Бронепоїзди УНР і УГА

Бронепоїзди УНР і УГА — броньовані потяги, які використовувалися українськими арміями під час радянсько-української війни 1918—1920 років. В УНР вони мали назву панцерники або панцерні потяги. Вони були взяті на озброєння армії УНР у кінці 1918 — початку 1919. Три імпровізовані бронепоїзди були у Січових Стрільців ще під час антигетьманського повстання у листопаді 1918. Згодом до них додалися два справжні бронепоїзди, успадковані від армії Гетьманату. У грудні 1918 у Києві почалося будівництво 4 нових бронепоїздів. Впродовж 1919 року в ході боїв частини армії УНР захопили декілька більшовицьких бронепоїздів. Станом на 16 серпня 1919 року перед наступом на Одесу армія УНР мала у своєму складі 9 бронепоїздів. Сумарно вони мали 12 гармат та 54 кулемети, понад 700 осіб екіпажу. Усі бронепоїзди було втрачено до кінця 1919 року. Нові бронепоїзди будувалися у середині 1920 року та існували в об'єднаній армії УНР до листопада 1920 року.

Перші бронепоїзди в ЗУНР створювалися на основі звичайних потягів, укріплених дерев'яними брусами. Надалі у кузнях Дрогобича почалося будівництво справжніх панцерників.

