Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Аріанські суперечки (анг. Arian controversy) — термін, що використовується для опису тривалих за часом суперечок з приводу ортодоксії, яка розпочалися у IV столітті між так званою Великою Церквою та послідовниками аріанства.
Рання історія полеміки зібрана приблизно з 35 документів. Тринітарний історик Сократ Константинопольський говорить, що Арій вперше вступив у полеміку за єпископа Александра Александрійського, коли перший сформулював наступний силогізм:
«Якщо Батько породив Сина, той, хто був породжений, мав початок буття: отже, він був, коли Сина не було. Звідси з необхідністю випливає, що Він отримав своє буття з небуття»[1]
Єпископ Александр Александрійський критикували за його повільну реакцію проти Арія. Як і його попередника, Діонісія, чим звинувачували у ваганнях. Згідно з трудом Євсевія «Життя Костянтина», суперечки поширилися з Александрії майже на весь африканський материк і були розцінені Римською імперією вороже, як порушення громадянського порядку. Варто завважати, що римська влада не часто втручалась у релігійні суперечки, тому для імператора конфлікт християн, які безмалу були мало помітні державі, і радше сприймались як юдейські секти, проблема корінилась у безладі, котрий супроводжувався полемікою серед мирян. Костянтин Великий (Костянтин I) відправив два листи Арію та єпископу Александру, у яких просив релігійних лідерів припинити суперечки. Розбіжності, що продовжувалися, призвели до того, що Костянтин очолив Перший Нікейський собор.
Вчення Арія було засуджено помісним Олександрійським синодом у 319 році і згодом відкинуте, як контроверсійне вірі Церкви, першим вселенським, екуменічним собором християнства з апостольських часів, відомим як Нікейський собор (325 рік). Згодом осуд було підтверджено наступним Вселенським собором — Константинопольським I (381).
Одним із сучасних Арій богословів, який найбільш явно виступав проти аріанства, демонструючи несумісність його поглядів з вірою Церкви, був Афанасій, єпископ Александрії (295-373). Антиаріанський аргумент Афанасія випливав з його спостереження за простою вірою Церкви, яка у своїх молитвах та літургійній практиці зверталася не лише до Отця через Сина, а й безпосередньо до Христа. З погляду аріан, християни поклонялися творінню, тобто чинили ідолопоклонство[2]
Одним з головних аргументів на користь божественності Сина і Святого Духа для Афанасія був місіонерський припис Ісуса Христа, в якому Господь наказав христити: в ім'я Отця і Сина і Святого Духа (Мт. 28:19). Афанасій показав, що якщо вважати, мовляв аріани мають рацію, то сама формула хрещення була б одночасним наказом Творцеві і двом творінням, що робило б хрещення гібридом. «Ми повинні хреститися не в ім'я Нествореного і Воскреслого... але в ім'я Отця і Сина і Святого Духа». Як зазначив Михайло Федорович, оскільки тринітарну формулу хрещення було встановлено ще до аріанських суперечок, аргумент мав велику доказову силу як свідчення віри Церкви.[3]
Аріанство мало багато політичних і неполітичних прихильників, яких підтримували наступники імператора Костянтина Великого та Євсевій Нікомідійський[4]. Ймовірно, течія зникла приблизно в сьомому столітті після Р.Х.. А сам Афанасій, внаслідок тиску на імператора з боку аріан, чотири рази віддалявся зі своєї єпископської столиці в Александрії. Вп'яте, 369 року, віруючі єпархії змусили імператора скасувати рескрипт.
У Сирійській Церкві обожнення Христа відігравало роль критерію різниці між ортодоксальною вірою в Христа та аріанством, оскільки в християнстві, як і в іудаїзмі, творіння ніколи не може бути об'єктом обожнення, але тільки любитель, що віддає славу і честь Божественному (дав.-гр. δόξα, doxa). Літургічне богослужіння, яке віддається Христу в християнських церквах, свідчило про сповідання Божественної природи Спасителя[5][6]. Арій не заперечував біблійну концепцію «поклоніння» Христу, оскільки не заперечував Писання, в яких про це йдеться (Ів. 5:23). Однак, потрібно брати до уваги переклад оригінальних слів, що він розумів грецьке τιμάω, timao, як «поважати». Слово честь (timao) зустрічається в Мт. 15:4-5 у зв'язку з шануванням батька та матері. На відміну від цього, в Ів. 5:22-23 йдеться про поклоніння.
Іларій, єпископ Пуатьє, виступав проти аріанства у Західній Європі, особливо у Галлії. Одним із перших його кроків після обрання єпископом близько 353 року було переконати частину галльської ієрархії, яка залишалася ортодоксальною, відлучити від церкви аріанського єпископа Арля Сатурніна та двох його видатних союзників, Урсація і Валенса.
