Ателькуза

Ательку́за (угор. Etelköz, від грец. Aτελκoυζoυ) — історична область у Північному Причорномор'ї, в межиріччі Дніпра й Дністра, яка наприкінці IX — початку X століття була населена пращурами сучасних угорців — уграми, що мігрували з їх з прабатьківщини в Приураллі до Паннонії (сучасна Угорщина).

Ймовірні маршрути угорської міграції через південноукраїнські степи. Ателькуза локалізована позначкою 4.

Географічна і часова локалізація

Конкретне розташування Ателькузи в Причорномор'ї і час її існування є предметом дискусій в сучасній історіографії раннього середньовіччя. Однак, спираючись на праці середньовічних авторів^[1], вчені локалізують Ателькузу на різних етапах її існування півднем сучасної України, Молдови і, можливо, північно-східною частиною Румунії.

Карта міграції угрів з Уралу в Паннонію через Ателькузу

Версії угорських дослідників щодо історичної локалізації Ателькузи^[2]

	Район	Роки заселення
Арміній Вамбері (1895)	між Волгою і Дніпром
Балінт Хоман (1908)	між Дніпром і Дунаєм
Антал Барта (1968)	між Дунаєм і Дніпром	820 н. е.
Дьордь Дьорффі (1996)	дельта Дніпра	860 н. е.
Андраш Рона-Таш (1996)	між Дунаєм і Дніпром	670 н. е.

За однією з версій, у 820-х роках стародавні угри прийшли у пониззя лівого берега Дніпра, яке до того було заселене внутрішніми булгарами. Пізніше, під натиском печенігів, вони мігрували на правий берег, в межиріччя Дніпра і Дунаю^[3]. У 895 році печеніги, уклавши союз з болгарським царем Симеоном, вторглися і спустошили Ателькузу. Переконавшись, що їм вже не впоратися з печенігами, мадярська орда^[4], пішла повз Київ на захід. Літописець так описував цю подію^[5]:

У лѣто 6406. Ідоша вугрі повз Киевь горою, еже ся зоветь нинѣ Угорьское, і пришедше Кь Днѣпру, сташа вежами; бѣша бо ходячи, яко і половці. І прийшовши від в'стока і устремішася черес’ гори велікия, іже прозвашася гори Угорьския, і почата воевати на живе ту…

Покинувши Ателькузу, на довго не зупиняючись на теренах Київської Русі, угорські племена рушили далі через Карпати в Подунав'я до Паннонії^[6].

Примітки

1. Зокрема історики аналізували трактат імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією»
2. Використані матеріали зі статті hu:Etelköz Угорської вікіпедії
3. Исламов Т. М., Пушкаш А. И., Шушарин В. П. История Венгрии в 3 томах / Редакционная коллегия тома: В. П. Шушарин (ответственный редактор), Р. А. Авербух, Т. М. Исламов, Ю. А. Писарев, М. М. Смирин. — М. : Наука, 1971. — Т. 1. — С. 93. (рос.)
4. Вадим Рожков. Давня Русь і кочівники // День. — 2014. — Вип. № 130-131. — С. 8.
5. Ізборнік. Повість врем'яних літ / Літопис (За Іпатським списком). Переклад з давньоруської. Післяслово, коментар В. В. Яременка. — К. : Радянський письменник, 1990.
6. Богуславский В. В. (автор-составитель). Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия. — М. : Олма-пресс, 2003. — Т. 1. — С. 51. (рос.)

Література

• Шушарин В. П. Ранний этап этнической истории венгров. Проблемы этнического самосознания. — М. : РОССПЭН, 1997. — 512 с. (рос.)
• Константин Багрянородный. Об управлении империей = De administrando imperio / Под ред. Г. Г. Литаврина, А. П. Новосельцева. — М. : Наука, 1989. — С. 159-162. — 5600 прим. — ISBN 5-02-008637-1. (рос.)
• Хвольсон Д. А. Известия о Хозарах, Буртасах, Болгарах, Мадьярах, Славянах и Руссах Абу-Али Ахмеда бен Омар Ибн-Даста, неизвестного доселе арабского писателя начала X века, по рукописи Британского музея. Глава 4. Мадьяры (El-Modschgarijjah) / Извлечение из книги с комментариями. — Сетевая версия Thietmar, 2007. (рос.)

Посилання

• Україна-Угорщина: спільне минуле та сьогодення. Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 14-16 квітня 2005 р.) / Відп. ред. В. А. Смолій. — Київ : Інститут історії України НАН України, 2006. — 275 с.