Відомі бронепоїзди армії УНР

Назва	Час створення або захоплення	Склад і озброєння	Екіпаж, командування	Ареал бойових дій, належність до частини	Час загибелі	Примітки
1-й панцирний потяг Твердовського	січень 1919[1]	невідомо	сотник Матвій Твердовський (командир)[1]	Лівобережна Україна; пізніше у складі Південної групи ДА УНР[1]	квітень 1919 (знешкоджений і переданий румунам)[1]	легкий саморобний потяг; команда на чолі з командиром перейшла після знешкодження на потяг Помста[1]
1-й Український кулеметно-гарматний	26 лютого 1918[2]	1 гармата, 4—5 кулеметів[2]	12 старшин, 7 козаків; підосавул Ракунов (командир)[2]	воював до кінця Першої українсько-більшовицької війни[2]	травень 1918 (розформований)[2]	саморобний бронепоїзд, створений на Поліссі[2]
Агатон	невідомо	невідомо	невідомо	У складі Північної групи ДА УНР[3]. Від 8 квітня 1919 року у безпосередньому підпорядкуванні начальника 19-ї дієвої дивізії Агатона Добрянського.	27 травня 1919, знищено у Здолбунові частинами корпусу УСС	знищено разом з чотирма іншими
Богунець	30 липня 1919 (захоплений у бою біля станції Клемачівка Чорними Запорожцями полковника Дяченка)	6 гармат і 12 кулеметів	невідомо	2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року)	невідомо
Великий Луг	невідомо	невідомо	невідомо	бій біля Христинівки, серпень 1919 року	невідомо	бій за участі трьох бронепоїздів (також «Запорозька Січ» і невідомий) описав Володимир Сосюра; бронепоїзд вирвався з оточення
Вільна Україна (I)	грудень 1917[4]	кілька гармат, 24 кулемети[4]	добровольці з числа гімназистів та студентів; капітан Долгополов (командир)[4]	бої на лінії Бахмач-Доч (грудень 1917 — січень 1918)[4]	7 лютого 1918 (захоплений більшовиками)[5]	колишній російський потяг типу «Хунхуз»[4]; у лютому 1918 використаний пробільшовицькі налаштованими залізничниками проти українських військ під час вуличних боїв у Києві, виведений з ладу, пізніше остаточно захоплений більшовиками[6]
Вільна Україна (II)	серпень 1919 (захоплений під Старокостянтиновом силами УГА в більшовиків, до того носив назву «Комунист Коростеньського района»)	невідомо	2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року)	бої за Київ; ІІ-й корпус УГА	17 листопада 1919 (захоплений денікінцями, перейменований на «Грозу»)	збудований на київському заводі Греттера і Кріванека
Вірний син (Вірний син України)	імовірно перейменований «Правобережний»[7], за іншими даними захоплений у Жмеринці у серпні 1919	1 гаубиця, 3 легкі гармати[7]	14 старшин, 2 підстаршин, 125 козаків; командир — полковник Овчаренко[7]	напрямок Вапнярки, ст. Сербинівка	13 листопада 1919 року, знищений артилерією Добровольчої армії
Воля	кінець 1918 — початок 1919[8]	6 кулеметів	сотник Гарбузюк (командир)	бої за Коростень (січень 1919); 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року)	25—26 вересня 1919 (захоплений білогвардійцями)[9]	за спогадами підполковника Дієвої армії УНР Прохода Василя Хомича
Гайдамака	кінець грудня 1918 (захоплений у білогвардійців 3-м Гайдамацькім полком О. Волоха)[10]	2 гармати, 14 кулеметів	невідомо	дивізія бронепоїздів під командуванням отамана Бойчука (лютий 1919 року)	червень 1919 (знищений власною командою під час загального відступу ДА УНР)[10]
Галичина	серпень 1919 (захоплений в Старокостянтинові 8-м полком 4-ї бригади УГА в більшовиків)	1 гармата, 5 кулеметів[10]	невідомо	дивізія бронепоїздів (серпень 1919 року)	17 листопада 1919 (захоплений радянськими повстанцями)[10]	Перейменований «Богунец», спочатку носив назву «Золочів»[10]
Гандзя	перейменовано (див. бронепоїзд Палій)	2 гармати, 4 кулемети[11]	старшина Сидоренко[11], хорунжий Гиренко (комендант)	Сірожупанна дивізія Армії УНР	квітень 1919 (біля Коростеня, оточений більшовиками, знищений екіпажем)	відремонтований більшовиками, потім воював з українськими та білогвардійськими військами[11]
Грім	невідомо	невідомо	невідомо	бій за Бердичів (24 березня 1919); Корпус Січових Стрільців[12]	27 травня 1919, знищено у Здолбунові частинами корпусу УСС	знищено разом з чотирма іншими
Дорошенко	грудень 1918[12]	невідомо	хорунжий Іван Коцюрюба (командир)[12]	ст. Печанівка (захоплено 21 березня 1919), Рівне-Здолбунів (30 квітня 1919); 3-й полк Корпусу Січових Стрільців УНР (березень 1919)	27 травня 1919, знищено у Здолбунові	знищено разом з чотирма іншими
Запорізька Січ	липень 1919[12]	невідомо	невідомо	невідомо	невідомо	легкий саморобний бронепоїзд; наприкінці серпня команда «Запорозької Січі» перейшла на потяг «Хортиця»[12]
Запорожець	трофейний, виготовлений у Кременчузі	2 гармати та 14 кулеметів	23 старшини, 101 козак, командир — хорунжий Петришин; комендант з березня 1919 — Куликівський Микола Йосипович	бої за Полтаву (січень 1919), Східну Волинь (березень 1919 — серпень 1920), район Бучача та Чорткова (вересень 1920); дивізія бронепоїздів (лютий 1919 року)	19 листопада 1920, підірваний відступаючими українськими військами
Кармелюк	24 травня 1920 (захоплений польськими військами радянський «Красний крестьянін»)[13]	два артилерійські вагони, пізніше 2 гармати, 17 кулеметів[14]	20 старшин, 266 козаків, 5 коней; полковник Дворенко-Дворкін (друга половина 1920)	район Чорткова (серпень 1920); Волинська дивізія	21 листопада 1920, підірваний відступаючими українськими військами
Кліщ	початок 1919[15]	8 кулеметів, 1 гармата[16] або 5 кулеметів	52 вояки та старшини; чотар Личик (командир)	2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року)	18 жовтня 1919 (непевно), імовірно захоплений білогвардійцями[16]
На Україну	початок вересня 1920[17]	невідомо	6 старшин, 51 козак, 11 коней	не брав участі в бойових діях[17]	перша половина жовтня 1920 (приблизно)[17]	фігурує в документах Дієвої армії УНР вереснем 1920 року
Отаман Мельник	серпень 1919 (захоплений в Старокостянтинові 8-им полком 4-ї бригади УГА в більшовиків)	локомотив і 4 вагони; 2 гармати і 16 кулеметів	10 артилеристів, 18 кулеметників, командир і його помічник; поручник Степан Невпораний (командир)	район Чуднова та Старокостянтинова, дивізія бронепоїздів (серпень 1919 року)	знищений власною командою в оточенні біля ст. Тарасівка
Палій	листопад 1918, побудований на ст. Конотоп	2 гармати[11]	невідомо	бої за Бахмут, Ніжин і Городню; Сірожупанна дивізія Армії УНР	невідомо	перейменовано (див. Гандзя)
