Loading AI tools
українська письменниця, публіцистка, перекладачка, видавчиня З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Винницька Ярина Володимирівна | ||||
---|---|---|---|---|
Народилася | 19 жовтня 1971 (53 роки) м. Львів, УРСР | |||
Громадянство | Україна | |||
Діяльність | Письменниця, громадська і культурна діячка | |||
Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка | |||
Заклад | ЛНУ ім. І. Франка | |||
| ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Яри́на Володи́мирівна Ви́нницька (нар. 19 жовтня 1971, Львів) — українська письменниця, публіцистка, культурна і громадська діячка, перекладачка та видавчиня. Учасниця Помаранчевої революції.
Ярина Винницька народилась у Львові. Батько — інженер, викладач Львівської політехніки, мати — українська філологиня.
Закінчила Львівський Національний університет ім. Івана Франка за спеціальністю «англійська філологія». Пізніше в тому ж університеті здобула другу вищу освіту за спеціальністю «психологія». Під час навчання в університеті була активною учасницею «Студентського братства» та брала участь у Революції на граніті.
З 1995 по 2003 рік викладала на факультеті іноземних мов у Львівському університеті імені Івана Франка, закінчила аспірантуру і підготувала дисертаційне дослідження з психолінгвістики («Вплив акцентуації особистості на авторський стиль на матеріалі творчості Ернеста Гемінґвея»).
З 1996 по 2005 рік займалась у студії Театру ім. Леся Курбаса, досліджувала традиційний спів України, співзаснувала театральну студію «Майстерня пісня» разом із Наталією Половинкою та Сергієм Ковалевичем (нині театр «Слово і Голос»).
Брала активну участь у Помаранчевій революції та Євромайдані.[джерело?]
Проживає у Львові.
Ярина Винницька неодноразово публікувалася у виданнях «Збруч»,[1] «Post-Поступ», «Газета по-українськи», «Український тиждень».[2]
Авторка артбуків «Скриня. Речі Сили»,[3] "Ковчег "Україна", «Наречена», «У країні сирних коників»[4], «Школа Різдва».[5]
Переклала книги Елізабет Ґілберт «Їсти молитися кохати» (ВСЛ, 2015),[6] Станіслава Ґрофа «Психологія майбутнього», Екгарта Толле «Сила моменту Тепер», «Нова Земля» (Terra Incognita, 2016—2019).
Організовувала численні книжкові презентації, майстеркласи, круглі столи і панельні дискусії в межах Книжкового Арсеналу і Форуму видавців. Організувала приїзди в Україну всесвітньовідомих психотерапевтів Станіслава Ґрофа і Берта Геллінґера.
У 2016 році Ярина Винницька разом із Дмитром Осиповим заснувала національну артплатформу «Ковчег Україна», метою якої є популяризація української культурної спадщини.
У 2017 році разом із Юрієм Чопиком стала співзасновницею і головною редакторкою видавництва «Terra Incognita», кураторкою спецпроєкту «Золота українська полиця», що презентує знакові твори української літератури у формі артбуків. На 2020 рік у цій серії вийшли книги Тараса Прохаська, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Олеся і Громовиці Бердник.
Ярина Винницька є також авторкою і креативною продюсеркою масштабного мистецького проєкту «Ковчег Україна: музика»,[7] який вперше транслювався онлайн 24 жовтня 2020 року. Проєкт поєднує шедеври української музичної спадщини від архаїчних колядок і класичних творів до сучасних експериментів ДахиБрахи. Крім того, він символізує музичний ковчег, метою якого є зберегти українську спадщину і донести цей скарб до наступних поколінь. У цьому проєкті Винницька організувала співпрацю майже 200 учасників зі всієї України: гурту «ДахаБраха», «Курбаси», чоловічого хору «Дударик», Київського дівочого хору імені Миколи Лисенка, Сергія Жадана, поліської співачки Домініки Чекун. Молодіжний симфонічний оркестр України під керівництвом Оксани Линів також брав участь у проєкті.[8]
2021 року Міністерство культури запросило проєкт Ярини Винницької до святкування 30-річчя Незалежності України і організації фестивалю Ковчег Україна: 10 століть української музики — як авторку і креативну продюсерку дійства.[9]
Ярина Винницька була номінована на Шевченківську премію 2022 за проєкт "Ковчег "Україна". 14 січня 2023 відбувся другий тур конкурсного відбору і за його результатами "Ковчег" лишився одним з двох претендентів на здобуття премії в номінації “Музичне мистецтво”.[10]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.