Бронєвой Леонід Сергійович

Леоні́д Сергі́йович Бронєво́й (рос. Леонид Сергеевич Броневой; 17 грудня 1928(19281217), Київ, Українська СРР — 9 грудня 2017, Москва, Росія^[4]) — радянський і російський актор, Народний артист СРСР (1987), лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих та Державної премії РФ імені К. С. Станіславського, Народний артист України (2013; позбавлений звання)^[5].

Бронєвой Леонід Сергійович
Народився	17 грудня 1928(1928-12-17)[1][2]  Київ, Українська СРР, СРСР
Помер	9 грудня 2017(2017-12-09)[3][1] (88 років)  Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Національність	єврей
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Школа-студія МХАТ (1955) і Державний інститут мистецтв Узбекистану (1950)
Заклад	Театр на Броннійd, Pushkin Drama Theatred, Оренбурзький обласний драматичний театр імені М. Горького, Грозненський російський драматичний театр імені М. Ю. Лермонтова, Воронезький драматичний театр імені Михайла Кольцоваd і Театр Ленком
Роки діяльності	1950 — 2017
Батьки	Q45191710?
IMDb	nm0111424
Нагороди та премії
Ніка
Бронєвой Леонід Сергійович у Вікісховищі

Біографія

Народився в родині Соломона Йосифовича Бронєвого (справжнє прізвище — Факторович),^[6] генерала НКВД, та його дружини Белли Львівни. Батько був начальником 6-го відділу НКВС УСРР, згодом репресований (арештований у 1937, «отримав» 5 років, потім термін продовжили, звільнився у 1946). Матір працювала бухгалтером, похована на Байковому кладовищі у Києві. Сестра матері — співачка Олена Ландау,^[7] солістка Львівської опери у 1940—1941 та 1944—1945 роках^[8]. Стрийко — Олександр Факторович (Бронєвой).

Навчався в Ташкентському інституті театрального мистецтва та Школі-студії МХАТ.

Починав акторську кар'єру в провінційних театрах СРСР — грав на сценах Іркутська, Грозного, Оренбургу, Вороніжа.

У Москві працював у Театрі на Малій Бронній.

Дебютом в кіно стала роль у стрічці «Товариш Арсеній» (1964). Успіх і популярність принесла роль Генріха Мюллера в кіносеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973).

З 1988 року грає в театрі «Ленком» (Москва).

Проживав у 2-кімнатній квартирі у Москві. Свого часу в ній побував начальник охорони Президента Росії, обіцяв допомогти з ремонтом, але далі обіцянки справа не пішла^[9].

Сім'я

Перша дружина — Валентина Блінова (померла від раку), їх донька — Валентина (мала 4 роки, коли втратила матір). Друга дружина — Вікторія ( 1940 - 2020).

Громадянська позиція

У березні 2014 року підтримав анексію Криму та агресивну політику Путіна стосовно України^[10].

Фільмографія

1. 1964 — Товариш Арсеній — полковник жандармерії
2. 1965 — Лебедєв проти Лебедєва — Євген Вікторович
3. 1966 — Невідома... — Вернер
4. 1967 — Твій сучасник — референт міністра
5. 1968 — …І знову травень! — Снігурівський Євген Львович
6. 1970 — Водевіль про водевіль
7. 1971 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Повинною головою… (Справа № 4) — Кудряшов
8. 1972 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Шантаж (Справа № 6) — Кудряшов у в'язниці (сцена)
9. 1973 — Виконуючий обов'язки — Тугодаев, замовник проекту
10. 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — Генріх Мюллер
11. 1974 — Лікаря викликали? — Медведєв Леонід Сергійович, професор
12. 1974 — П'ятірка за літо — Степан Петрович, кухар, говорить віршами
13. 1974 — Таня — Семен Семенович Васін
14. 1975 — Концерт для двох скрипок — професор
15. 1975 — Агонія — Іван Федорович Манасевич-Мануйлов
16. 1975 — Маяковський сміється — Олег Баян
17. 1975 — Ольга Сергіївна — тютя
18. 1975 — Прошу слова — Петро Васильович Алтухов, колишній голова міськвиконкому
19. 1977 — Озброєний і дуже небезпечний — Пітер Дамфі
20. 1979 — Викрадення «Савойї» — Шаллов Жан, комерсант
21. 1979 — Той самий Мюнхгаузен — герцог — курфюрст Ганновера
22. 1980 — Які наші роки! — Михайло Михайлович Осташенко, батько Майї
23. 1980 — Карл Маркс. Молоді роки — Ліон Філіпс
24. 1982 — Повернення резидента — Йоганн Штаубе
25. 1982 — Покровські ворота — Аркадій Варламович Велюрів
26. 1983 — Якщо вірити Лопотухіну... — Юрій Леонідович, директор школи
27. 1984 — Формула кохання — Доктор
28. 1986 — Кінець операції «Резидент» — Йоганн Штаубе
29. 1986 — Чичерін — Максим Литвинов
30. 1986 — Що таке Єралаш? (Музично-телевізійний фільм-вистава) — редактор «Єралашу»
31. 1987 — Загадковий спадкоємець — Олексій Миронович лізовскіх, нотаріус
32. 1988 — Велика гра — Вернье
33. 1988 — Фізики — Алек Джаспер Кілтон
34. 1990 — Будиночок на околиці — Панас Миколайович
35. 1991 — Небеса обітовані — Семен Єфремович Бакурін
36. 1992 — Старі молоді люди — Віктор Максимович, депутат
37. 1993 — Італійський контракт — Дон Лючино
38. 1997 — Шизофренія — кравець
39. 1997 — Корабель двійників — генерал ФСБ
40. 2007 — Прості речі — Володимир Михайлович Журавльов
41. 2008 — Без вини винуваті — Мендельсон

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. ČSFD — 2001.

   d:Track:Q3561957
3. Умер Леонид Броневой
4. Умер Леонид Броневой. www.zirki.odnoboko.com. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 9 грудня 2017.
5. Указ Президента України № 655/2013 від 30 листопада 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 3 жовтня 2016.
6. Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 10.
7. Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 11.
8. Чекас Л. До львівського періоду ТВОРЧОСТІ ДИРИГЕНТА, НАРОДНОГО АРТИСТА УРСР М. Д. ПОКРОВСЬКОГО [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 342.
9. Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 9.
10. Леонид Броневой и Марк Захаров выступили в поддержку политики Путина в отношении Украины. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 8 грудня 2014.

Література

• Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
• Большой энциклопедический словарь. (рос.)
• Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» // Бульвар Гордона. — 2016. — № 32 (588) (авг.). — С. 8—12. (рос.)

Посилання