ВТ-1
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
ВТ-1 («Винищувач танків», «Об'єкт 150») — радянський ракетний танк, який було прийнято на озброєння у 1968 році. Перший та єдиний прийнятим на озброєння «чистим» ракетним танком, тобто ракети є основною зброєю танка. ВТ-1 побудовано на базі середнього танку «Об'єкт 140». ВТ-1 стріляв спеціально спроектованими протитанковими ракетами 3М7 Дракон з змонтованої на башті установки. Був прийнятий на озброєння в 1968 році, знятий з озброєння в 1970 році. Головним конструктором ВТ-1 є Л. Н. Карцев.
| ВТ-1 | |
|---|---|
 ВТ-1 | |
| Тип | ракетний танк |
| Походження | СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | з 1968 по 1970 |
| Оператори |  СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Завод №183 |
| Розроблено | з 1957 по 1968 |
| Виробник | Завод №183 |
| Виготовлення | з 1968 по 1970 |
| Виготовлена кількість | 110 |
| Характеристики | |
| Вага | 34,5 т |
| Довжина | 6,63 м |
| Ширина | 3,3 м |
| Висота | 2,2 м |
| Екіпаж | 3 |
| Броня | сталева лита і катана |
Головне озброєння | ПУ ПТРК 2К4 «Дракон» і 15 ракет |
Другорядне озброєння | 1 × 7,62-мм ПКТ |
| Двигун | дизельний двигун В-55 580 |
| Питома потужність | 16,8 кс/т |
| Підвіска | торсіонна |
| Дорожній просвіт | 435 мм |
Операційна дальність | 470 км |
| Швидкість | дорога — 50 км/год |
ВТ-1 у Вікісховищі | |
Ракетний танк «Об'єкт 150» почав проектуватися в КБ УВЗ з 1957 року на базі вузлів і агрегатів танка Т-62. ОКБ-16, кероване А. Е. Нудельманом, вело розробку ракетного озброєння. А. А. Расплетін, керівник КБ-1 Держкомітету радіоелектронної промисловості, був запрошений як консультант з системи управління. Надалі цьому колективу спільно з ЦКБ-14 доручили роботу по створенню всього комплексу. Ескізний проект ракетного танка підготував завод № 183 в 1958 році спочатку на базі танка Т-54, але потім проект скоригували, прийнявши як базу танк Т-62. У квітні 1964 року були проведені тести, в яких випробували два прототипи ВТ-1. До кінця 1964 року було зроблено 94 тестових постріли ракетами «Дракон». Етап проектування був закінчений в 1965 році.
Екіпаж ВТ-1 складали три людини: механік-водій, оператор-стрілець і командир танка. Сам танк мав зварений корпус, запозичений у серійного танка Т-62.
Башта — лита, напівсферичної плескатої форми, з висувною установкою комплексу ракетного керованого озброєння 2К4 «Дракон» і механізмом заряджання, в якому містилося 12 керованих ракет ЗМ7. Ще три ракети розташовувалися в немеханізованій боєукладці. Як допоміжне озброєння на ВТ-1 встановлювався 7,62 мм кулемет ПКТ з боєкомплектом 2000 патронів. Башта мала електричний і ручний механізми повороту.
У комплекс ракетного керованого озброєння входили протитанкові керовані ракети, система заряджання і пуску, денний і нічний приціли, стабілізатор 2ЕЗ, станції наведення і управління. Управління ракетою - радіокомандне, напівавтоматичне, на будь-якій комбінації з семи частот і двох кодів, що дозволяло одночасно вести стрільбу з декількох винищувачів танків. Ефективність ураження цілі: з першого-другого пострілу.
Заряджання пускової установки автоматичне. Автоматика приводилася в дію натисканням кнопки на денному прицілі. Люлька пускового пристрою з полем зору денного і нічного прицілів, антеною, кулеметом ПКТ і освітлювачем нічного прицілу стабілізувалася у вертикальній площині, а башта- в горизонтальній.
Перед пуском ракети визначалася дальність до цілі і ця характеристика вводилася в приціл. Оператор, утримуючи перехрестя на цілі, натискав кнопку пуску. Напрямок сходу ракети відрізнявся від лінії прицілювання у вертикальній площині на 3°20', в горизонтальній — з урахуванням швидкості вітру. Після сходу ракети ПУ автоматично прибиралася всередину башти. Одночасно знімалося випередження, яке враховувало вітер, і башта поверталася в напрямку цілі. У момент пуску перед вхідним вікном прицілу автоматично протягом 1,5 сек встановлювалася повітряна завіса (під час випробувань в 1965 році, коли ракета стала сходити з пускової установки, гази з її сопел підняли з носа корпусу танка сніг, який запорошив вхідне вікно прицілу, в результаті чого управління ракетою стало неможливим). Перші 0,5 сек ракета летіла некерованою. За цей час бічна складова вітру (через парусність оперення ракети) і сила тяжіння ракети виводили її на лінію прицілювання. З цього моменту координати ракети визначалися автоматично, вироблялися зашифровані радіокоманди і випромінювалися в напрямку ракети, на якій вони приймалися, розшифровували і подавалися на рулі повороту. Визначення координат положення ракети щодо лінії прицілювання проводилося за допомогою світлової плями від трасера, який проектувався з оптичної системі прицілу на фотокатоди, що викликало появу електричних імпульсів, необхідних для вироблення радіокоманд в системі управління ракетою.
Через 25,5 сек після сходу ракети система поверталася в початкове положення і можна було зробити чергові заряджання і пуск. Дальність стрільби вдень коливалася в межах від 300 до 3300 м, вночі — від 400 до 600 м. Бронепробиття під кутом 60° становило 250 мм.
Бойова вага танка становила 34,5 тонни.
На озброєнні Радянської Армії ВТ-1 стояв три роки. За задумом військових, окремими батальйонами винищувачів танків повинні були комплектуватися мотострілецькі дивізії, що розгортаються на танконебезпечних напрямках. Було сформовано всього два таких батальйони: один — в Білоруському, а інший — в Прикарпатському військових округах. В процесі випробувань і експлуатації ракетний комплекс показав високу надійність — до 96,7%. Однак його конструктивні недоліки: великі габарити і маса, застаріла елементна база, велика мертва зона, відсутність гармати на танку тощо послужили причиною зняття ВТ-1 з озброєння. У бойових діях ці машини не брали участь і на експорт не поставлялися.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
