Буржуáзний націоналíзм — політичний штамп, а також термін з марксистської фразеології, який в марксистському методі аналізу означав:
- розділення «робітничого класу» за національністю, расою, етносами чи релігією, аби він не зміг об'єднатися проти «керівного класу»
- відвернення від класової боротьби.
- Заперечення «буржуазного космополітизму», який в національній політиці КП(б) теж вважався негативним явищем і протиставлявся «дружбі народів».
Радянський союз
Після Жовтневого перевороту, більшовицький уряд на основі своєї національної політики (коренізації) на принципах марксистсько-ленінської ідеології, згідно з якими, всі народи повинні зникнути з часом, — націоналізм вважався буржуазною ідеологією.[1]
З другої половини 1930-х років національна політика Радянського Союзу втратила своє інтернаціональне забарвлення. Радянськими лідерами посилилась роль російського народу і зменшилася вага всіх інших.[1][2]
Українська РСР продовжувала існувати і розвивалась як обмежена в правах суверенності складова гіперцентралізованої держави — СРСР, що маскувала свою унітарність політико-правовою фразеологією про федеративний союз рівноправних республік — і після 7 жовтня 1977 року, коли депутати Верховної влади СРСР одноголосно проголосували за нову Конституцію держави.[3]
Український буржуазний націоналізм
Украї́нський буржуа́зний націоналі́зм — ідеологічне кліше радянської фразеології, яке за радянським курсом означало «буржуазну ідеологію», спрямовану на визнання зверхності національних інтересів (власне, і поняття «національна економіка») над класовими, або використовувався на позначення для усіх, хто не поділяв принципи національної політики КП(б), пролетарського інтернаціоналізму, і не підпадав під визначення «буржуазного космополітизму». «Буржуазний космополітизм» в національній політиці КП(б) протиставлявся «дружбі народів» і теж вважався негативним явищем.
Термін «український буржуазний націоналізм» з’явився у 20-х роках XX ст. спочатку в компартійних документах, звідки перейшов до публіцистики та наукової літератури. Він виконував функцію ідеологічного замовлення. Іншим ідеологічним замовленням було ототожнення в радянській історіографії українського націоналізму з фашизмом, у першу чергу з німецьким нацизмом. Здійснювалось це навіть попри те, що українському націоналізму, що було його особливістю — непритаманні ні расизм (як у фюрерській Німеччині), ні вождизм (як в Італії при Муссоліні і тд.). «Українському буржуазному націоналізму» не притаманні ідеологічні позиції чи риторика, які є спільними для фашизму і сталінських більшовиків, що «"Розум, знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ". "Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням"» — висловлювання Ренана, які Муссоліні називає «передфашистськими».
Оскільки тавро застосовується не вникаючи в ідеологічні особливості, до «українських буржуазних націоналістів» зараховувались різні суспільні діячі: поручик російської імператорської армії і випускник Санкт-Петербурзкого університету Маркевич Микола Андрійович, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський, А.Шептицький та ін. Наприклад, В.П.Трощинський до «буржуазно-націоналістичних» відносить, крім УВО-ОУН, ФНЄ, УНДО та католицькі організації.
Практично в усіх працях, які так чи інакше стосуються теми даної статті, український визвольний рух чітко ототожнювався з «буржуазним націоналізмом». Це, зокрема, випливає з праць С.Даниленка, В.Масловського, Ю.Римаренка, В.Трощинського, В.Цуркана й ін.
Кінцевим продуктом програмних цілей ВКП(б) було нагромадження в суспільній свідомості стійких стереотипів несприйняття щодо таких понять, як «націоналізм», «бандерівець», «український патріотизм», «приватна власність», «греко-католицизм», «уніатство» та ін., і витворення стереотипів «українсько-німецькі націоналісти, які перебували на службі імперіалістичних розвідок», «кримінальні елементи або бандитські формування, створені німецькою розвідкою» та ряду інших.[4] Усе це визначало майбутню діяльність радянських істориків — їх ідеологію, тематику й навіть фразеологію[5] на довгі роки наперед.[4] Формувався архетип громадськості за принципом «нічого не знаю, нічого не бачу, нічого не чую», що мав стати праобразом майбутнього радянського суспільства, яке, як мінімум, повинно бути ідеальним виразником і захисником інтересів правлячої комуністичної еліти.[4]
Термін «буржуазні націоналісти» використовувався комуністичним режимом, з його головною метою — перетворити людей на плакатно-стандартизованих, заідеалізованих гвинтиків, покірних будівників примарного «світлого майбутнього» — для позначення тих, хто виступав за розвиток національної культури, національної економіки, національної самодостатності, реагував на потреби і запити українського села, ставив під сумнів розвиток соціалістичного тоталітарного ладу. Саме тому патріоти-націоналісти виявилися чи не найбільшими ворогами радянської ідеології, хоча багато хто з цих «буржуазних націоналістів» належав до тодішньої верхівки влади.
Ці слова С.Бандери підпадають під тавро «українського буржуазного націоналіста»:
Організація Українських Націоналістів (революціонерів) — це визвольна політична організація, що своїм характером, своїми цілями, своїм ідейним змістом і своєю діяльністю істотно відрізняється від усіх українських політичних партій. Вона не стає речником інтересів якоїсь окремої частини народу, не виводить своїх цілей, своєї програми з якоїсь абстрактної, теоретичної суспільно-політичної програми, її основне завдання і посвята — це боротьба за визволення України, змагання за Самостійну Соборну Українську Державу, що єдина може забезпечити українському народу повну волю, всебічний свобідний розвиток, добробут, соціяльну справедливість і справжнє народоправство.[6]
В культурі
Галина Тельнюк у 2000 році написала п'єсу «У.Б.Н. (Український буржуазний націоналіст)» про минуле й сучасне феномену «українського буржуазного націоналізму» та його зв'язок з долями реальних людей в історії і тепер. П'єса «У.Б.Н.» — це історія про колишнього політв'язня Зенона (у виконанні Федора Стригуна), який намагається тихо дожити свого віку в компанії спогадів та листів. Але це виявляється неможливим – друзі з минулого, соратники пробують різними способами змусити його знову піти у політику й прикрити своїм незаплямованим ім’ям «брудні» провладні руки[7]. Ще донедавна питання – чи «правильно» бути українським націоналістом – було доволі дискусійним. Після прем'єри у січні 2001 року п'єса отримала чимало контроверсійних відгуків з різних сторін[8][9]. П'єса виставлялась кілька разів у Києві у 2007 році, і ще раз у Театрі Заньковецької у 2014 році[10].
Примітки
Докладніше дивіться
Джерела
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
