Лазар з Віфанії

Лазар з Віфанії, Лазар Чотириденний (Лазар — івр. אֶלְעָזָר , Elʿāzār, Єлєаза́р дав-євр. אֶלְעָזָר — буквально «Бог мені допоміг»^[1], лат. Lazarus, грец. Λαζάρος; 3, Віфанія^[2] — 63, Кітіон (Кіпр)^[2][3][4]; за легендою^[5]: бл. 60, Єрусалим чи Марсел^[6]) — брат Марти і Марії, житель Витанії, якого Ісус Христос воскресив на четвертий день після смерті. На відміну від звістки про його сестер описаних у Євангелії від Луки та Івана, про Лазаря розповідає лише євангеліст Іван.

Воскресіння Лазаря. Марія і Марта нахились до ніг Ісуса

Воскресіння Лазаря" Федуско маляр з Самбора 2 пол 16 ст.

Євангеліє від Івана

Євангеліє від Івана у 11 главі (Ів. 11) розповідає про хворобу, смерть та воскресіння Лазаря. Також з цього розділу видно, що Лазар, Марія та Марта є сестрами та братом і близькими друзями Ісуса.

Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що любиш його!…(Ів. 11:1-3)

Ісус не поспішив зразу до Витанії, а почекав два дні і сказав «…Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею» (Ів. 11:4). Коли Ісус наблизився до Витанії, Марта вибігла зустрічати його. Про Марію каже євагенлелист Іван: «Марія ж удома сиділа». Лазар помер і був уже у гробі 4 дні. При зустрічі з Ісусом Марта промовила: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!». Проте вона не розуміє спочатку відповіді Ісуса — «Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!», хоча показує віру у воскресіння останнього дня. Та на кінець діалогу Марта промовляє визнання віри «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. І промовивши це, відійшла та й покликала нишком Марію…». По дорозі до гробниці Лазаря Ісус зустрів Марію та юдеїв, які прийшли оплакувати Лазаря і собі заплакав. Юдеї, що бачили це, казали: «Дивись, як любив його». Коли підійшли до печери, в якій був похований Лазар Ісус говорить з юдеями та Мартою: «Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? (Ів. 11:30-40)» і відвалили від неї камінь, Ісус став молитися:

Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!(Ів. 11:41-43)

Після цих слів з ​​печери вийшов воскреслий Лазар, «по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою». Ісус наказав розв'язати його.

Після оповідання про воскресіння, Лазар згадується як один з при столі на вечорі у Витанії на якій Марія помазала ноги Ісуса миром (Ів. 12:1–3). Як оповідає євангеліст багато з юдеїв у той день прийшли до Витанії «та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.» (Ів. 12:9).

Християнська традиція

Згідно з пізнішими переказами Лазарю на момент переслідування юдеями у 33 році нашої ери було 30 років^[2], після воскресіння та початку життя на Кіпрі Лазар прожив ще 30 років^[4][2][3]. Він був другом Ісуса Христа (Ів. 11:11), став сповідувати віру в Ісуса Христа, а апостоли Павло й Варнава рукоположили його бути першим єпископом^[7], в 45 році н. е. Лазар став служити єпископом на Кіпрі^[4][3] до 63 року н. е. в місті Кітіон (стара назва міста Ларнака)^[8], дати його смерті в місті Кітіон; на його могилі у IX–X ст. в Ларнаці була споруджена Церква Святого Лазаря^[2]. Під час свого єпископства на Кіпрі Лазар удостоївся відвідування Богородиці, яка залишила йому свій омофор (власноруч нею зроблений)^[3][7]. За наказом імператора Лева VI частина^[3][7] мощів святого Лазаря була перенесена до м. Константинополя у 898 р., де були покладені в храмі Праведного Лазаря^[3]. Але голова Лазаря була залишена на Кіпрі^[7][3]. Перенесення мощей невдовзі стало православним святом, що відзначається 17 (30) жовтня^[7]. Під час хрестових походів у 1204–1291 р. частина мощей святого Лазаря була перенесена з м. Константинополя до м. Марселя^[3], у Францію.

Також існує легенда про Святий Ґрааль, відповідно до якої його рідною сестрою була Марія Магдалина, яка по легенді була дружиною Ісуса Хреста, що робить Лазаря шурином Ісуса.^[8] Відповідно до цієї легенди Лазар разом зі своєю сестрою проповідував у Франції, став єпископом Марселя і був похований на місці майбутнього ^fr[fr]Кафедрального собору Отену^[9][10]. Святкування Лазаревої суботи випереджає Вхід Господній у Єрусалим — та її відзначення сягає перших віків християнства.

Галерея

• 
  Вхід у перше^[3] місце поховання Лазаря в Віфанії, де його воскресив Ісус Христос
• 
  Гробниця другого^[3][11] поховання святого Лазаря, Кіпр (Церква Святого Лазаря)
• 
  Мощевик з головою святого Лазаря^[9][11], Кіпр (Церква Святого Лазаря)
• 
  «Воскресіння Лазаря». Сколе, Самбірська школа

Див. також

• Церква Святого Лазаря (Ларнака)
• Церква Святого Лазаря (Віфанія)
• Лазарева субота — в цей день згадують воскресіння Христом праведного Лазаря (Ів. 11:1–45).
• Орден Святого Лазаря
• Піст
• Лазарет
• Притча про багача і Лазаря
• Святий Лазар Чудотворець

Примітки

1. «New Catholic Encyclopedia», The Catholic University of America, Washington D.C., 2002, page 419 Vol. 8, ISBN 07876-4004-2 (англ.)
2. Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г. — С. 5 (рос.)
3. Православная энциклопедия «Азбука веры»: Праведный Лазарь Четверодневный, друг Божий, епископ [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
4. Архимандрит Никифор // «Библейская энциклопедія» (иллюстрированная полная популярная), г. Москва 1891 г., с. 420—421 «Лазарь» [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
5. Католицький оглядач. Лазар з Витанії. 30. 10. 2013. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 2 жовтня 2014.
6. Heiligelexikon, Lazarus von Bethanien [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.](нім.)
7. Ларнака. Храм святого Лазаря [Архівовано 25 березня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
8. «Католическая энциклопедия», изд. Францисканцев, г. Москва, 2002 г., стр. 1478—1479 том 2, ISBN 5-89208-037-4 (рос.)
9. THE WORSHIP OF SAINT LAZARUS IN THE WEST AND RELATED TRADITIONS [Архівовано 12 лютого 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
10. «St. Lazarus of Bethany [Архівовано 2012-10-19 у Wayback Machine.]». Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company. 1913. (англ.)
11. Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г., иллюстрации (рос.)

Джерела

• Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г. (рос.)
• Архимандрит Никифор // «Библейская энциклопедія» (иллюстрированная полная популярная), г. Москва 1891 г., с. 420—421 «Лазарь» [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• «New Catholic Encyclopedia», The Catholic University of America, Washington D.C., 2002, ISBN 07876-4004-2 (англ.)
• «Католическая энциклопедия», изд. Францисканцев, г. Москва, 2002 г., ISBN 5-89208-037-4 (рос.)
• Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
• Воропай Олекса, «Звичаї нашого народу», етнографічний нарис.-Київ, «Велес», 2005 р. ISBN 966-8263-16-2
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Albert J. Hebert. Saints Who Raised the Dead. True Stories of 400 Resurrection Miracles. 335 pp. PB. Impr. 77 Illus. ISBN 5484 (англ.)