Loading AI tools
угорський принц З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Алмош (угор. Álmos herceg; прибл. 1070 або 1075[5] — 1 вересня 1127[6]) — угорський принц, син короля Гези I, брат Коломана I. Був претендентом на угорський трон.
| Алмош хорв. Álmos  | |
|---|---|
 | |
| Біографічні дані | |
| Народження | 1074[1] або 1075[2][3] Угорське королівство |
| Смерть | не раніше 1127 Константинополь, Східна Римська імперія |
| Поховання | Секешфегерварська базиліка |
| У шлюбі з | Предслава Київська |
| Діти | Бела II, Аделаїда Адлета[4] і Софія (Ядвіґа)[4] |
| Династія | Арпади |
| Батько | Геза I |
| Мати | Софія Лоозd |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Алмош був молодшим серед двох синів майбутнього короля Гези I[7][8]. Його братом був майбутній король Коломан. Їхня матір Жофія була першою дружиною Гези; його друга дружина, візантійка Сіннадена, покинула Угорщину і повернулася на батьківщину після смерті чоловіка[9]. І Алмош, і його старший брат, як вважають історики Дьюла Крішто та Марта Фонт, народилися приблизно в 1070 році[7][10].
Геза I посів престол 1074 року і помер 25 квітня 1077 року[11]. Престол успадкував його брат Владислав I, оскільки і Коломан, і Алмош були неповнолітніми[12]. Новий король вирішив, що Коломана слід готувати до церковної діяльності. Таке рішення було незвичним, оскільки Коломан був старшим за Алмоша[10].
У 1084—1091 роках Алмош був князем Славонії; у 1091—1095 роках він був князем Хорватії[13]. Згідно з «Ілюстрованою хронікою», і Коломан, і Алмош взяли участь у поході свого дядька до Богемії навесні 1095 року[14][15]. Перед поверненням до свого королівства король Владислав «був подоланий важкою недугою»[16] і вирішив призначити Алмоша своїм наступником[15][17]. Проте Коломан не прийняв рішення свого дядька і виїхав до Польщі[18][19].
Коломан повернувся до Угорщини, коли король Владислав помер, щоб захистити своє право на престол[19]. Згідно з «Ілюстрованою хронікою», повернутися його запросив сам дядько[20]. Також хроніка повідомляє, що Алмош «у справжній простоті свого серця вшанував свого брата Коломана і віддав йому корону королівства»[16], а отже Коломан зійшов на престол без кровопролиття[18]. З іншого боку, він був коронований на початку 1096 року, що може означати, що перед цим два брати боролися за корону[19][21]. Коломана коронував у Секешфегерварі архієпископ Серафим[18]. Згідно з «Ілюстрованою хронікою», водночас він «дарував князівство з усіма правами»[22] Алмошеві[23]. Це свідчить про те, що Алмош визнавав правління свого брата тільки в обмін на отримання ducatus або князівства, яким володіли їхні батько та дід і яке займало близько третини королівства[23][24].
Після Коломанових перемог над хрестоносцями-мародерами у 1096 році Генріх IV, імператор Священної Римської імперії, якого Владислав I підтримував у боротьбі проти папи Урбана II, написав листа до князя Алмоша. Імператор заявив, що Коломан «знехтував» його «інтересами через свої власні потреби»[25] і просив, щоб Алмош виступив проти брата від його імені[26]. Однак король, колишній єпископ, не продовжив політику свого попередника і виступив на підтримку папської кампанії[27][28]. Історик Дьюла Крішто пише, що факт багаторічних тісних зв'язків Алмоша із імператором також могло вплинути на рішення Коломана[28].
Коломан почав вторгнення в Хорватію і самостійно очолив військо у 1097 році[21]. Скориставшись відсутністю Коломана у столиці, Алмош влаштував проти нього змову й почав збирати військо[29]. Коломан повернувся з Хорватії і пішов із військом на князівство Алмоша у 1098 році[29]. Дві армії зустрілися поблизу селища Тісаварконь, і тільки річка Тиса їх розділяла. Проте командувачі обох армій вступили у переговори й вирішили не починати битву, змусивши Коломана та Алмоша укласти мир[30][31].
