Гасенко Юрій

Ю́рій Гасе́нко^[1] (інколи Георг Гасе́нко^[2], Жорж де Гасенко^[2], 1894^[2][1], за іншими даними 1889^[3], Кисловодськ, Російська імперія^[2] — травень 1933^[2][1], Париж, Франція^[2]) — український політичний і громадсько-культурний діяч, інженер, дипломат, письменник^[2][1].

Гасенко Юрій
Народився	1894  Кисловодськ, Georgievsky districtd, Кавказька губернія, Російська імперія
Помер	травень 1933  Париж
Країна	УНР
Діяльність	журналіст, дипломат, письменник
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гасенко.

Життєпис

Народився у 1894 році у Кисловодську на Терщині^[2]. Навчався в гімназії в Баку та у Стамбулі^[2]. Працював у Берліні в бюро з наймання працівників з Російської імперії, Галичини та Італії^[2]. Пізніше повернувся до Кисловодська, де влаштувався на роботу в банк, видавав статті в українській газеті «Рада», долучився до місцевого театрального гуртка^[2].

З початком Першої світової війни, у серпні 1914-го, на Кавказ прибуває російська військова адміністрація. Дізнаються, що Юрій Гасенко володіє турецькою. Важкохворого відправляють на фронт проти Османської імперії, де він перебував у чині штабскапітана царської армії^[4].

Гасенко був поліглотом — опанував німецьку, французьку, італійську, турецьку, вірменську та низку мов деяких кавказьких народів^[2]. Тому під час Першої світової війни йому доручили виконання урядових завдань на Кавказькому фронті^[2]. У 1917 році вступив до українського війська^[2].

Плакат «Світовий мир на Україні!» Юрія Гасенка, 1919 рік.

14 грудня 1917 року дістав завдання від Генерального Секретаріату УНР вирушити з дипломатичною, інформаційною та розвідувальною метою у країни Європи^[2]. За кордоном займався виданням інформації про Україну в чужоземних ЗМІ, у Швейцарії заснував українсько-швейцарський комерційний заклад і Закордонний заклад УНР^[2], виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, США^[5]. у березні 1918 року спільно з Михайлом Тишкевичем заснували в Женеві Товариство пропаганди проти анексії Бессарабії Румунією^[2]. Улітку 1918 року призначений до виконання особливих доручень при Міністрі закордонних справ у Києві^[2].

Член УСДРП. У 1917 році — особистий ад'ютант генерального секретаря військових справ Симона Петлюри. Наступного року — член делегації УЦР на мирних переговорах в Бересті. Висловлювався проти союзницьких відносин із Росією.

У 1919—1920 роках брав участь у дипломатичній місії УНР у Румунії^[2], за різними даними — як співробітник посольства або посол^[6]. Бувши членом УСДРП, відвідував її закордонну конференцію, яка пройшла 14-19 вересня 1919 року у Відні^[2]. Став одним із членів заснованої Володимиром Винниченком, Левком Чикаленком та іншими Закордонної групи Української комуністичної партії, яка видавала часопис «Нова доба»^[2]. У квітні 1920 року за дорученням Володимира Винниченка збирав інформацію в Україні^[2].

Через невдачі на дипломатичній службі виїхав до Швейцарії^[2]. 1920 року утримував власне видавництво у Відні^[2]. З 11 березня 1920 року — голова Українського національного аероклубу у Відні^{[джерело?]}. Був членом Союзу українських журналістів і письменників у Відні^{[7][сторінка?]}. Також мешкав у Німецькій державі та Чехословацькій республіці^[8]. Зокрема, у 1922 році проживав у Німеччині^[2]. У 1923 році перебрався до Софії^[2]. Тут спільно зі скульптором Михайлом Паращуком заснував фабрику мистецького фаянсу^[2].

Помер у травні 1933 року в Парижі у Французькій республіці^[2][9].

Сім'я

Брат Юрія Гасенка — Гасенко Олександр Олексійович, 1941 рік

• Батько Олексій (? за іменем по батькові брата)— дворянин, виходець з Османської імперії, революціонер, був засланий до Сибіру, звідки не повернувся. Туркменський бей^[10].
• Мати — Гасенко Меланія Петрівна, навчалася в пансіоні шляхетних дівчат, дістала гарну освіту, будучи донькою ветерана Кримської війни. Знала кілька чужоземних мов^[11].
• Брат — Гасенко Олександр Олексійович (2 серпня 1902 — 22 червня 1941), очолював Герцаївський РВ НКВС Чернівецької області^{[12][неавторитетне джерело]}.

Праці

Винайшов моторовий човен особливої конструкції (так звану «морську блоху»)^[2][1][13]. Автор спогадів, мапи розселення українців, французькомовної праці «Буковина»(«Bukovina», Paris, 1918), низки новел та оповідань для дітей, зокрема, книг «Ная з джунґлів» (К.; Відень, 1920)^[1][2] та збірки віршів російською мовою «Поезія П'єро, що сумує» («Поэзия тоскующего Пьеро», Бухарест, 1919)^[4].

Також займався авіатехнікою.

Бібліографія

• Україна в освітленні європейської преси (1918).
• Ist Cholmland polnisch oder ukrainisch? Lausanne, 1918 (французьке перевидання — Le Pays du Cholm. Est il polonais ou ukrainien? Lausanne, 1918).
• Les Etats-Unis de la Mer Noire. Vienne-Bucarest, 1918.
• Feuille à ajouter au Dictionnaire encyclopédique Larousse, page 1630, au mot Ukraine d'après les dernières données de la science. Bucarest, 1919.
• A qui doit appartenir la Bucovine? (1919)
• La République Ukrainienne, son histoire, sa géographie et sa vie économique. Bucarest, 1919 (румунське перевидання — Republica Ucrainiasǎ. Teritoriul, populaţia, viaţa economicǎ. Bucureşti, 1919).
• Die Ukraina in ihren ethnographischen Grenzen. Wien, [o.J.] (карта)
• L'Ukraine, carte comparative géographique, écomomique, étnographique. Bucarest, 1919 (карта)
• Україна (перевидана англійською, італійською, іспанською, німецькою, турецькою, грецькою, болгарською, голландською, угорською, сербською, румунською, шведською, данською, чеською).
• The Republic of Ukraine (1919)
• Ная з джунґлів. — Київ; Відень : По світу, 1920. — 68 с.^[14][2]