Ателькуза

Ательку́за (угор. Etelköz, від грец. Aτελκoυζoυ) — історична область у Північному Причорномор'ї, в межиріччі Дніпра й Дністра, яка наприкінці IX — початку X століття була населена пращурами сучасних угорців — уграми, що мігрували з їх з прабатьківщини в Приураллі до Паннонії (сучасна Угорщина).

Ймовірні маршрути угорської міграції через південноукраїнські степи. Ателькуза локалізована позначкою 4.

Географічна і часова локалізація

Конкретне розташування Ателькузи в Причорномор'ї і час її існування є предметом дискусій в сучасній історіографії раннього середньовіччя. Однак, спираючись на праці середньовічних авторів^[1], вчені локалізують Ателькузу на різних етапах її існування півднем сучасної України, Молдови і, можливо, північно-східною частиною Румунії.

Карта міграції угрів з Уралу в Паннонію через Ателькузу

Версії угорських дослідників щодо історичної локалізації Ателькузи^[2]

	Район	Роки заселення
Арміній Вамбері (1895)	між Волгою і Дніпром
Балінт Хоман (1908)	між Дніпром і Дунаєм
Антал Барта (1968)	між Дунаєм і Дніпром	820 н. е.
Дьордь Дьорффі (1996)	дельта Дніпра	860 н. е.
Андраш Рона-Таш (1996)	між Дунаєм і Дніпром	670 н. е.

За однією з версій, у 820-х роках стародавні угри прийшли у пониззя лівого берега Дніпра, яке до того було заселене внутрішніми булгарами. Пізніше, під натиском печенігів, вони мігрували на правий берег, в межиріччя Дніпра і Дунаю^[3]. У 895 році печеніги, уклавши союз з болгарським царем Симеоном, вторглися і спустошили Ателькузу. Переконавшись, що їм вже не впоратися з печенігами, мадярська орда^[4], пішла повз Київ на захід. Літописець так описував цю подію^[5]:

У лѣто 6406. Ідоша вугрі повз Киевь горою, еже ся зоветь нинѣ Угорьское, і пришедше Кь Днѣпру, сташа вежами; бѣша бо ходячи, яко і половці. І прийшовши від в'стока і устремішася черес’ гори велікия, іже прозвашася гори Угорьския, і почата воевати на живе ту…

Покинувши Ателькузу, на довго не зупиняючись на теренах Київської Русі, угорські племена рушили далі через Карпати в Подунав'я до Паннонії^[6].