Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
А́стор П'яццо́лла (ісп. Ástor Piazzolla; 11 березня 1921 — 4 липня 1992) — аргентинський композитор, виконавець на бандонеоні, відомий на батьківщині як «Великий Астор» («El Gran Ástor»).
| Астор П'яццолла | |
|---|---|
| ісп. Astor Pantaleón Piazzolla | |
 | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Astor Pantaleón Piazzolla |
| Дата народження | 11 березня 1921 |
| Місце народження | Мар-дель-Плата |
| Дата смерті | 4 липня 1992 (71 рік) |
| Місце смерті | Буенос-Айрес |
| Поховання | цвинтар Ла-Чакарітаd і Cementerio Jardín de Paz de Pilard[1] |
| Роки активності | 1933 — 1992 |
| Громадянство |  Аргентина |
| Професія | композитор, музикант, диригент |
| Вчителі | Надія Буланже[2][3] і Альберто Хінастера[4][5] |
| Інструменти | бандонеон |
| Жанр | танго |
| Magnum opus | Adiós Noninod, Лібертанго, Пори року в Буенос-Айресі, Suite del Ángeld, Five Tango Sensationsd, Le Grand Tangod, Q5781046?, María de Buenos Airesd, Histoire du Tangod, Suite Troileanad, Double concerto for guitar and bandoneond і Fuga y misteriod |
| Лейбли | Chesky Recordsd |
| Нагороди | |
| Діти | Daniel Piazzollad |
| fundacionapiazzolla.org | |
 Файли у Вікісховищі | |
Народився 11 березня 1921 року в місті Мар-дель-Плата у родині емігрантів з Італії. Дитинство провів у Нью-Йорку, де захопився джазовою музикою і спробував себе в кінематографі. 1937 року повернувся до Аргентини, де грав у нічних клубах, 1946 року створює свій перший власний музичний колектив — «Астор П'яццолла і його характерний оркестр». У цей час П'яццолла захоплюється акордеоном, намагаючись перетворити його на сольний інструмент.
За порадою А. Хінастери, у якого П'яццолла брав уроки, 1953 року він подав свою «Буенос-Айреську симфонію» на композиторський конкурс. Як премію П'яццолла отримав стипендію на навчання у Парижі, де він вчився у композиторки Надії Буланже, яка скерувала його увагу на музику танго.
Після закінчення навчання П'яццолла навперемінки жив у Буенос-Айресі та Нью-Йорку, давав концерти, записував платівки й кілька разів робив турне по Аргентині, Бразилії та США. Міжнародне визнання П'яццолла здобув на початку 1980-х, виступаючи з квінтетом Tango Nuevo, заснованим 1976 року. З цим колективом він концертував до 1989 року, пізніше ж сконцентрувався на сольних виступах з оркестром. 1990 року кар'єра П'яццолли обірвалася через інсульт, за два роки музикант помер у Буенос-Айресі.
Астор П'яццолла — один із небагатьох композиторів, що зміг записати й виконати на концертах майже всі свої твори. В останні 10 років свого життя композитор склав понад 300 танго, 50 мелодій до кінофільмів, серед яких такі фільми як «Піраньї» (Луїс Берланга), «Генріх IV» (Марко Беллокйо), «Світло» (Жанна Моро), «Армагедон» (Ален Жесуа), «Південь» і «Посилання Гарделя» (Фернандо Соланас), а також музику до театральних вистав і балетів. В Італії журі премії критиків одностайно нагородило П'яццоллу Першою премією за Найкращий диск інструментальної музики, відзначивши у своєму рішенні: «За сміливість композицій і за разючу творчість у створенні аранжувань, що надають танго нового звучання». У лютому 1993 року в Лос-Анджелесі Астор П'яццолла був номінований на премію Греммі 1992 року за твір «Oblivion» в категорії «Найкраща інструментальна композиція».
Новаторством Астора П'яццолли вважається винайдення «нового танго» (ісп. nuevo tango), що відрізняється від традиційного включенням елементів джазу, використанням багатшої гармонії, дисонансів та контрапункту, а також складніших музичних форм. На думку психоаналітика Карлоса Кюрі, поєднання П'яццоллою танго з іншими впізнаваними елементами західних музичних культур було настільки успішним, що породило новий індивідуальний стиль, що вийшов за межі цих впливів.[6] Чітко виділити стилістичні джерела при такій індивідуалізації стилю вже стає неможливим.
Наприклад, пасакальна техніка обертового басу і гармонічних секвенцій, що була винайдена і широко використовувалася в бароковій музиці XVII—XVIII столітті, яка також є центральною ідеєю в джазі («блукаючий бас») панує в більшості композицій П'яццолли. Іншим зверненням до барокової епохи є доволі складний і віртуозний контрапункт, що іноді слідує логіці фуги, але частіше просто зберігає можливість кожному з виконавців заявити свою лінію. Інша техніка, що є втіленням демократичного права музикантів продемонструвати себе є імпровізація, що походить від джазової концепції, проте в музиці П'яццолли імпровізація заснована на ритміці й інтонаційному словнику звучання танго.
Починаючи з п'єси «Adiós Nonino», написаної 1959 року, П'яццолла розробляє стандартну структуру своїх майбутніх композицій, що виглядає як швидко-повільно-швидко-повільно-кода, де швидкі частини підкреслюють чіткий ритм танго і терпкі, кутасті мелодійні звороти, а повільні частини звичайно дають простір для ліричних сольних імпровізацій П'яццолли на бандонеоні на фоні звучання групи струнних.
Улюбленим виконавським складом П'яццолли був квінтет у складі — бандонеон, скрипка, фортепіано, електрогітара та контрабас. Фортепіано використовується як ударний інструмент, що виконує ритмічну функцію, тоді як електрогітара або також виконує цю функцію, або витіває філігранні імпровізації; партія контрабасу створює потужну гармонічну основу звучання всього ансамблю. Бандонеон у складі квінтету часто виконував сольну партію. У такому складі квінтету виконувався твір «Пори року в Буенос-Айресі» — цикл з чотирьох танго-композицій, які Астор П'яццола написав у 1965—1970 роках.
Успішність аранжувань для такого складу частково пояснюється ефективним розподілом звучання в ансамблі — ансамбль покриває або імітує майже всю тембральну палітру симфонічного оркестру, включно з ударними інструментами, які могли імпровізуватись виконавцями ударами по корпусах своїх інструментів, а також яскравою індивідуальністю кожного з учасників ансамблю. Для стилю, що сприймається одночасно шаленим і заплутаним, подібна концепція розширювала властиві композиторські риси.
Хоча аранжування для квінтету і форма ABABC превалює в творчості П'яццолли, композитор послідовно експериментував і з іншими музичними формами та виконавськими складами. Так, 1965 року вийшов альбом у співробітництві з Жоржем Луї Борже, де музика набуває авангардних рис, використано елементи додекафонії, вільні немелодичні імпровізації усіх інструментів та модальна гармонія[7]. 1968 року П'яццолла написав оперету «María de Buenos Aires» для ширшого інструментального складу включно з флейтою, ударними, струнною групою і трьома вокалістами, і як стильове зіставлення включив декілька номерів, написаних у вальсовій або шарманковій манері у сцені в барі навпроти Касабланки з піаністом-оповідачем.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