Партизан	весна 1919[1]	1 гармата, 5 кулеметів[1]	4 старшини, 1 лікар, 2 підстаршини, 36 козаків[1]	сарненський напрям Північної групи ДА УНР; 19-та дієва дивізія А. Добрянського[1]	знищений власною командою 26—27 травня 1919 на ст. Здолбунів[1]	легкий саморобний бронепоїзд[1]
Помста	трофейний	3 гармати, 7 кулеметів	чотар Твардовський, сотник Федір Суярко (начальник кулеметів)	битва за Вапнярку; дивізія бронепоїздів (лютий 1919 року)	кінець листопада 1919 (підірваний, один броневагон пізніше увійшов до складу іншого українського бронепоїзду)[7]
Правобережний	липень 1919[7]	1 гаубиця, 3 гармати, 14 кулеметів	полковник Овчаренко	1-й панцирний загін (серпень 1919 року)	29 листопада 1919 (покинутий і спалений у Проскурові, через загрозу захоплення денікінцями)[7]	імовірно, наприкінці серпня — на початку вересня 1919 перейменований на «Вірний Син України»[7]
Республиканець	початок 1919[7]	невідомо	20—30 вояків, командир — К. Сорока[7]	Правобережна Україна; у складі Південної групи ДА УНР[7]	березень 1919 (перейшов на бік більшовиків)[7]	легкий саморобний бронепоїзд[7]
Сагайдачний	трофейний («Товарищ Троцкий», тривалий час називався «Полонений», «окремий панцирний потяг») — кінець березня 1919[16]	2 гаубиці[16]	невідомо	Луцьк, Рівне	27 травня 1919, знищено у Здолбунові частинами корпусу УСС	знищено разом з чотирма іншими
Січовий	початок 1919[18]	1 тридюймова гармата, 16 кулеметів; пізніше 2 гармати, 4 кулемета[18]	невідомо	Лівобережна Україна (січень 1919); Бердичів (березень 1919), потім у районі Шепетівки та Старокостянтинова; Корпус Січових Стрільців[18]	18 червня 1919 (захоплений більшовиками під ст. Деражня)[18]	саморобний бронепоїзд Корпусу СС[18]
Січовий Стрілець (I)	листопад 1918 (захоплений в офіцерських дружин військ Скоропадського)[18]	1 гармата, 10 кулеметів, пізніше 1 гармата, 8 кулеметів[18]	хорунжий О. Вудкевич (командир), чотарі Глова та Грицюк (командири кулеметних відділень) [18]	Лівобережна Україна (січень 1919), Коростень (березень 1919); Осадний корпус[18]	квітень 1919 (захоплений більшовиками у Коростені)[18]	колишній російський бронепоїзд № 4, у 1918 надійшов на озброєння Армії Української Держави; на початку січня 1919 змінив назву на «Стрілець»[18]
Січовий Стрілець (ІІ)	21 квітня 1919 (захоплений Групою Січових Стрільців більшовицькій «Товарищ Ворошилов»)[19]	2 кулеметних броневагона, вагон із постачанням, вагон для обслуги і набоїв[18]	хорунжий О. Вудкевич, с 1 травня 1919 — хорунжий Іван Машура[18]; сотник Іванів (комендант)	3-й полк Корпусу Січових Стрільців УНР (березень 1919 року)	24 травня 1919 захоплений польською армією (перейменовано на «Генерал Довбор» пол. «Generał Dowbor»/«Krechowiak»)	21 березня 1919 разом з Корпусом УСС захопили станцію Печанівка
Слава		невідомо	невідомо	рівненське Полісся, район Дубна (травень 1919 року)	невідомо	На початку 1919 року брав участь у наступі українських сил на протибільшовицькому фронті, рівненське Полісся. Перебував у районі Дубно для підтримки групи отамана Беня в травні 1919 року.
Слава Україні	Побудований у вересні-жовтні 1915 року, тип «Хунгуз», під назвою бронепоїзд № 3. З кінця 1917 року	невідомо	Спочатку складався з двох однакових двовісних панцирних вагонів та панцирного паровоза серії «О», захищених 12-16 мм бронею. Внутрішній об'єм вагонів поділявся на кулеметний каземат та баштову гарматну установку. В казематі на особливих столах встановлювалося 12 кулеметів Шварцлозе (по шість на кожному облавку). Боєкомплект складав 1500 набоїв на кулемет. Баштова установка розташовувалася в передній частині вагона, у ній встановлювалася 3-дюймова гірська гармата зразка 1904 роки, згодом була замінена на гармату зразка 1909 року. Команда бронепоїзда складалася з трьох взводів (кулеметного, артилерійського, технічного) та паровозної бригади. Загалом чотири старшини та 90 рядових стрільців. У травні 1918 року замість розбитої установки 76-мм гірської гармати зразка 1904 року встановлено 76-мм зенітну гармату зразка 1914/15 років. Восени 1918 року чехословаки замінили гарматну установку другого майданчика на конічну вежу з 76,2-мм польовою гарматою зразка 1902 року[20].	У січні 1918 року брав участь у боях за Київ проти більшовиків.	25 січня 1918 року, при взятті Києва більшовиками, бронепоїзд захопив загін чорноморських моряків під командуванням А. Полупанова. Перейменований у «Полупановці», тако ж зустрічається назва «Свобода або смерть».	У липні 1918 року захоплений чехословацьким корпусом та перейменуваний на «Орлик»
Стрілець	початок січня 1919[21]	невідомо	100 чоловік залоги та кулеметна чота; хорунжий Махонько (командир)[21]	4-й Запорізький ім. І. Богуна полк[21]	імовірно захоплений радянськими військами 19 січня 1919 у Полтаві[21]	саморобний бронепоїзд[21]
Сух	початок грудня 1918[21]	4 кулемети	сотник Лебедів (командир)	напрям Дубровиця — Лунінець (початок 1919); 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919), 3-й дивізіон бронепоїздів (з вересня 1919)	18 жовтня 1919 (непевно), імовірно захоплений білогвардійцями[22]
Таємний	осінь 1919[22]	гірські гармати та кулемети[22]	сотник Федір Суярко-Животівський (начальник кулеметів)	бій в районі Проскурова[22]; дивізія бронепоїздів (серпень 1919 року)	15 листопада 1919 (пошкоджений і виведений з ладу)	29 жовтня 1919 р. разом з 4 українськими бронепоїздами здійснив спробу захопити Вапнярку.
Хортиця	серпень 1919[23]	бронеплощадка, броневагон; 2 гармати, 8 кулеметів.	командири — поручик Дмитро Гонта, пізніше хорунжий Василь Ляшенко[24]	бої за Вапнярку, Рудницю, Попелюхи; 3-я дивізія (серпень 1919 року)	листопад 1919 (пошкоджений і залишений)	29 жовтня 1919 р. разом з 4 українськими бронепоїздами здійснив спробу захопити Вапнярку.
Чорноморець	травень-червень 1920, як польський бронепоїзд «Rewera», 19 серпня 1920 переданий військам УНР[25]	4 тридюймових гармати, 1 гармата 4,5 дюйма, 10—12 кулеметів[26]	20 старшин, 210 козаків; прапорщик флоту Л. Костяченко (командир)	бої з 8-ю більшовицькою кавалерійською дивізією поблизу Стрия (кінець серпня 1920), бої поблизу Дністра; бригада морської піхоти УНР (з 21 серпня 1920 року)	листопад 1920 (знищений екіпажем)	21 листопада 1920 року на берегах Збруча під Підволочиськом морський курінь, підтримуваний вогнем бронепоїзда, забезпечив відхід українського війська

