Абліцов Віталій Григорович

Віта́лій Григо́рович Абліцо́в (нар.17 серпня 1946(19460817), Новоукраїнка, у Більмацькому районі Запорізької області) — український журналіст, громадсько-політичний діяч, головний редактор журналу «Державна справа» (з листопада 2005). Член НСЖУ (з 1976), НСПУ (з 2013 р.), державний службовець IV рангу (з червня 2000).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Абліцов.

Абліцов Віталій Григорович
Народився	17 серпня 1946(1946-08-17) (78 років) Новоукраїнка, Куйбишевський район, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	журналіст
Alma mater	Ростовський державний університетd
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України

Освіта

Випускник Далекосхідного державного університету, філологічного факультету Ростовського державного університету, відділ журналістики (1972). Знає французьку мову.

Фахова діяльність

1965–1980 — працював в редакціях газет Російської Федерації й України. 1966–1969 — студент, Далекосхідний державний університет, місто Владивосток.

1969–1972 — студент, Ростовський державний університет.

1972–1980 — працював журналістом у Харкові, Евенкії, на Київщині.

1980–1994 — в Держтелерадіо України (остання посада — директор телеоб'єднання «Культура»).

Працюючи на українському радіо, брав активну участь у національному відродженні 1980-х і поверненні спадщини заборонених письменників та діячів: зробив перші передачі, присвячені М.Скрипнику, П.Филиповичу, М.Хвильовому та іншим. Автор і ведучий передач «Основа» і «Відродження». Очоливши телеоб'єднання, став автором і ведучим першого у національному телепросторі ток-шоу «Думки проти течії».

1995–2000 — оглядач з гуманітарних проблем, газета «Голос України». Автор циклів публікацій «Прощання з Азією», «Гетьманат», «Україна ХХ» та «Обличчя тисячоліть»(1999 року, в очікуванні нового століття і тисячоліття).

Травень 2000—лютий 2002 — заступник Голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

2002–2005 — редактор газети «Український форум».

2005–2009 — редактор журналу «Державна справа».

Нагороди

• Лауреат премій СЖУ «Журналіст року» (1996),
• «Незалежність» (1996).
• Відзнака «Експерт року-2007» Всеукраїнської експертної мережі у номінації «Культура».
• Лауреат Державної літературної премії імені Олеся Гончара (2013)^[1].

Творчий доробок

• Збірник есеїв «Гетьманат» («Голос України», 2002–2003),
• Енциклопедичний довідник «Галактика Україна» («The Galaxy of Ukraine») (Українська діаспора: видатні постаті, 2002–2006, публікації в періодиці),
• Статті в енциклопедіях «Мистецтво України», «Українська літературна енциклопедія», «Українська географічна енциклопедія», «Енциклопедія історії України», «Народжені Україною», «Видатні діячі України минулих століть», «Енциклопедія сучасної України»,
• Серія публікацій, присвячених діячам вітчизняної історії та культури у часописах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Київ», «Дон», «Наше слово» (Польща) та ін.)
• Упорядник і співавтор видань: «Д. Гнатюк. Голос і влада» (2000), «О. Гончар. Катарсис» (2000), «І. Дзюба. Спрага» (2001), «Євген Стахів. Останній молодогвардієць» (2004), «М.Дерегус. Талант» (2004),
• «Діалог через океан: Юрій Шевельов. Олесь Гончар».
• Віталій Абліцов. Донбас: європейська Україна чи азійське дикопілля. Київ: Інститут історії НАН України. 2014. - 97 с.

Бібліографія

• «Ностальгія» (2001, 2003)
• «Україна: інформаційний простір» (2002)
• «Галактика Україна» (2007)
• «Український Все-Світ» (2011)
• ВЧЕНІ УКРАЇНИ – ЛАУРЕАТИ МІЖНАРОДНИХ ПРЕМІЙ І НАГОРОД (у зб. "Наука України у світовому інформаційному просторі" (2010)

Особисте життя

Дружина — Галина Гаврилівна (1947), перекладачка англійської мови, пенсіонерка; син Олег (1975) — перекладач Національної радіокомпанії; дочка Сніжана (1982) — д.філол. н, викладач.

Примітки

1. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Configuration у рядку 1942: attempt to index a boolean value.

Джерела

• Славетні запорожці