Батько Вітчизни

Батько Вітчизни (лат. Pater Patriae) — давньоримський почесний титул, що надавався Сенатом за видатні заслуги перед республікою або імперією. Згодом, в новий та новітній час, подібні титули також присуджувалися представницькими органами влади багатьох (в основному, європейських) держав.

Історія

Вперше цей титул наданий великому пізньореспубліканському політичному діячеві і оратору Марку Туллію Цицерону за заслуги в придушенні змови Катіліни, що стався в період його консулату в 63 до н. е.

Другим володарем титулу став в 45 до н. е. Гай Юлій Цезар, який став довічним диктатором і фактичним одноосібним правителем Римської республіки.

Також сенат присудив його до 2 до н. е. і спадкоємцю Цезаря Октавіану Августу. При цьому не відбулося закріплення даного найменування в якості обов'язкової частини імператорських регалій, на відміну від титулів: Імператор, Цезар, Август, Принцепс, Великий понтифік і Трибун. Светоній писав, що спадкоємцю Августа Тиберію також пропонувався цей титул, але був ним відхилений. ^[1]

Згодом, цей титул надавався багатьом римським імператорам. Як правило, це робилося після тривалого їх правління або як знак надзвичайної поваги з боку сенату за колишні заслуги, як було у випадку з Нервою.

Хронологічний список римських «Отців Вітчизни»

Всі перелічені нижче діячі, крім Марка Цицерона і Юлія Цезаря, є римськими імператорами

• Марк Туллій Цицерон, 63 до н. е.
• Юлій Цезар, 45 до н. е.
• Октавіан Август, 5 лютого 2 до н. е.
• Калігула, 37
• Клавдій, січень 42
• Нерон, 55
• Веспасіан, 70
• Тит Флавій Веспасіан, червень 79
• Доміціан, 14 вересня 81
• Нерва, вересень 96
• Траян, 98
• Адріан, 128
• Антонін Пій, 139
• Марк Аврелій і Луцій Вер, 166
• Коммод, 177
• Септимій Север, 193
• Каракалла, 199
• Макрін, червень 217
• Геліогабал, липень 218
• Гордіан III, травень 238
• Філіп Араб, 244
• Проб, липень 276
• Діоклетіан, 20 листопада 284
• Максиміан, 1 квітня 286
• Костянтин Великий, 307

Примітки

1. Светоній • Тиберій. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.

Джерела

• Гай Саллюстій, «Змова Катіліни»
• Публій Корнелій Тацит, «Історія»
• Светоній, «Життя дванадцяти цезарів»
• Амміан Марцеллін, «Діяння»