Антифрикційні сплави

Антифрикці́йні спла́ви (грец. αντι — проти і лат. frictio — тертя) — сплави, що характеризуються низьким коефіцієнтом тертя, значною зносостійкістю і достатньою міцністю, доброю припрацьовуваністю, корозійною стійкістю, відсутністю схоплювання з поверхнею контакту.

Антифрикційні сплави застосовуються для виготовлення деталей, які працюють на стирання: вкладишів підшипників, напрямних втулок різних механізмів, поршневих кілець, черв'ячних коліс тощо. Підшипниковими називаються сплави, які використовуються для виготовлення вкладишів підшипників ковзання.

Класифікація

До антифрикційних сплавів відносяться литі матеріали:

• бабіти;
• бронзи;
• латуні;
• антифрикційні чавуни і сталі (мідяна та графітизована сталь);
• деякі сплави на основі алюмінію та ін.

За структурою литі антифрикційні сплави поділяють на матеріали, в яких:

• у відносно м'якій основі розташовані твердіші включення інтерметалідних з'єднань (наприклад: олов'янистий бабіт, алюмінієва та олов'яниста бронза);
• у міцнішій основі твердого розчину розташовані включення м'якої металевої структурної складової (наприклад: свинцевисті бронзи, сплави на основі алюмінію, що містять олово, свинець і кадмій), яка служить твердою змазкою в процесі експлуатації.

Див. також

• Антифрикційні матеріали
• Підшипникові сплави
• Бабіти.

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Технологія конструкційних матеріалів: Підручник / М. А. Сологуб, І. О. Рожнецький, О. І. Некоз та ін.; За ред. М. А. Сологуба. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 374 с. — ISBN 966-642-033-3.
• Попович В. В. Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавство: [підручник для студ. вищ. навч.. закл.] / В. В. Попович, В. В. Попович. — Львів: Світ, 2006. — 624 с. — ISBN 966-603-452-2.
• Буше Н. А. Подшипниковые сплавы для подвижного состава. — М.: Транспорт. 1967. — 222 с.
• Шпагин А. И. Антифрикционные сплавы. М.: Металлургия, 1956. — 314 с.