Loading AI tools
національна меншина З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Болгари в Сербії мають статус офіційно визнаної національної меншини. Станом на 2011 рік чисельність болгар у країні досягала 18 543 осіб[1], більшість їх проживали в містах Босилеград і Димитровград[2]
Болгари фігурують у перепису населення в Югославії та Сербії від 1948 року[3][4].
Згідно з переписом населення від 2011 року, в країні проживало 18 543 етнічних болгар, які розселилися переважно по містах Босилеград[ru] і Димитровград на найпівденнішому сході країни: в Босилеграді проживає 5 839 болгар (71,9 % всього населення), а в Димитровграді (він же Цариброд) — 5 413 болгар (53,5 % населення). Болгари сповідують православ'я: в гірських районах, де знаходяться Босилеград і Димитровград, майже немає мусульман. Через невелику кількістю болгарських священиків частина болгар є парафіянами Сербської православної церкви. У районах Босилеграда і Димитровграда в кожному селі є церкви: найстаріша з них датується XI століттям. Для місцевих жителів характерним є торлакська говірка сербохорватської мови. Самоназва мешканців, що жили на стику територій сучасних Сербії, Болгарії та Північної Македонії і розмовляли торлакською говіркою — «торлаки» (серб. torlaci / торлаци) або «шопи» (серб. šopi / шопи).
До оттоманського завоювання Балкан межі регіону постійно змінювалися внаслідок протистояння Візантійської імперії, Болгарського царства та Середньовічної Сербії. Як окремий народ місцеві жителі-торлаки не виділялися[5]. Першим письмовим джерелом торлацькою говіркою є рукопис з Темського монастиря від 1762 року за авторством монаха Кирила Живковича[en] з Пирота, написаний, за його словами, звичайною болгарською мовою[6].
Якийсь мандрівник з Сілезії 1596 року писав про подорож з Софії в Ніш, розповідаючи про звірства Османської імперії, і стверджував, що серед страчених за наказом турецького султана були бідні болгарські селяни: за його словами, відрубані голови звозили до міських воріт Ніша[7]. В 1830-і роки цю територію охопили кілька повстань: Піротське[en] (1836), Ніське[bg] (1841) і Відінське (1850). На тій території, за даними турецьких істориків, в епоху Танзимату більша частина жителів Ніського санджака[en] була болгарами за походженням[8]; за даними авторів середини XIX століття, фактична межа між зонами проживання сербів і болгарів проходила на північ від Ніша[9]. Сербські історики Димитрій Давидович[ru] (1828) і Мілан Савич[en] (1878) як кордон визначали також і Південну Мораву[10]. Обговорювалося питання про передання території Болгарії, відповідно до Константинопольської конференції 1876 року, і більшу частину цих земель планувалися передати болгарам за Сан-Стефанським миром. Від 1870 року ця територія, яка раніше була під юрисдикцією Константинопольської православної церкви і Пецького патріархату Сербської православної церкви, вже перейшла до Болгарської православної церкви.
Після Першої світової війни чотири області, відомі в болгарській історіографії як Західні околиці[ru], було відібрано в Болгарії і приєднано до КСХС: стара межа проходила по озеру Власина. У міжвоєнні роки ВМРО вела підпільну боротьбу за вихід зі складу Югославії, здійснюючи часті напади на армію і поліцію — це класифікувалося владою як тероризм. Під час Другої світової війни, в якій Болгарія брала участь на стороні гітлерівської Німеччини, Західні окраїни увійшли до складу Третього Болгарського царства (приєднані Пирот та Вране), однак після війни довоєнний болгаро-югославський кордон було відновлено, і він не змінювався й після розпаду СФРЮ.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
