Ананченко Федір Гурійович

Федір Гурійович Ананченко (нар. 1891(1891), село Розсуха Чернігівської губернії, тепер зняте з обліку село Погарського району Брянської області, Російська Федерація — 11 грудня 1956, місто Київ) — український радянський діяч, міський голова Сталіно (1931—1933), міністр соціального забезпечення УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1949 — грудні 1956 року.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ананченко.

Ананченко Федір Гурійович
Народився	1891 Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	11 грудня 1956(1956-12-11) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	політик
Alma mater	Українська промислова академія
Військове звання	старший політрук
Партія	КПРС
Нагороди

Біографія

Народився в бідній селянській родині.

У 1904 році закінчив церковнопарафіяльну школу. З тринадцятирічного віку наймався робітником на різні роботи.

У 1906 році, після смерті матері, разом з батьком прибув на Донбас. Спочатку працював вибирачем породи на вугільному складі в Юзівці, з 1907 року — на залізниці, з 1910 року — вуглекопом на копальнях. Був учнем слюсаря та слюсарем паровозного депо на станції Розівка.

З 1912 року брав участь в профспілковому русі, а в 1916 році вступив в партію соціалістів-революціонерів (ПСР, есерів). Після Лютневої революції 1917 року був обраний депутатом місцевої ради. Організовував сільські ради в районі, в червні 1917 року був виключений з ПСР і почав активно співпрацювати з більшовиками.

З 1917 року — у Червоній гвардії, а з 1918 — у Червоній армії, учасник громадянської війни в Росії. Організатор продовольчих загонів.

Член ВКП(б) з 1920 року.

З 1920 року — інструктор міського партійного комітету в Юзівці. У 1920—1927 роках — на керівних посадах в системі кооперації. З 1922 року — завідувач Луганської районної товарної бази, з 1924 року — завідувач Луганської районної споживчої кооперації, потім голова правління Луганської районної спілки споживчих товариств. Закінчив короткострокові курси інструкторів Вукоспілки.

У 1928 — вересні 1930 року — голова виконавчого комітету Луганської окружної ради депутатів трудящих УСРР.

У 1931—1933 роках — голова виконавчого комітету Сталінської міської ради депутатів трудящих. Потім обирався головою виконавчого комітету Макіївської міської ради депутатів трудящих Донецької області.

У 1936—1937 роках — студент Української промислової академії у Харкові.

До грудня 1939 року працював інженером «Донпівденгазу» (газової промисловості) Сталінської області.

У 1939—1941 роках — заступник голови виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

У 1943 року — уповноважений ЦК ВКП(б) і РНК СРСР в Куйбишевській області РРФСР.

Учасник німецько-радянської війни. З квітня 1943 року — у Радянській армії: уповноважений оперативних груп з організації ремонту автомашин і використанню трофейних механізованих засобів та з організації ремонту танків Військової ради Воронезького фронту.

У 1943 (затверджений у вересні 1944) — 1946 року — заступник голови виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

25 жовтня 1946 — 11 грудня 1956 року — міністр соціального забезпечення Української РСР.

Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Звання

• старший політрук

Нагороди

• орден Леніна
• орден Вітчизняної війни ІІ-го ст. (26.08.1943)
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Посилання

• [Архівовано 7 січня 2016 у Wayback Machine.]
• газета «Социалистический Донбасс» (Сталино) — 1947 рік — 14 січня.