Батицький Павло Федорович

Павло́ Фе́дорович Бати́цький (нар. 14 (27) червня 1910(19100627), Харків — 17 лютого 1984, Москва) — радянський воєначальник, маршал Радянського Союзу (1968), Герой Радянського Союзу (1965), Головнокомандувач військами ППО СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Член ЦК КПРС у 1966—1984 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—10-го скликань.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Батицький.

Павло Федорович Батицький
рос. Павел Фёдорович Батицкий
Ім'я при народженні	Павел Фёдорович Батицкий
Народження	14 (27) червня 1910(1910-06-27) Харків Російська імперія
Смерть	17 лютого 1984(1984-02-17) (73 роки) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар[1]
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота, війська ППО
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе (червень 1938) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (лютий 1948)
Роки служби	1924–1984
Партія	ВКП(б)
Член	ЦК КПРС (1984)
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	СРСР Головнокомандувач Військами ППО СРСР, Перший заступник Начальника Генерального штабу СРСР, Командувач Московським військовим округом ППО
Війни / битви	Японсько-китайська війна Друга світова війна
Інше	Войска противовоздушной обороны страны. М., 1977.
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За взяття Берліна» Медаль «За визволення Варшави» Медаль «За визволення Праги» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Біографія

Анотаційна дошка у Харкові

Народився 14 (27) червня 1910 року в Харкові в родині робітників. У 1922 році закінчив 4 класи неповної середньої школи, а потім — фабрично-заводське училище при Харківському моторобудівному заводі «Серп і Молот».

У жовтні 1924 року був зарахований в Українську військово-підготовчу школу в Харкові, незабаром передислоковану до Полтави. Після закінчення школи в 1927 році був направлений на навчання в 2-у Борисоглібсько-Ленінградську кавалерійську школу командного складу РСЧА, після закінчення якої у вересні 1929 року був направлений до 40-го кавалерійського полку (Білоруський військовий округ), де служив на посадах командира кавалерійського і саперного взводів.

У грудні 1931 року призначений на посаду помічника командира, а потім — на посаду командира окремого саперного ескадрону 40-го кавалерійського полку (2-а кавалерійська бригада, 7-а Самарська кавалерійська дивізія, 3-й кавалерійський корпус).

У квітні 1935 року був направлений на навчання до Військової академії імені Фрунзе, яку закінчив з відзнакою і в липні 1938 року призначений на посаду офіцера для особливих доручень в оперативному відділі Генштабу РСЧА, а в лютому 1939 року — на посаду помічника начальника відділення оперативного відділу Генштабу РСЧА.

У вересні 1939 року Батицкий був направлений у службове відрядження до Китаю, де був начальником штабу групи радянських військових радників при штабі Чан Кайши. Після повернення в грудні 1940 року був призначений на посаду начальника штабу 11-ї моторизованої кулеметно-артилерійської бригади (Прибалтійський військовий округ), дислокованої в Каунасі, а в березні 1941 року — на посаду начальника штабу 202-ї моторизованої дивізії (12-й механізований корпус).

У вересні 1941 року був призначений на посаду начальника штабу 26-ї стрілецької дивізії, а в листопаді 1941 року — на посаду командира 254-ї стрілецької дивізії.

20 липня 1943 року призначений на посаду командира 73-го стрілецького корпусу, який перебував на формуванні в складі 52-ї армії в районі міста Охтирка. 24 квітня 1944 року призначений на посаду командира 50-го стрілецького корпусу, який вів бойові дії на території Молдови, а в кінці травня 1944 року — на посаду командира 128-го стрілецького корпусу.

У травні 1946 року був направлений на навчання у Вищу військову академію імені Ворошилова, яку закінчив в лютому 1948 року із золотою медаллю і в червні 1948 року призначений на посаду командира 73-го стрілецького корпусу. У вересні 1947 року Батицький був направлений у війська ППО і призначений на посаду начальника штабу — 1-го заступника командувача військ Московського району ППО. У лютому 1950 року призначений на посаду командувача Шанхайської групи військ ППО в КНР. Після повернення з Китаю у вересні 1950 року був призначений на посаду начальника Головного штабу — заступника головнокомандувача ВПС СРСР.

У липні 1953 року призначений на посаду 1-го заступника командувача військ Московського військового округу, а 23 грудня 1953 року Батицький особисто розстріляв Лаврентія Берію. Під актом про розстріл від 23 грудня 1953 року стоїть підпис Батицького^[2].

У травні 1954 року призначений на посаду командувача 7-ї механізованої армії (Білоруський військовий округ), 27 серпня 1954 року — на посаду командувача військ Московського округу ППО, а в березні 1965 року — на посаду 1-го заступника начальника Генштабу Збройних сил СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1965 року «за вміле керівництво військами, мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, і в ознаменування 20-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» генералу армії Батицькому Павлу Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 10681).

У липні 1966 року був призначений на посаду головнокомандувача Військ протиповітряної оборони СРСР — заступника міністра оборони СРСР. Одночасно був командувачем військами ППО Об'єднаних збройних сил — заступником головнокомандувача Об'єднаних збройних сил держав — учасниць Варшавського договору.

З липня 1978 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Військові звання

• Полковник (27.12.1941);
• Генерал-майор (25.09.1943);
• Генерал-лейтенант (11.05.1949);
• Генерал-полковник (3.08.1953);
• Генерал армії (5.05.1961);
• Маршал Радянського Союзу (15.04.1968).

Нагороди СРСР

• Герой Радянського Союзу (07.05.1965);
• П'ять орденів Леніна (22.02.1944, 20.04.1953, 27.06.1960, 7.05.1965, 21.02.1978);
• Орден Жовтневої Революції (26.06.1970);
• П'ять орденів Червоного Прапора (03.05.1942, 3.11.1944,? .01.1951, 22.02.1954, 22.02.1968);
• Орден Кутузова 1-го ступеня (29.05.1945);
• Орден Суворова 2-го ступеня (23.07.1944);
• Орден Кутузова 2-го ступеня (19.04.1945);
• Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня (30.04.1975);
• медалі

Література

• Антонов-Овсеенко А. Берия. — М.: АСТ, 2000
• Атакин, К. П. Багрянова и др. 2-е изд., перераб. и доп. Харьков, 1985. 710 с.
• Герои огненных лет. Книга 8. М.: Московский рабочий, 1985
• Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
• Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941—1945.

Примітки

1. Find a Grave — 1996.

   d:Track:Q63056
2. Батицкий Павел Федорович. www.marshals.su. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 6 квітня 2017. [Архівовано 2017-06-06 у Wayback Machine.]

Посилання

• Батицкий Павел Федорович
• Павел Фёдорович Батицкий [Архівовано 19 червня 2009 у Wayback Machine.]
• Батицкий Павел Фёдорович [Архівовано 24 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Батицкий Павел Фёдорович [Архівовано 19 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Батицкий Павел Фёдорович [Архівовано 25 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Маршал Советского Союза Павел Федорович Батицкий [Архівовано 16 травня 2010 у Wayback Machine.]
• Батицкий Павел Фёдорович^{[недоступне посилання з серпня 2019]}