Біг з бар'єрами

Біг з бар'єрами^[1] — сукупність легкоатлетичних дисциплін, де спортсмени змагаються у спринтерських видах бігу, під час якого спортсменам необхідно долати бар'єри.

Біг з бар'єрами

Правила

Правила бігу з бар'єрами відповідають правилам легкоатлетичного спринту. Атлети на дистанції бігу з бар'єрами біжать кожен своєю доріжкою. L-подібні (у профіль) бар'єри розміщуються через рівні інтервали так, щоб ніжки бар'єра дивились у напрямку старту (щоб бар'єр, який зачепить бігун, падав уперед, а не травмував бігуна). Для перекидання бар'єра потрібно прикласти силу не меншу за 3,6 кг.

Заборонено:

• проносить ногу збоку бар'єра
• навмисно збивати бар'єр ногою чи рукою.

Характеристики бар'єрів та їх розстановки відображено у таблиці^[2]:

	Чоловіки				Жінки
дистанція (м)	50	60	110	400	50	60	100	400
Кількість бар'єрів	4	5	10	10	4	5	10	10
Висота бар'єрів (м)	1.067	1.067	1.067	0.914	0.84	0.84	0.84	0.762
відстань від старту до першого бар'єра (м)	13.72	13.72	13.72	45	13	13	13	45
Відстань між бар'єрами (м)	9.14	9.14	9.14	35	8.5	8.5	8.5	35
відстань від останнього бар'єра до фінішу (м)	8.86	9.72	14.02	40	11.5	13	10.5	40

Дисципліни

• Зимовий сезон: 50 метрів, 60 метрів
• Літній сезон: 100 метрів (жінки), 110 метрів (чоловіки), 400 метрів

Історія

На дистанції бігу на 110 метрів з бар'єрами Форрест Смітсон, олімпійський чемпіон 1908 року

Перші згадки про офіційні старти у бар'єрному бігу належать до змагань в Англії 1837 року в коледжі Ітон. 1885 року бігун Крум з університету Оксфорда продемонстрував техніку подолання бар'єрів близьку до сучасної. Олімпійський дебют на дистанції 110 метрів з бар'єрами відбувся 1896 року. З 1920-их років бар'єрним спринтом почали займатись жінки. 1935 T-подібні бар'єри було замінено на менш травмонебезпечні L-подібні.

Нині біг з бар'єрами обов'язково входить до програми найбільших легкоатлетичних змагань.

Техніка

Фахівці бігу з бар'єрами вважають, що основи сучасної техніки заклав знаменитий американський спортсмен Елвін Кренцлейн. 1898 року він досягнув результату 15,2 с на дистанції 110 м. Його техніка без принципових змін існує дотепер.

Махова нога переноситься через бар'єр бічним змахом, поштовхові — описує дугоподібну траєкторію. Бар'єр не перестрибується, а «переступається» з мінімальною втратою швидкості. Бар'єрний крок у чоловіків буває довжиною близько 3,5 м (у жінок — 3 м). Важливою якістю бар'єриста є здатність набирати швидкість до першого бар'єру та включатись у біг одразу після подолання бар'єра^[3].

Техніку «бар'єрного кроку», з певними поправками, успішно використовують також і бігуни у стипль-чезі, що дозволяє домогтись більш високого результату під час подолання нерухомих перешкод.

Примітки

1. Правила змагань на 2012–2013 роки (IAAF Rules and Regulations) [Архівовано 15 березня 2014 у Wayback Machine.]. Правила на офіційному сайті ІААФ (рос.)
2. Правила IAAF [Архівовано 25 березня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
3. Техніка і тренування бар'єрного бігу. Архів оригіналу за 12 жовтня 2011. Процитовано 8 лютого 2015.

Джерела

• Hurdles-History Taking it in stride