Азербайджанські ханства

Азербайджанські ханства — феодальні володіння, очолювані азербайджанськими тюркомовними династіями, що виникли на території колишніх провінцій сефевідської держави в результаті розпаду держави Надир-шаха в середині XVIII століття, і які проіснували як самостійні державні утворення до початку XIX століття.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Азербайджан (значення).

Азербайджанські Ханства
1747 – 1920
Азербайджану: історичні кордони на карті
Столиця	Різні міста
Мови	{{{common_languages}}}
Релігії	Іслам
Форма правління	Монархія
Історія
• Засновано	1747
• Анексія Російською імперією	1920
Населення
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Азербайджанські ханства

Поступове ослаблення і розпад династії афшар, в середині XVIII століття на території сучасного Азербайджану спричинили до виникнення нових державних утворень. Так на північних землях: Карабаське, Шекинське, Гянджинське, Джавадське, Шемахінське, Губинське, Бакинське, Дербендське, Сальянске, Ленкаранське, Нахчіванське і Єріванське ханства. А на південних: Тебрізьке, Урмійське, Хойське, Карадазьке, Сарабске, Марагінське, Макуйське, Ахерське і Ардебільське ханства. Поряд з ними, на північних землях сформувалися ще й напівнезалежні феодальні володіння: Іліс, Габала, Арешев, Борчали, Ґазах, Шамшаділь, а також Джаро — Балакенське Джамаатство, яке вважалося феодальної республікою^[1].

Всі ці невеличкі держави проіснували самостійним до початку XIX століття (а Макінське ханство — до початку XX століття) і поступово були захоплені Російською імперією та Іраном. Крім тюркських племен ці ханства населяли: вірмени, грузини, лезгини, аварці, курди, ассирійці, талиші, тати, удіни, шахдагські народи й інші етнічні групи.

Утворення ханств

У тодішніх ханствах уся влада ґрунтувалася на єдиновладді. Хан володів необмеженою владою та судовим правом. Він виносив смертний вирок, а міг і помилувати засуджених до смерті. При хані діяв Диван, функції якого буликонсультативними. Але, бувало, що поради і консультації, цього зібрання старійшин, частково могли впливати на рішення хана. Зрештою, такі порадники мали достатній авторитет в кількох династій і ханствах: Шекинському, Шемахинському, Губинському і Карабаському. Наявність такого інституту (з найкращих представників династичного чи торгового родів) виходило з давніх національних традицій Азербайджану.

За часів розквіту ханств в них почалася проявлятися окрема правляча верства:

• Хан — який стояв на чолі цього прошарку.
• Султан — другий після хана, одноосібний представник світської влади, на противагу імаму, релігійному авторитету (титул переходив у спадок, і кожен раз підтверджувався ханом).
• Меліки — представники дворянського стану, тобто представники третього^[2] (з чотирьох) за рангом можновладських станів — володарі дрібних округів^[2]. Ця група феодалів складалася з нащадків давньої місцевої аристократії, що не належала до кочових племен, які були майже зовсім винищені в південному Азербайджані і в більшій частині кавказької Вірменії, де вони були замінені кизилбашською та курдською кочовою знаттю (їх титули переходили у спадок, і кожен раз підтверджувалися ханом).
• Беки — основна і найчисленніша частина вищого прошарку тогочасного азербайджанського суспільства. Ділилися на спадкових та особистих беків (а ті, хто отримали титул в часи Сефевидів були більш багатими і впливовими, та ще й права їхні на власність були спадковими). Цей титул позначав вождя роду в складі племені, тобто самостійного родового і навіть політичного (державного) територіального підрозділу.

Спадкові мюльке (володіння) до середини XVII ст

Формування ханств

Ці дрібні державні формування — ханства, на теренах Азербайджану, майже весь час ворогували один з одним. Кожен володар хотів прибрати до рук землі своїх сусідів і жоден з них не погоджувався на об'єднання — кожен хотів правити сам.

Ханства Східного Закавказзя

• Бакинське ханство — 1444 — 1815 роки;
• Гянджинське ханство — 1447 — 1815 роки;
• Джавадське ханство — 1444 — 1815 роки;
• Карабаське ханство — 1444 — 1815 роки;
• Кубинсько-Дербентське ханство — 1444 — 1815 роки (А. П. Новосельцев висловлює сумнів у правомірності зарахування цього ханства до азербайджанським, оскільки основна частина підданих Дербентського хана була представлена дагестанськими народами, а головною його резиденцією був Дербент;
• Нахічеванське ханство — 1444 — 1815 роки;
• Шекінське ханство — 1444 — 1815 роки;
• Ширванське ханство — 1444 — 1815 роки;
• Талишське ханство — 1444 — 1828 роки (згідно Вікіпедія ханство було феодальною державою талиші в Азербайджані);
• Єриванське ханство — 1444 — 1815 роки (на думку Тадеуша Свентоховського є азербайджанським ханством, а за даними «Encyclopædia Iranica», «The Armenian People from Ancient to Modern Times», «A Historical Atlas», «Grand Larousse encyclopédique» є перським.

Нахічеванське ханство

Хронологія Нахічеванського ханства це 1604 — 1828 роки. Першими власниками цих земель стали вихідці з роду Кенгерлі (Kangarlu), яких зробив своїми намісниками в новому ханстві, перський Шах Абас I, коли захопив ці землі в 1604 році^[3]. Намісник Максуд Султан, вождь невеличкого тюркського племені з берегів Араксу.^[4].

