З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Війна за Вльору (алб. Lufta e Vlorës, італ. Guerra di Valona) або Війна 1920 року (алб. Lufta e Njëzetës) — війна між князівством Албанія і королівством Італія, що йшла з 4 червня по 3 вересня 1920 року на території Південної Албанії і зокрема області Вльора. Албанські повстанці, які поступалися за чисельністю і озброєнням італійцям, зуміли домогтися перемоги і визнання незалежності Албанії: обговорення меж молодої держави на Паризькій мирній конференції остаточно завершилося лише після закінчення війни за Вльору. Цей конфлікт вважають поворотним моментом в історії незалежної Албанії[1].
| Війна за Вльору | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Албанія | Італія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Казім Кочулі Ахмет Лепеніца[en] Селам Мусай |
Джованні Джолітті Сеттіміо Пьянчетіні[en] Енріко Готті[en] | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 4 тис осіб[1] | 20 тис осіб, частини артилерії та флоту[1] | ||||||
| Втрати | |||||||
| 3 тис загиблих | від 2 до 3 тис загиблих[2] | ||||||
Перед вступом у Першу світову війну на боці Антанти 1915 року Королівство Італія підписало таємну Лондонську угоду, за якою зобов'язувалося вступити у війну проти Німеччини й Австро-Угорщини в обмін на низку територіальних поступок після війни. У число обіцяних територій входили Валона (нині Вльора) і острів Сазено (нині Сазані), а майбутнє самої Албанії залишалося під питанням: згодом Антанта могла домогтися розділу значної частини Албанії між Сербією, Чорногорією та Грецією, а частину албанських територій оголосити нейтральною зоною або зовсім віддати Італії[3]. На Паризькій мирній конференції, що пройшла в 1919—1920 роках, союзники довго не могли визначитися щодо кордонів Албанії, але при цьому не піддавали сумніву права Італії на Вльору. Прем'єр-міністр Франческо Нітті очікував, що союзники підтримають приєднання албанських земель до Італії[4].
Албанський уряд не визнавав претензій Італії й не бажав іти на поступки. 4 червня він зажадав від Італії відмовитися від претензій на Вльору й передати управління містом і областю Албанії, на що генерал Сеттімо Пьячентіні відповів відмовою. Албанці оголосили про створення Національного комітету оборони під керівництвом Казіма Кочулі і стали збирати добровольців для захисту своїх земель. Командиром загону чисельністю в 4 тисячі осіб став Ахмет Лепеніца. Албанські повстанці були погано озброєні: не всі мали вогнепальну або навіть холодну зброю, хтось озброювався палицями і камінням. Їм протистояли 20 тисяч навчених італійських солдатів, які були озброєні артилерією й мали підтримку з моря.
Албанці зав'язали бої в регіоні Вльора, а незабаром заколотників підтримали і добровольці з інших великих албанських міст[5]. Стрімкий натиск албанців не дозволив італійцям перекинути підкріплення, а заколотники взяли місто Вльора в облогу[6]. 2 серпня 1920 року Італія підписала угоду з Албанією й погодилася вивести свої війська і відмовитися від претензій на Вльору. 5 серпня оголошено припинення вогню, що поклало кінець збройним зіткненням.
| Албанські повстанські частини | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Загони з Шуллері | Кало Телхаї | ||||
| Загони з Кути[en] | Ррапо Чело і Халім Ракіпі | ||||
| Загони з Дуката | Шеме Садіку і Ходо Жекірі | ||||
| Сили з Лумі та Вльори | Салі Вранішті | ||||
| Сили з Фенгу | Мучо Аліу | ||||
| Сили з Каніни | Бекір Вело | ||||
| Сили з Саларі[en] | Селам Мусай[en] | ||||
| Сили з Курвелеша[en] | Ріжа Руна | ||||
| Сил з Фтерри[en] | Джафер Шеху | ||||
| Сили з Маллакастри | Бекташ Чакрані та Халім Хаміті | ||||
| Сили з Скрапара | Ріжа Кодьєлі | ||||
| Сили з Берата | Сеїт Топтані та Іжедін Вріоні | ||||
| Сили з Пекіні | Адем Гініші | ||||
| Сил з Гірокастр | Явер Хуршиті[en] та Джевдет Пікарі[en] | ||||
| Сили з Чамерії | Алуш Сеті Така і Мухарем Рушиті | ||||
| Сили з Корчі | Капітан Феріт Фрашері й Тосун Селеніца | ||||
| Сили з Тірани | Капітан Ізмаїл Хакі Кучі | ||||
| Добровольці зі США | Капітан Акіф Перметі й Карейман Татжані | ||||
| Італійські частини | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Район | Підрозділ | Командувач | |||
| Район Вльора—Каніна | Штаб 36-ї дивізії | Генерал Сеттімо Пьячентіні, генерал Еммануеле Пульєзе і генерал де Лука | |||
| Кота | Транспортний, продовольчий і медичний центр, 4-е командування змішаної артилерії, альпійський батальйон і 72-й піхотний батальйон | Командир карабінерів, генерал Енріко Готті, начальник гарнізону Кавалло Мікеле | |||
| Гьорм | Центр кулеметної роти | Капітан Бергамаскі | |||
| Замок Матохасанай | 72-й піхотний батальйон, піхотний полк, 182-я батарея гірської артилерії (70-мм гармати) | Майор | |||
| Замок Телепена | Піхотний батальйон, 157-ий артилерійський відділ, сили карабінерів | Майор Бронціні | |||
| Перевал Ллогара | 35-й батальйон 35-го полку берсальєрів, 105-й підрозділ | Капітан Боансеа | |||
| Хімара | Штаб 35-го полку берсальєрів | Генерал Россі, полковник Манганелі | |||
| Селеніца | Майор Гвадалупі | ||||
| Затока Вльори | Корабель «Сан Маріо», «Бручеті», «Дуліо», «Алькіна», «Оріон», «Арчіоне» | ||||
| Район Уйа-Фтохта | Авіація | ||||
| Паная | Склади італійських військ | ||||
| Вайза | Шпиталь і пости охорони | ||||
Після тримісячних боїв було підписано мирну угоду між Італією та Албанією, згідно з якою Уряд Італії зобов'язувався виконати такі пункти:
Це була перша в історії Албанії угода з іноземною державою, і албанці використовували весь свій вплив і свою міжнародну підтримку для досягнення своїх цілей — зокрема, визнання їхніх кордонів за угодою 1913 року[7].
Про події війни оповідає албанська народна пісня «Народ Вльори» (алб. Njerëzit e Vlorës)
- І що ми чуємо,
- На жаль на нашу Флору: Італійці наступають: На поїздах і парашутах.
- Але вона не здалась, ми не допустимо цього.
- Зберіться, товариші, в атаку,
- Звільнимо нашу Вльору.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}