Конфлікт поновився за кілька років, коли Коломан коронував свого сина Стефана у 1105 році, що призвело до відкритого повстання Алмоша[32][33]. Князь покинув Угорщину і звернувся по допомогу до імператора Генріха IV[34]. Проте він усвідомив, що імператор не здатен надати йому допомогу, оскільки тоді боровся проти повстання власного сина[34]. Алмош повернувся до Угорщини у 1106 році, проте незабаром поїхав до свого шурина — короля Польщі Болеслава III[32][30]. З польською допомогою він захопив фортецю Абауйвар в Угорщині[35]. Як наслідок, Коломан зустрівся з Болеславом III, і обидва монархи «присягнулися на вічну дружбу та братерство»[35][36][37]. За відсутності підтримки польського монарха Алмош був змушений здатися Коломанові[35].
Король Коломан вирішив скористатися відсутністю Алмоша, який здійснив паломництво до Святої Землі, і в 1107—1108 роках захопив його князівство[35]. Незважаючи на те, що Алмошу було дозволено зберегти за собою свою власність, приєднання його князівства забезпечило цілісність королівства Коломана. Повернувшись зі Святої Землі, Алмош вирішив заснувати монастир у селі Демеш. Під час освячення монастиря, на якому Коломан також був присутній, Алмоша помилково звинуватили у спробі замаху на життя короля. Коломан вирішив заарештувати брата, проте «преосвященніші єпископи та інші доброзичливі сановники» втрутилися в ситуацію на боці Алмоша, і «таким чином було урочисто присягнуто про примирення»[38] між королем та братом[36].
Алмош поїхав до міста Пассау[35]. За його проханням імператор Генріх V розпочав вторгнення до Угорщини і взяв в облогу місто Пожонь (нині Братислава, Словаччина) у вересні 1108 року[35][39]. Водночас князь Богемії Святоплук I, який також підтримував Алмоша, здійснив вторгнення у регіони на північ від Дунаю[39]. Проте союзник Коломана, король Польщі Болеслав III, напав на Богемію, через що Святоплук був змушений відступити[35][40]. Хоча спроба облоги Пожоні імператором Генріхом також провалилася, він намагався вмовити Коломана вибачити своєму бунтівному братові, і він таким чином повернувся в Угорщину[41].
Проте Коломан виявив, що Алмош знову намагається влаштувати змову з метою захоплення трону[42][43]. Він вирішив надалі не боротися з братом і наказав осліпити його та його молодого сина, Белу, щоб забезпечити мирний перехід престолу до власного сина[42]. З тієї самої причини багато з воїнів Алмоша також були покалічені[44]. Після цього Алмош жив самітником у власному монастирі в Демеші. 1116 року Коломан помер. Його син Стефан був коронований у Секешфегерварі за місяць після цього[45].
Як повідомляє «Ілюстрована хроніка», сліпий Алмош, «побоюючись смерті на руках короля Стефана»[46], втік до Візантійської імперії[47][48]. Багато його прихильників пішли за ним; імператор Іоанн II Комнін поселив їх у місті в Македонії[49]. Візантійський історик Іоанн Кіннам підтверджує, що імператор «ставився» до Алмоша «прихильно і прийняв його з добротою»[50]. Він додає, що король Стефан II «послав до імператора послів і вимагав, щоб» Алмош «був вигнаний з»[51] Візантії, проте його вимоги не були прийняті[49][52]. Джерела не подають дату втечі Алмоша, але, ймовірно, це сталося 1125 року[49]. Історик Ференц Макк пише, що Алмош був змушений покинути Угорщину, оскільки він скористався поразками Стефана II у Волині та Далмації та влаштував змову проти нього. Його втеча спричинила війну між двома державами, яка тривала з 1127 до 1129 року[48]. Алмош помер у вигнанні 1 вересня 1127 року[53].
Син Алмоша Бела Сліпий став королем Угорщини в 1131 році. Останки Алмоша були перевезені до Угорщини в 1137 році й перепоховані в базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії в Секешфегерварі.
| Вазул | ||||||||||||||||
| Бела I | ||||||||||||||||
| жінка з родини Татонь | ||||||||||||||||
| Геза I | ||||||||||||||||
| Мешко II В'ялий | ||||||||||||||||
| Рихеза Польська | ||||||||||||||||
| Рикса Лотаринзька | ||||||||||||||||
| Алмош | ||||||||||||||||
| Софія Лооз | ||||||||||||||||
21 серпня 1104 року Алмош одружився із Предславою Київською — дочкою князя Святополка Ізяславича, онучкою Ярослава Мудрого[54]. У шлюбі народилося троє дітей:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