Але основи Нахічиванського ханства закладені уже наступним головою роду Кенгерлі Хейдаргули ханом. Після смерті Хейдаргули хана і до 1787 Нахчиванської ханство слабшало, ставши об'єктом безперервної боротьби між Хойським, Карабаським, Іриванским ханством, Картлі-Кахетинським царством та Іраном. За коротке існування цієї держави — дев'ять володарів панували в столиці ханства ^[5], давній Нахічевані:

• Гейдар Кулі-хан I (1747 — 1764) Кенгерлі;
• Гаджи-хан I (1764 — 1765);
• Рахім-хан I (1765 — 1770);
• Алі Кулі-хан I (1770 — 1773);
• Вали Кулі-хан I (1773 — 1781);
• Аббас-Кулі Хан: владуючий хан (1781 — 1783), хакім (з перервою, 1797 — 1801, 1804, 1808);
• Келб-Алі Хан: владуючий хан (з перервою, 1787 — 1796, 1801 — 1804, 1804—1807), хакім (з перервою, 1808, 1809 — 1810, 1816);
• Керім Хан: хакім (з перервою 1808, 1813 — 1816, 1827);
• Ехсан Хан: наіб (1828 — 1839);

Наприкінці XVIII століття ханство почало занепадати і підпало під вплив Російської імперії. Але, на початку XIX століття воно ще залишалося в складі Персії, згідно Гюлистанського мирного договору^[6], укладеного Росією та Іраном. Але вплив царських емісарів продовжувався і уже остаточно воно перейшло під протекцію Росії в 1828 році за Туркманчайським мирним договором.

Шекінське ханство

Хронологія Шекінського ханства це 1444 — 1815 роки. Першими власниками цих земель були хани з роду Кара-Кешиш-оглу, які правили з 1444 по 1551 роки. А в 1551 році ці землі анексували Сефевиди і володіли ними до 1743 року.^[7].

Шекинське ханство започаткував хан Хаджи Челебі в межах 1743 — 1755 років. До середини XVIII століття воно перетворилося на могутню політичну силу. Сусідні султанати Габали та Гутгашина визнавали над собою владу Шекінського хана. А в 1751 році Хаджи Челебі підпорядкував собі, ненадовго, ще й Ґазахський та Борчалинський махали. Ханство залишалося впливовим і за часів наслідників Челебі, так в 1768 році, вони уклали союз із Губинським ханом та напали на Шамахинське ханство і поділили його поміж собою. За коротке існування цієї держави — вісім володарів панували в столиці ханства ^[8], місті Нуха (Шекі):

• Хаджи Челебі-хан ібн Курбан (1743 — 59);
• Ага Киши-хан (1759 — 1764);
• Хусейн-хан (1764 — 1779);
• Абдул Кадир-хан (1779 — 1783);
• Мухаммед Хасан, син (1783 — 1795);
• Мустафа Селім-хан, брат ( 1795 — 1806);
• Джафар Кулі-хан Думбули (1806 — 1815);
• Ісмаїл-хан (1815);

Наприкінці XVIII століття ханство почало занепадати і підпало під вплив Російської імперії. І вже, напочатку XIX століття воно відійшло Росії, згідно Гюлистанського мирного договору, укладеного Росією та Іраном.

Талишське ханство

Хронологія Талишського ханства це 1650-1826 роки. Першими власниками цих земель вихідці з роду Талишських ханів, які походили з селища Хір Халхальського магалу Ардебіля, які правили тут за часів Сефевидів і володіли ними до 1814 року.^[7].

Талишське ханство започаткував Саїд Аббас хан в межах 40-х років XVIII століття. Після смерті Сеїд Аббас хана до влади прийшов Джамаледдін Мірза бек, відомий в історії, як Талишський Гара Хан. Він намагався вести самостійницьку політику, утверджуючи стабільність та економічний розвиток ханства. Але поряд існували набагато більші й сильніші ханства і наприкінці століття талишці підпали в залежність від Бакинського ханства. За коротке існування цієї держави — чотири володарі панували в столиці ханства ^[9], оточеному фортечними мурами, місті Лянкяран:

• Саїд Аббас-Хан (1740 — 1747);
• Сеїд-Джамаледин-хан (Сійоли-Гара-хан) (1749 — 1786)
• Мир Мустафа-хан (1786 — 1814);
• Мир Гасан-хан (1814 — 1828);

Наприкінці XVIII століття ханство почало занепадати і підпало під вплив Російської імперії. І вже на початку XIX століття його більша частина відійшла Росії згідно з Гюлистанським мирним договором^[6], укладеного Росією та Іраном (хоча офіційно в тому документі жодного пункту не було щодо розподілу цієї території). Остаточно і офіційно Талишське ханство було розділене в 1828 році Туркманчайським мирним договором

Ханства Південного Азербайджану

• Ардебільске ханство — ;
• Зенджанське ханство — ;
• Карадазьке ханство — ;
• Макінське ханство —;
• Марагінське ханство — ;
• Сарабське ханство — ;
• Тебрізьке ханство — ;
• Урмійське ханство — ;
• Халхальське ханство — ;
• Хойське ханство — ;

Наслідки роздрібленості Азербайджанських ханств

Деякі хани, добившись значного економічного і військового рівня, робили спроби возз'єднати країну, але це не увінчалося успіхом. А політична роздрібленість ще більше посилювалася і виникли сприятливі умови для сусідніх держав-загарбників, які намагалися поглинути, різними способами, дрібні Азербайджанські ханства.