Венесуельська затока

Венесуе́льська зато́ка (ісп. Golfo de Venezuela) — затока Карибського моря біля берегів Венесуели, між півостровами Гуахіра і Парагуана.

Венесуельська затока

ісп. Golfo de Venezuela
Розташування Венесуельської затоки
11°30′ пн. ш. 71°0′ зх. д.
Частина від	Карибське море
Море	Карибське море
Прибережні країни	Венесуела  Колумбія
Довжина	231 км
Ширина	98 км (у вході)
Площа	17,840 км²
Середня глибина	18-71 км
Максимальна глибина	40 м
Острови	івострів Гуахіра, півострів Парагуана
Міста та поселення	Пунто-Фіхо
ідентифікатори і посилання
GeoNames	3625429
Венесуельська затока Венесуельська затока (Земля)
Венесуельська затока у Вікісховищі

Омиває венесуельські штати Сулія і Фалькон, а також колумбійський департамент Гуахіра .

Довжина затоки 231 км, ширина біля входу 98 км. У південній частині затока з'єднується з озером Маракайбо через бухту Таблас і протоку шириною 6,5-22 км і завглибшки 11 м.^[1] Глибина самої затоки змінюється від 18 до 71 м. У східній частині в берег півострова Парагуана вдається невелика затока Коро. Береги Венесуельської затоки низькі, не оброблені через піщанні ґрунти. Припливи змішані, заввишки менш як 1 м^[2].

Історія

Затока була відкрита європейцями в 1499 році, коли експедиція під командуванням Алонсо де Охеда у супроводі Амеріго Веспуччі досліджувала узбережжя Південної Америки, збираючи інформацію і даючи назви новим землям. Води затоки є об'єктом прикордонної суперечки з часів отримання Колумбією і Венесуелою незалежності від Іспанії в XIX столітті.

Іспанська імперія не проводила кордонів у цьому районі, оскільки місцевий народ Гуахіра так і не вдалося підкорити. Кордон по суші було встановлено в 1941 році, але питання територіальних вод залишилося невирішеним.

Економічна цінність

Затока має стратегічну важливість як судноплавний шлях у Карибське море, по якому перевозять нафту, що видобувається з родовищ на озері Маракайбо. У межах затоки також є родовище нафти. На берегах розташовані глибоководні нафтоекспортуючі порти Амауай , Пунто-Кардон і Пунто-Фіхо^[3].