Loading AI tools
український мовознавець, філолог і культурний діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Васи́ль Іва́нович Сімо́вич (9 березня 1880, Гадинківці, Гусятинський район Тернопільська область — 13 березня 1944, Львів) — український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923). Псевдоніми: Верниволя В., Сімартич, Васаген; крипт. — В. С., Вв., В-я., В., Сім-ич.
| Сімович Василь Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 9 березня 1880 Гадинківці, Гусятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Помер | 13 березня 1944 (64 роки) Львів, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Країна |  Австро-Угорщина ЗУНР УНР |
| Діяльність | мовознавець, філолог, редактор |
| Alma mater | ЧНУ імені Юрія Федьковича |
| Галузь | філологія[2], редагування[2] і педагогіка[2] |
| Заклад | ЛНУ ім. І. Франка |
| Посада | ректор Львівського університету |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
 Роботи у Вікіджерелах Сімович Василь Іванович у Вікісховищі | |
Народився у багатодітній родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, а потім у Станиславівській класичній гімназії (Івано-Франківськ) у 1899. Вступив до Чернівецького університету на філософський факультет, здобув спеціальність «українська, слов'янська та класична філологія». Став найкращим учнем Степана Смаль-Стоцького.
1902—1903 — співредактор видань РУП, що друкувалися у Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та газети «Буковина». Входив до складу Спілки В. — гуртка укладачів виданого у Чернівцях 1912 під керівництвом Володимира Кміцикевича «Німецько-українського словника».
1914—1918 — співробітник Союзу Визволення України. Разом із С. Смаль-Стоцьким, Б. Лепким, А. Чайківським проводив у таборах полонених українців (що були розташовані у таких містах Німеччини та Австро-Угощини як Раштат, Вецляр, Зальцведель, Фрайштадт) культурно-освітню діяльність. Група організовувала курси для неписьменних, читальні, театральні трупи, трикласні народні школи. У новостворених народних університетах Василь Сімович викладав основи психології, давню українську літературу, логіку, історію педагогіки. Саме під час викладання у таборах була видана «Практична граматика української мови» (1918), яка вже у 2-му виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики.
1920—1923 — редактор «Української Накладні» Якова Оренштайна (Берлін).
1923—1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1925 — проректор, завідувач кафедри української мови).
У 1939 році стає професором, завідувачем кафедри української мови у Львівському університеті. У липні 1941 обраний ректором, але німецька окупаційна влада не дозволила продовжити діяльність ВНЗ[3].
У важкі воєнні 1942—1943 роки В.Сімович очолив Науковий фонд при Українському Центральному Комітеті, аби допомогти талановитим молодим студентам продовжити вищу науку у університетах Праги, Відня, Берліна[4].
1941—1944 — редактор «Українського Видавництва».
Помер 13 березня 1944 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле 5, головна алея) біля дружини Ізидори Сімович.
Коло інтересів:
1911 року виходить праця «Дидактика. Доповнена основами логіки» С. Канюка, до якої В. Сімович укладає словник психологічних, логічних, дидактичних термінів. З 1916 року видає такі посібники: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати поукраїнському грамотним» (1919), що містять відомості з української орфоепії, орфографії, морфології, синтаксису, розраховані на якнайшвидше засвоєння мови.
Василь Сімович був учасником І з'їзду славістів-філологів у Празі (1929), з'їзду фонологів у Празі (1930), Міжнародного лінгвістичного з'їзду в Женеві (1931), з'їзду класичних слов'янських філологів (1931).
Окрім того, учений брав участь у роботі Празького лінгвістичного гуртка, Українського історико-філологічного товариства у Празі, був членом секції Української АН у Києві.
Членство у Празькому лінгвістичному гуртку та знайомство з фонологічною течією в мовознавстві вплинуло на мовознавчі переконання вченого. Він почав застосовувати фонологічний метод на ґрунті українського мовознавства. У цей період (1928—1939 рр.) виходять такі праці:
В. Сімович був першим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебнянським підходом до мови як вияву духовності нації (про це свідчить його праця «Рідна мова й інтелектуальний розвій дитини», що висвітлює і досі актуальні питання з соціолгінгвістики).
Науковець порушував питання періодизації та становлення правопису. У 1934 році вийшла друком розвідка для Української загальної енциклопедії, у якій автор встановлює такі основні етапи правописної системи:
1908 року молодий вчитель Василь Сімович вирішив допомогти Іванові Франку у перевиданні першоповісті "Петрії і Довбущуки" (журнал «Друг»). У постскриптумі до повісті письменник зізнається:
«Знаючи хиби тої в молодих літах писаної повісті, я був би навіть не подумав передрукувати її, як би не предложення д. Василя Сімовича, професора учит. семінарії з Чернівців, який 1908 р., в часі, коли мене постигнуло нещастє чи щастє убезвладнення моїх рук, через посередництво д. В. Гнатюка попросив у мене дозволу передрукувати сю повість у видаваній ним „Бібліотеці для молодіжи“, яку він там дав переписати фонетичним правописом»[7].
1920 року вийшла упорядковане видання творів Івана Франка «З вершин і низин». Крім поезій з однойменної збірки, Василь Сімович додав «Зів'яле листя», кращі вірші зі збірок «Мій Ізмарагд», «Давнє й нове», «Із літ моєї молодості» та поеми «Панські жарти» й «Великі роковини». Вперше було здійснено хноронологічний покажчик поетичних творів Івана Франка.
В. Сімович здійснив перевидання «Кобзаря» Тараса Шевченка (1921 рік). Епіграфом до передмови слугували слова Бориса Грінченка:
«Перед широким світом»: «Нема чого нам тішитися, що ось, мовляв, маємо такого великого поета, що його в кожній селянській хаті розуміють і що на йому може виховуватися нарід. Ми справді маємо великого поета, але в селянській хаті його ще не знають або мало розуміють. Зробимо ж, щоб люди з тієї хати піднялися духовно стільки, щоб справді могли його зрозуміти»[8].
У виданні твори Т. Шевченка розташовані у хронологічній послідовності, майже до кожного написана стисла передмова. Допоміжний апарат («Зміст „Кобзаря“ за азбукою») створено у вигляді алфавітного покажчика творів поета.
Першою перекладацькою спробою Василя Сімовича став роман Л. Толстого «Воскресіння». Твір друкувався в газеті «Буковина» впродовж 1899—1900 рр., а в 1901 р. у Чернівцях вийшло окреме його видання під назвою «Відродженє». У перше десятиліття ХХ ст. вийшли й інші переклади В. Сімовича з російської літератури: комедія М. Гоголя «Ревізор», «Весняні мелодії» М. Горького, «У великодню ніч» В. Короленка, «Семеро повішених» Л. Андреєва[9]. Їхні видання ініціювали члени студентського товариства «Січ», представники якого зосереджували свою увагу на культурно-освітній, науковій праці серед буковинських українців. Товариство видавало свою «Бібліотеку», редактором якої був В. Сімович.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
