Березовський Григорій Андрійович

Березовський Григорій Андрійович (* 4 (16) липня 1878(18780716), Катеринослав — † 1952, с.  Підлісці Кременецького району Тернопільської області). Український актор, режисер, театральний діяч. Виступав у Театрі Миколи Садовського.

Березовський Григорій Андрійович
Народився	4 (16) липня 1878(1878-07-16) Катеринослав
Помер	1952(1952) с.  Підлісці Кременецького району Тернопільської області
Національність	українець
Діяльність	актор, режисер
Роки діяльності	1906-1920 в театрі Миколи Садовського
Дружина	Марфа Марченко (Березовська)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Березовський.

Життєпис

У 1906–1920 працював у театрі Миколи Садовського, куди прийшов з катеринославських залізничників-аматорів.^[1]

У січні 1919 року залишився вірним Миколі Садовському^[1] і разом з більшістю трупи його театру виїхав до Вінниці, згодом у Кам'янець-Подільський. З найбільш відданими Садовському акторами наприкінці березня 1920 перебрався на Галичину, в той час як частина трупи розлучилась з театром.^[2]

Після виступів у Львові Григорій і Марфа Березовські починають працювати в Українському незалежному театрі товариства «Українська бесіда». Їх професіоналізм великою мірою визначає стилістику подальших вистав театру. Г. Березовський не тільки грав, а й здійснював акторську режисуру частини побутового репертуару, зокрема драми В. Винниченка «Молода кров».^[3]

Артист Перемишльського українського драматичного театру ім. І. Франка (1921—22), Руського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді (1922-23).^[4] Працював у трупі Миколи Орла-Степняка в Дрогобичі (1923–24).^[5]

Разом із дружиною вів драматичний гурток товариства «Просвіта» в Кременці (1927–1939). Отримавши посаду режисера-інструктора при цьому товаристві, Г. Березовський прикладав багато зусиль для розвитку театрально-аматорської справи в селах.^[6]

Технік-механік за фахом, завідував у театрах електроосвітлювальною частиною. Винайшов і вперше застосував у виставах багато оригінальних світлових ефектів.^[4]

Ролі

• «Украдене щастя» І. Франка (1912) — корчмар Шльома^[7]
• «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка — Шельменко^[4]
• «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого — Кравчина
• «Гандзя» І. Карпенка-Карого — Борох
• «Лісова пісня» Лесі Українки — Дядько Лев
• «Ревізор» М. Гоголя — Хлопов
• «Міреле Ефрос» Я. Гордіна — Нухим

Добре знаючи єврейський побут і мову, він прекрасно грав характерні ролі євреїв.^[1]

Примітки

1. Василько В. С. Микола Садовський та його театр. — К.: — 1962. — с. 116, 190
2. Оксана Палій. Український драматичний театр у Ромнах (1918–1925) // Театральне мистецтво. — с. 58-59 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 грудня 2014. Процитовано 29 травня 2022.
3. Боньковська Олена Олегівна. Народний театр Товариства «Українська бесіда» у Львові: завершальний період діяльності (1918–1924).— К.: 2002. — с. 10. Архів оригіналу за 7 травня 2022. Процитовано 29 травня 2022.
4. Троїцький народний будинок Київського товариства грамотності (тепер Київський національний академічний театр оперети), 1901-02. Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
5. Березовський Григорій Андрійович [Архівовано 15 липня 2017 у Wayback Machine.]esu.com.ua
6. Ірина Ткачук. Театрально-аматорська діяльність кременецької «Просвіти» (1919–1939) // Наукові записки: Серія «Історія». с. 157 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 серпня 2019. Процитовано 29 грудня 2014.
7. Леся Овчієва. Сценічне втілення «Украденого щастя» І. Я. Франка у трупі під орудою П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю І. К. Карпенка-Карого та Київському театрі Миколи Садовського // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. с. 47.

Джерела

• Медведик П. Березовський Григорій Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6., с.  101.
• Петро Медведик. Життєписно-бібліографічна студія
• Березовський Григорій // Мистецтво України: Енцикл. — К., 1995. — Т. 1. А — В. — с. 184.