У той самий час Іларій написав лист імператору Констанцію II, скаржачись на переслідування аріан, якими намагалися знищити своїх противников. На жаль, на синоді в Бітерреї (сучасний Безьє), скликаному в 356 році Констанцією для припинення суперечок, Іларій був вигнаний імператорським рескриптом і перевезений з Тулузи на Роні до Фригії в Малій Азії. Там же він провів майже чотири роки у вигнанні. Однак це не скасувало права керувати своєю єпархією здалеку, водночас писати важливі богословські трактати, присвячені проблемам аріанства. Одним із таких писань був написаний в 358 році семітським єпископам Галлії, Німеччини та Британії під назвою «De synodis або De fide Orientalium» (укр. Про віру християн Сходу). У ній викладались справжні погляди єпископів Сходу на Нікейську суперечку про вчення Арія. Він також написав трактат «Про Трійцю» (лат. De trinitate libri XII), в якому латиною виклав тонке тринітарне богослов'я грецької мови. Трактат «Про синоди» деякі послідовники Іларія вважали надто м'яким по відношенню до аріан. Єпископ Іларій відповів на ці звинувачення роботою «Apologetica ad reprehensores libri de synodis responsa». У цей час Іларій також брав участь у ряді синодів, включаючи Селевкійський синод (359 р.), на якому переважала думка, що підтримує використання слова homoion (з грец. «подібний») для позначення субстанції Сина, і будь-яке обговорення Його божественної субстанції було заборонено. Після Константинопольського синоду в 360 році, який разом з імператором Констанцієм II затвердив рішення синодів Арімінума та Селевкії, Іларій написав гіркий лист In Constantium (К Констанцію), в якому назвав імператора антихристом та гонителем православних християн[7].
Єпископ Мілана Амвросій (339-397) склав гімни для міланської літургії, що вихваляють Трійцю, які зазнали різкої критики з боку аріан. Сам єпископ Амвросій згадував про це в одній із своїх проповідей:
Вони [аріани] кажуть мені, що люди також обманюються співом моїх гімнів. (...) Бо що може бути сильнішим за сповідання Трійці, яке щодня прославляється устами всього народу? На стрибках вони прагнуть сповідувати віру, вони вміють проголошувати віршами Отця і Сина і Святого Духа. Тому вони стали вчителями, хоча навряд чи могли бути учнями.[8]
Каппадокійські отці відіграли важливу роль в аріанських суперечках. Дотримуючись вчення Орігена, вони чіткіше визначили у богослов'ї Трійці різницю між загальної субстанцією (ousia) і іпостасями, чи особами. Вони допомогли прояснити розуміння Святого Духа як Божественної Особи. Василій Великий написав на цю тему трактат „Про Святого Духа”. Вчення про божественність Святого Духа було прийнято і затверджено на Першому Константинопольському соборі (381 р.) і включено до Нікео-Константинопольського Символу віри, який і сьогодні визнається всіма основними християнськими конфесіями.
Наприкінці IV/V століття головним богословом, що протистоїть аріанам, був Августин з Гіппо (Августин Аврелій Блаженний). У своєму трактаті «Про Трійцю»[ru] він зробив сильний акцент на рівності Божественних Облич, вбачачи в людському розумі створений образ Трійці у вигляді тріади: знання-пам'ять-любов до Бога. Августин стверджував, що Дух, як Любов, походить від Отця та Сина. Цими твердженнями він забезпечив теологічну основу доктрини Filioque. Августин помер у 430 році, коли його єпископальне місто Гіппо знаходилося в облозі аріанського короля вандалів Гензеріха.
Догматична формула, встановлена на Халкідонському соборі (451 рік), що описує Ісуса Христа як єдину особистість, яка має в Собі дві природи, божественну та людську: без змішання, без зміни, без поділу і без розлуки, встановила межі, за які ніхто, що займається християнською теологією, не міг зайти.
Аріанські концепції було переглянуто під час Реформації. Аріани були польськими братами, з якими, серед інших, симпатизували і навіть у певному сенсі ідентифікували себе Симон Будний та Анджей Фрич Моджевський.
Як аріани, так й їхні опоненти часто-густо апелювали до авторитету Біблії в обґрунтуванні власної богословської позиції. Біблійні тексти, на які посилаються обидві сторони конфлікту, можна поділити на три групи:
Інші біблійні вірші:
Трактат «Про Трійцю»[ru] Аврелія Августина Блаженного
Трактат „Про Святого Духа” Василія Великого
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.