Бутейко Антон Денисович

Антон Денисович Бутейко (6 квітня 1947, с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область, Українська РСР — 10 березня 2019, Київ) — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Народний депутат України 2 скликання.

Антон Денисович Бутейко
Народився	6 квітня 1947(1947-04-06) с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Помер	10 березня 2019(2019-03-10) (71 рік) Київ
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Діяльність	Дипломат
Відомий завдяки	Надзвичайний і Повноважний Посол України
Alma mater	Київський університет
Посада	народний депутат України[1] і Посли України в США
Нагороди	Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бутейко.

Життєпис

Народився 6 квітня 1947 у с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область. У 1974 році закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет міжнародного права, юрист-міжнародник, перекладач-референт англійської мови. Кандидатська дисертація «Підготовчі органи з заснування міждержавних органів системи ООН» (1988 р.). Володів англійською та французькою мовами.

У 1974—1976 рр. — аташе, у 1976—1977 рр. — 3-й секретар, у 1977—1978 рр. — 2-й секретар відділу міжнародних організацій, у 1978—1980 рр. — 1-й секретар генерального секретаріату МЗС УРСР.

У 1980—1986 рр. — співробітник Секретаріату ООН (правове обслуговування багатосторонніх переговорів держав, підготовки проектів угод та ін. документів), м. Нью-Йорк.

У 1986—1990 рр. — радник відділу міжнародних організацій, у 1990—1991 рр. — начальник договірно-правового відділу МЗС Української РСР.

У 1991 р. — голова спеціальної міжнародної комісії зі створення Міжнародного трибуналу з морського права.

З 12.1991 р. по 09.1994 р. — радник Президента України — керуючий служби Президента України з міжнародних питань.

З 11 травня 1994 по 16 січня 1997 — Народний депутат України 2 скликання. Голова підкомісії з питань валютного регулювання і державного боргу Комісії з питань фінансів і банківської діяльності. Член Президії ВР України, керуючий групи «Центр», член групи «Конституційний центр». Був членом Конституційної Комісії від ВР України, голова секції з проблематики прямого народовладдя та законодавчої влади з 11.1994 р. по 1996 р., уповноважений КМ України у справах європейської та євроатлантичної інтеграції, заступник голови Державної комісії у зв'язках з НАТО, член Редакційної колегії з видання збірників актів законодавства України з 07.1998 р.

З 10.1995 р. по 11.1998 р. — перший заступник міністра МЗС України.

На парламентських виборах 1998 року балотувався по одномандатному округу № 223 (Київ). 6509 голосів «за» (6.07 %), четверте місце серед 29 кандидатів.

З 11.1998 р. по 12.1999 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в США.

З 02.2000 р. — Посол з особливих доручень МЗС України.

До вересня 2003 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Подав у відставку на знак протесту проти підписання угоди про Єдиний економічний простір з Росією.^[2]

З 12.12.2003 р. — віце-президент Асоціації українських банків.

З березня 2005^[3] р. — перший заступник Міністра закордонних справ України. Уповноважений (агент) України у справі про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України та Румунії в Чорному морі.^[4][5] Національний координатор співробітництва України з НАТО у сфері зовнішньої політики, голова Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО.^[6]

У червні 2006 року потрапив до лікарні з інфарктом та обширним інсультом.^[7]

10 березня 2019 року — помер^[8][9].

Вислови про Антона Бутейка

Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом, а Українцем. Послідовним, тверезим, упертим. Але цю впертість спрямовував на користь державі. Волинське коріння таки далося взнаки. Мріяв про успішну, потужну, визнану у світі й шановану цим світом Україну... Від природи він був дуже сильним. Тому й не гнувся: ні у прямому, ні в переносному смислі. Мав власну гордість і гордість за державу, якій щиро та вірно служив. І нікому не дозволяв ображати її честь. А ще — ніколи не торгував собою заради якихось швидкоплинних політичних (не кажучи вже про фінансові) інтересів. Де б він не працював — Україна була понад усе.[10]

Відзнаки

• Орден «За заслуги» ІІІ ст.,
• Орден «За заслуги» II ст.,
• Орден «За заслуги» І ст.,^[11]
• Ордени Греції, Італії, Мексики, Польщі.

Вшанування пам’яті

У 2019 році з ініціативи Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство» у Старому Чорторийську на фасаді школи було відкрито меморіальну дошку Антону Бутейку^[12].

Примітки

1. Народні Депутати України 2-го скликання (1994-1998) — ВРУ.

   d:Track:Q176296
2. Вересень 2003: відставки Івана Плюща та Антона Бутейка^{[недоступне посилання з червня 2019]}
3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 451/2005 Про призначення А. Бутейка першим заступником Міністра закордонних справ України. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1524/2005 Про внесення змін до Указу Президента України від 28 вересня 2004 року № 1141. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
5. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 983/2006 Про внесення зміни до Указу Президента України від 28 вересня 2004 року № 1141. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
6. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 215/2006 Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
7. Бутейко потрапив до лікарні з інфарктом та обширним інсультом. УНІАН. 21 червня 2006. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
8. Помер український дипломат, екс-посол України в США Антон Бутейко. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 11 березня 2019.
9. Пішов з життя екс-посол України в США Антон Бутейко. УНІАН. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 11 березня 2019.
10. Огризко В. Слово про друга. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 16 березня 2019.
11. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 694/2006 Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 1 січня 2015.
12. Марина Лугова. «Він був українцем. Не хохлом, не малоросом… Газ. «Волинь», 4 липня 2019 р., с. 8.

Посилання

• Антон Бутейко: Прихильність до України твориться не за кордоном [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Антон Бутейко, екс-посол України в Румунії [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
• Бутейко Антон Денисович на openua.net
• Антон Бутейко: «Щоб успішно торгувати з Росією, треба співробітничати із Заходом» [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
• АНТОН БУТЕЙКО: Я БУДУ РАБОТАТЬ ДАЛЬШЕ — АКТИВНЫМ ГРАЖДАНИНОМ УКРАИНЫ [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
• ПОСОЛ УКРАИНЫ В РУМЫНИИ АНТОН БУТЕЙКО ПРОВЕЛ ВСТРЕЧУ С ПРЕДСТАВИТЕЛЯМИ РУМЫНСКИХ СМИ^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Anton Denisovich BUTEYKO [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• First Deputy Foreign Minister Anton Buteyko participates in international conference «TransAtlantic Cooperation in Security and Defense Sector» in Budapest [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
• NATO's Security Discourse After the Cold War: Representing the West. Routledge, 2013—230. [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
• Ukraine's Foreign and Security Policy 1991—2000, Routledge, 29.08.2003 р. — 232. [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]

Література

1. В. М. Матвієнко. Бутейко Антон Денисович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X