Відомі бронепоїзди УГА

Назва	Час створення або захоплення	Склад і озброєння	Екіпаж, командування	Ареал бойових дій, належність до частини	Час загибелі	Примітки
Безіменний потяг станіславського виробництва	початок травня 1919[27]	невідомо	колишня команда «Люсі»[27]	не взяв участі в бойових діях[27]	18 травня 1919 спалений власною командою через загрозу захоплення[27]
Ч.1 та Ч.2	початок листопада 1918[28]	початково 1 броневагон; пізніше 2 броневагона, 1 гармата 8 см, 4 кулемета[28]	початково 18 вояків, після переробки — 3 старшин, 5 підстаршин, 64 стрільця, командир — Іван Садлич[28]	бої в районі Хирова[28]	залишений у Хирові після пошкоджень отриманих 15 грудня 1918, захоплений поляками[28]	збудований під керівництвом чотаря Осипа Бережницького[28]
Ч. 1	Побудований на станції Старе Село.	Поїзд складався з двох залізничних платформ і вагона для піхоти, озброєних гарматами і кулеметами; під командуванням поручника Володимира Тотуєскуля.	понад 9 осіб;	Належав до Другого корпусу УГА	27 травня 1919 року поїзд взяв участь в атаці на станцію Палагич, де польські війська зазнали поразки і було захоплено 9 військовополонених.	Брав участь у битві за Сихів, яка закінчилась перемогою українського війська.
Ч. 2	початок 1919[28]	2 броневагона[28]	чотар Бережницький[28]	бої в районі Хирова, Дрогобича[28]	після середини травня 1919 доля невідома[28]	збудований у Дрогобичі на заводі «Польмін», базувався на ст. Глибока[28]
Ч. 2	Побудований у березні 1919 року в Дрогобичі на заводі (майстерні рафінерії; був створений на основі товарного вагону, укріпленого старими рейками.	1 гармата і 7 кулемети.	чотар Т. Швець (командир), старшина О. Верхола	Належав до Третього корпусу УГА	Підірваний 16 травня 1919 року відступаючими українськими військами.	Бойове хрещення отримав під Великим Любенем, брав участь у боях на Верещиці, під Ставчанами, Щирцем. Бронепоїзд використовували для наведення порядку в Дрогобичі під час бунту у квітні 1919 року. Відомим став також через «виправу по старшинах» (командир — чотар Т. Швець; за мовчазної згоди команданта (командира) 7-ї Львівської бригади УГА Альфреда Бізанца, заїхав до Стрия збирати по кав'ярнях старшин, які ухилялись від фронту).[29]
Ч.2 Люся	Був побудований наприкінці 1918 року в Дрогобичі під наглядом четаря Солодухи.	1 вагон, 1 гармата і 3 кулемета (з січня 1919 — 2 вагони, 2 гармати і 8 кулеметів)	19 осіб; поручник Володимир Тотуєскуль (командир), поручник Стефан Руменович	Належав до Третього корпусу УГА.	Спалений і покинутий 18 травня 1919 року, через неможливість проїзду.	Бронепоїзд взяв участь у битві за Великий Любінь, місто було захоплене українськими військами.
Ч. 212	невідомо	2 гармати і 2 кулемети.	13 осіб; Батека (командир)	Належав до Першого корпусу УГА, був розміщений у Радехові.	залишений у травні 1919 року	У березні 1919 року бронепоїзд взяв участь в облозі Белза.

