працював у Берліні в бюро з наймання працівників з Російської імперії, Галичини та Італії[2]. Пізніше повернувся до Кисловодська, де влаштувався на роботу в банк, видавав статті в українській газеті «Рада», долучився до місцевого театрального гуртка[2].
З початком Першої світової війни, у серпні 1914-го, на Кавказ прибуває російська військова адміністрація. Дізнаються, що Юрій Гасенко володіє турецькою. Важкохворого відправляють на фронт проти Османської імперії, де він перебував у чині штабскапітана царської армії[4].
Гасенко був поліглотом — опанував німецьку, французьку, італійську, турецьку, вірменську та низку мов деяких кавказьких народів[2]. Тому під час Першої світової війни йому доручили виконання урядових завдань на Кавказькому фронті[2]. У 1917 році вступив до українського війська[2].
14 грудня 1917 року дістав завдання від Генерального Секретаріату УНР вирушити з дипломатичною, інформаційною та розвідувальною метою у країни Європи[2]. За кордоном займався виданням інформації про Україну в чужоземних ЗМІ, у Швейцарії заснував українсько-швейцарський комерційний заклад і Закордонний заклад УНР[2], виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, США[5]. у березні 1918 року спільно з Михайлом Тишкевичем заснували в Женеві Товариство пропаганди проти анексії Бессарабії Румунією[2]. Улітку 1918 року призначений до виконання особливих доручень при Міністрі закордонних справ у Києві[2].
Член УСДРП. У 1917 році — особистий ад'ютант генерального секретаря військових справ Симона Петлюри. Наступного року — член делегації УЦР на мирних переговорах в Бересті. Висловлювався проти союзницьких відносин із Росією.
У 1919—1920 роках брав участь у дипломатичній місії УНР у Румунії[2], за різними даними — як співробітник посольства або посол[6]. Бувши членом УСДРП, відвідував її закордонну конференцію, яка пройшла 14-19 вересня 1919 року у Відні[2]. Став одним із членів заснованої Володимиром Винниченком, Левком Чикаленком та іншими Закордонної групи Української комуністичної партії, яка видавала часопис «Нова доба»[2]. У квітні 1920 року за дорученням Володимира Винниченка збирав інформацію в Україні[2].
Через невдачі на дипломатичній службі виїхав до Швейцарії[2]. 1920 року утримував власне видавництво у Відні[2]. З 11 березня 1920 року — голова Українського національного аероклубу у Відні[джерело?]. Був членом Союзу українських журналістів і письменників у Відні[7][сторінка?]. Також мешкав у Німецькій державі та Чехословацькій республіці[8]. Зокрема, у 1922 році проживав у Німеччині[2]. У 1923 році перебрався до Софії[2]. Тут спільно зі скульптором Михайлом Паращуком заснував фабрику мистецького фаянсу[2].
Помер у травні 1933 року в Парижі у Французькій республіці[2][9].
Remove ads
- Батько — дворянин, виходець з Османської імперії, революціонер, був засланий до Сибіру, звідки не повернувся. Туркменський бей[10].
- Мати — Гасенко Меланія Петрівна, навчалася в пансіоні шляхетних дівчат, дістала гарну освіту, будучи донькою ветерана Кримської війни. Знала кілька чужоземних мов[11].
- Брат — Гасенко Олександр Олексійович (2 серпня 1902 — 22 червня 1941), очолював Герцаївський РВ НКВС Чернівецької області[12][неавторитетне джерело].
Remove ads
Винайшов моторовий човен особливої конструкції (так звану «морську блоху»)[2][1][13]. Автор спогадів, мапи розселення українців, французькомовної праці «Буковина»(«Bukovina», Paris, 1918), низки новел та оповідань для дітей, зокрема, книг «Ная з джунґлів» (К.; Відень, 1920)[1][2] та збірки віршів російською мовою «Поезія П'єро, що сумує» («Поэзия тоскующего Пьеро», Бухарест, 1919)[4].
Також займався авіатехнікою.
Бібліографія
- Україна в освітленні європейської преси (1918).
- Ist Cholmland polnisch oder ukrainisch? Lausanne, 1918 (французьке перевидання — Le Pays du Cholm. Est il polonais ou ukrainien? Lausanne, 1918).
- Les Etats-Unis de la Mer Noire. Vienne-Bucarest, 1918.
- Feuille à ajouter au Dictionnaire encyclopédique Larousse, page 1630, au mot Ukraine d'après les dernières données de la science. Bucarest, 1919.
- A qui doit appartenir la Bucovine? (1919)
- La République Ukrainienne, son histoire, sa géographie et sa vie économique. Bucarest, 1919 (румунське перевидання — Republica Ucrainiasǎ. Teritoriul, populaţia, viaţa economicǎ. Bucureşti, 1919).
- Die Ukraina in ihren ethnographischen Grenzen. Wien, [o.J.] (карта)
- L'Ukraine, carte comparative géographique, écomomique, étnographique. Bucarest, 1919 (карта)
- Україна (перевидана англійською, італійською, іспанською, німецькою, турецькою, грецькою, болгарською, голландською, угорською, сербською, румунською, шведською, данською, чеською).
- The Republic of Ukraine (1919)
- Ная з джунґлів. — Київ; Відень : По світу, 1920. — 68 с.[14][2]
Remove ads
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads