Бертіл Ліндблад

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ліндблад.

Бертіл Ліндблад (швед. Bertil Lindblad; 26 листопада 1895, Еребру — 26 червня 1965) — шведський астроном, член Шведської королівської АН (з 1928 року), її президент у 1938—1939 і 1960—1961 роках.

Бертіл Ліндблад
Народився	26 листопада 1895(1895-11-26)[1][2][…]  Еребру, Швеція[3]
Помер	25 червня 1965(1965-06-25)[3][1][…] (69 років)  Saltsjöbadend, лен Стокгольм, Швеція
Країна	Швеція
Діяльність	астроном
Alma mater	Університет Уппсала[4]
Галузь	астрономія[5]
Заклад	Уппсальська астрономічна обсерваторіяd Університет Уппсала
Науковий керівник	Östen Bergstrandd[4]
Членство	Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук МАС[6] Національна академія наук США Польська академія наук
Відомий завдяки:	резонанс Ліндблада
Батько	Birger Lindbladd
Діти	Per Olof Lindbladd
Нагороди	медаль Кетрін Брюс (1954) премія Жуля Жансена (1949) медаль Жансена (1938)

1920 року закінчив університет в Уппсалі, у 1920—1921 роках проходив стажування в обсерваторії Маунт-Вілсон, Гарвардській і Лікській обсерваторіях у США. У 1921—1927 роках працював в Уппсальскій обсерваторії. З 1927 року — професор астрономії Шведської королівської АН та директор Стокгольмської обсерваторії, створеної під його керівництвом у 1927—1931 рр. У 1948—1952 рр. — президент Міжнародного астрономічного союзу; у 1952—1855 рр. — президент Міжнародної ради наукових союзів.

Основні наукові праці присвячені дослідженню будови і динаміки галактик і зоряних скупчень. 1926 року для пояснення асиметрії в розподілі швидкостей зірок у нашій Галактиці Ліндблад вперше сформулював концепцію обертання Галактики. Згідно з його теорією, всі тіла у Галактиці належать до різних взаємопроникних підсистем, які обертаються з різними швидкостями і характеризуються різним ступенем сплюснутості. Оцінив період обертання і масу Галактики. 1927 року обертання Галактики було підтверджено Яном Оортом на основі статистичного вивчення променевих швидкостей і власних рухів зір. Низка робіт Ліндблада присвячена вивченню спіральної структури і обертанню спіральних галактик. Розглядаючи рух зірок у великих скупченнях (галактиках), знайшов, що зірки концентруються в спіральних рукавах і що спіралі лідирують в обертанні галактики (нині вважають, що вони «волочаться»).

Виявив залежність величини поглинання в ультрафіолетовій частині спектру зір пізніх спектральних класів від їхньої світності і правильно ототожнив джерело поглинання з молекулою ціану (CN)₂; розробив на основі цього ефекту метод визначення світності слабких холодних зірок за спектрами з низькою дисперсією (1922).

Також вивчав теорією променистої рівноваги і її застосування до поверхневих шарів Сонця, зокрема до явища потемніння диска до краю (1920).

1934 року вперше довів, що малі частинки міжзоряного пилу можуть утворюватися і зростати шляхом акреції і що цей процес може відігравати велику роль у утворенні та еволюції зір.

Відзнаки і нагороди

• Член багатьох наукових товариств і академій.
• Медаль Жансен Паризької АН (1938);
• Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1948);
• медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1953).

На честь нього названі:

• Кратер Ліндблад на Місяці
• Астероїд 1448 Ліндбладія