Ба́ня— гранчаста або кругла в плані форма даху над куполом чи барабаномхрамової споруди; іноді— те саме, що купол.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Баня.
Згідно з однією з версій, слово баня (а з ним і «банька», «банка») може бути пов'язані з прасл.banja («лазня») через низку семантичних зсувів: «місце для миття» > «ємність для миття» > «ємність», «посудина» > «схожий елемент будови». Але ця думка поділяється не всіма мовознавцями[1].
Бані можуть мати такі форми:
гриб— у Візантії, кількох східних і європейських країнах
груша— в Україні та багатьох інших європейських країнах, елемент архітектури бароко
конус і парасолька— переважно в країнах Кавказу
півсфери— у багатьох європейських країнах
цибулина— в Росії та деяких країнах Південної Азії, національна риса російської архітектури
шолом— в Індії, Середній Азії та Київській Русі
обеліск— елемент архітектури класицизму та ампіру
Форми бані співіснували з наметовими покриттями і шпилями або сполучались з ними, зокрема в архітектурі бароко, чим досягались примхливі обриси й напружені силуети.[2]
Глибокий перехват під банею називається ковніром[3].
Щодо еволюції форм давньоруських бань у XIX столітті узвичаїлися стереотипи, що протрималися до кінця XX століття:
«візантійська» посклепінна форма купольних покриттів мала місце в більшості князівств домонгольської Русі (Київ, Чернігів, Смоленськ та ін.);
шоломоподібні бані переважали в домонгольському Володимиро-Суздальському князівстві, потім така форма бань була сприйнята в Тверському і Московському великих князівствах, а потім і в централізованій Російській державі;
цибулинні бані з'явилися (епізодично) у другій половині XVI століття (в Москві), а в XVII столітті стали масовим явищем.
У середині XX століття Б.О.Рибаков і М.М.Воронін вперше поставили під сумнів ці стереотипи. На рубежі XX і XXI століть ряд їх припущень обґрунтував С.В.Заграєвський. Сучасний погляд на генезис давньоруських бань такий:
у домонгольський час повсюдно (в тому числі і в північно-східній Русі) поширені найпростіші посклепінні покриття, існування будь-яких декоративних купольних покриттів не доведено;
з другої половини XIII до кінця XVI століття повсюдно поширені цибулинні бані, в тому числі в шатровому зодчестві XVI століття. Посклепінні покриття домонгольського часу теоретично могли зберігатися на деяких другорядних храмах, але до кінця XVI століття вони вже були повсюдно замінені на цибулинні. Існування будь-яких інших форм купольних покриттів (шоломоподібного, парасолькового, конусоподібного та ін.) не доведено.
з кінця XVI до середини XVII століття повсюдно поширені цибулинні бані, в тому числі в шатровому зодчестві, існування будь-яких інших форм купольних покриттів не доведено.
із середини XVII до кінця XVIII століття на багатьох храмах цибулинні бані замінюються шоломоподібними з метою стилізації «під старовину», в більшості випадків через кілька десятиліть на цих храмах знову зводяться цибулинні бані.
Відповідно до сучасних уявлень, цибулинні бані були винайдені в Стародавній Русі без будь-яких зовнішніх впливів або запозичень (ніде в світі цибулинні бані не з'явилися раніше, ніж на Русі).
Грушеподібні куполи у Києві характерні для української архітектурної традиції
Грушеподібний бароковий купол у Ніжині
Грушеподібні куполи, Вінниця
Грушеподібні куполи, Чернігів
Грушеподібні куполи, Прага, Чехія
Шоломоподібні куполи, Зимне, Україна
Напівсферичний купол сполучений з цибулястим завершенням, Андріївська церква, Київ
Цибулясті бані, Росія
Конусна баня церкви Святого Саркіса в Аштараку, Вірменія
ТимофієнкоВ.І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва.— К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002.— 472с. — ISBN 966-96284-0-7.