Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Бої за Донецьку заглибину 1918 ро́ку — військовий похід спеціальної групи Армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Володимиром Сікевичем у квітні 1918 року на східні терени Катеринославської губернії проти більшовиків з метою встановлення української влади. В ході походу спеціальна група Запорізького корпусу Армії УНР звільнила ці території від більшовиків.
Перша радянсько-українська війна Бої за Донбас Battle of Donbas Besetzung des Donez-Gebietes | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
Сторони | |||||||
Українська Народна Республіка Німецька імперія |
Донецька губернія РСФРР | ||||||
Командувачі | |||||||
Карл Альберт фон Кнерцер Клетус фон Піхлер Євген фон Люксардо Менгельб'є Теодор Сікевич Володимир Васильович |
Єгоров, Павло Васильович Чікваная Євсевій Михайлович Ворошилов Климент Єфремович | ||||||
Військові формування | |||||||
Корпус Кнерцера I-й Армійський корпус (Пруссія) 59-а піхотна дивізія 34-а піхотна дивізія Донецька група Армії УНР |
1-я армія (РСЧА) 2-я армія (РСЧА) 3-я армія (РСЧА) 5-я армія (РСЧА) | ||||||
Військові сили | |||||||
82 000 42 200 2800[1] |
невідомо | ||||||
Втрати | |||||||
невідомо | невідомо |
Напередодні окупації України частинами австрійської та німецької армії не були чітко окреслені межі їхнього наступу вглиб країни. Першопочатково в планах німців було зайняти тільки Рівне, подальший наступ на Київ як писав у своєму щоденнику Вільгельм Ґренер було «народжене самим собою» і після заняття Києва наступ «тривало саме по собі». На прохання УЦР Ґренер направив німецькі війська в Харківську губернію з метою вигнання більшовиків і запобіганням вивезення майна в Росію[2].
За погодженням з Верховним командуванням головнокомандувач Східної армією Герман фон Ейхорн 10 квітня наказав почати наступ на Донецький басейн, пояснивши це так:
Примус до окупації Донецької області [австро-німецькими військами] пояснюється тим, що Україна не була б життєздатною без наявних там вугілля і руд. Перш за все, зростаючий дефіцит вугілля, від якого залізничні операції і економічні зобов'язання постраждали найбільш гостро, зажадав, щоб більшовики були вигнані з Донецької області[3].
У зв'язку з початком наступу на Донецький басейн на початку квітня 1918 року радянське керівництво постійно відправляло в Берлін ноти протесту в яких вимагали припинити наступ в вугільні райони. У свою чергу німецький уряд посилався на Брестський мир від 6 березня 1918 року в яких були вказані межі окупаційної зони.[4]
10 квітня головнокомандувач Східної армії і одночасно військовий губернатор України Генріх фон Ейхорн видав наказ про початок наступу на Донецький басейн.[5]
За планом головнокомандувача з боку Катеринослава на Донбас повинен був наступати:
з боку Харкова в напрямку на Старобільськ Міллерово:
з боку Олександрівська в напрямку Волноваха-Маріуполь повинні були наступати австро-угорські частини.[6]
10 квітня 1918 року, наступного дня після переформування Запорізької дивізії у корпус, штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуковським. Було сформовано Донецьку групу у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків. Група мала вирушити у напрямку Лозова-Слов'янськ для звільнення від більшовицьких частин Донецького басейну. Організацію та відрядження цього формування запорожців проводив сам генерал Олександр Натієв.
15 квітня після 12-годинного бою частини 215-ї піхотної дивізії і Донецької групи Армії УНР здобули станцію Барвінкове. Українці в цих боях втратили 9 убитих і 59 поранених. Після бою під Лозовою частини 215-ї дивізії спільно з частинами Донецької групи Армії УНР зайняли 17 квітня Слов'янськ, 18 — Бахмут. У Слов'янську частини Донецької групи повернули на південь в напрямку Краматорськ — Костянтинівка — Горлівка, а частини 215-ї дивізії після заняття Бахмута продовжили наступ в район Луганська.
У 20-х числах квітня частини 7-ї ландверської дивізії і 34-ї піхотної дивізії вели наступ в районі нинішнього Покровська.
21 квітня частини 59-ї дивізії підійшли до Волновахи, після запеклих боїв з 21 по 23 квітня станція була зайнята.
Далі група полковника Сікевича разом із німецькими військами зайняли після цілоденного бою 25 квітня станцію Микитівка. Тут особливо відзначилася 6 сотня 1 піхотного полку на чолі з сотником Коваленком. 30 квітня 1 піхотний полк дійшов до станції Колпаково, завершивши таким чином звільнення від більшовиків Катеринославської губернії.
Після того, як частини 215-ї піхотної дивізії загрузли в Слов'яносербському повіті, а частини 59-ї дивізії зайняли Маріуполь, у напрямку до Таганрогу висунулася 7 ландверська дивізія і баварська кавалерія. Частини 1-го резервного корпусу, який складався з 16 ландверської дивізії і 91-ї піхотної дивізії, під командуванням Теодора Менгельбіра без проблем зайняли Старобільський повіт і Міллерово і частково висунулися на Луганськ.
28 квітня німецькі частини після запеклого бою під Родаковим зайняли Луганськ, 29 квітня частини 2-ї кавалерійської дивізії перерізали залізничну колію на північ в районі Міллерово.
1-го травня після бою частини 7-ї дивізії зайняли Таганрог, а частини 91-ї дивізії зайняли Міллерово.[7]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.