Див. також

• Озброєння армії УНР

Примітки

1. Тинченко, 2012, с. 34.
2. Тинченко, 2012, с. 14.
3. Тинченко, Я. Панцирні потяги, панцирники та залізничні війська у визвольній війні 1917—1920 рр.
4. Тинченко, 2012, с. 5.
5. Тинченко, 2012, с. 11.
6. Тинченко, 2012, с. 10—11.
7. Тинченко, 2012, с. 35.
8. Тинченко, 2012, с. 26.
9. Тинченко, 2012, с. 27.
10. Тинченко, 2012, с. 28.
11. Тинченко, 2012, с. 29.
12. Тинченко, 2012, с. 30.
13. Руккас, 2015, с. 274.
14. Руккас, 2015, с. 274—275.
15. Тинченко, 2012, с. 31.
16. Тинченко, 2012, с. 33.
17. Руккас, 2015, с. 278.
18. Тинченко, 2012, с. 36.
19. Тинченко, 2012, с. 17.
20. Коломієць М. «Хунгуз» — перший бронепоїзд. «Моделіст-конструктор». — 1994. — № 8 (рос.)
21. Тинченко, 2012, с. 37.
22. Тинченко, 2012, с. 38.
23. Тинченко, 2012, с. 38—39.
24. Тинченко, 2012, с. 39.
25. Тинченко, 2012, с. 48.
26. Тинченко, 2012, с. 49.
27. Тинченко, 2012, с. 98.
28. Тинченко, 2012, с. 97.
29. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія… с. 151—2

Джерела

• Гонта, Д. (2005). На панцирнику «Хортиця». Військово-історичний альманах. 1 (10): 71—91. Архів оригіналу за 24 серпня 2006.
• Печенюк, С. І. (2010). Бронепоїзди — фортеці на рейках (PDF). Дослідження з історії техніки. 12: 28—40.
• Моргун, М. В. (2009). Бронепоїзди в Армії УНР (листопад 1918 — листопад 1920 рр.) (PDF). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 652: 107—111. Архів оригіналу (PDF) за 26 червня 2013.
• Дєдик, Олександр (1992). Війна на залізничних коліях. Панцирники УГА. Літопис Червоної Калини. 6—7. Архів оригіналу за 17 вересня 2011.
• Руккас, А. О. «Разом з польським військом»: Армія Української Народної Республіки 1920 р. : (структура, організація, чисельність та уніформа) : Київській національний університет імені Тараса Шевченка. Історичний факультет. — К. : Видавець Олег Філюк, 2015. — 480 с. — 300 екз. — ISBN 9786177122813.
• Тинченко, Я. Панцирні потяги, панцирники та залізничні війська у визвольній війні 1917—1920 рр.. — К. : Темпора, 2012. — 112 с. — (Militaria Ukrainica). — 2000 екз. — ISBN 978-617-569-044-4.

Посилання

• Панцерний потяг «Хортиця» Postcard.ua, 08.09.2008

Література

• Моргун, М. В.; Лиса Р. Л. (2012). Броньові частини українських армій у 1917—1920 рр. Історіографічний аналіз (PDF). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 724: 135—139. Архів оригіналу (PDF) за 3 липня 2015.