Агафонов Валеріан Костянтинович

Агафонов Валеріан Костянтинович (31 липня 1863 — 27 січня 1955) — російський геолог і ґрунтознавець, популяризатор природознавства, професор Таврійського університету (м. Сімферополь), з 1922 професор Сорбонни (Париж).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Агафонов.

Агафонов Валеріан Костянтинович
Народився	19 (31) липня 1863[1] Q4259700?, Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	27 січня 1955(1955-01-27) (91 рік) або 28 січня 1955(1955-01-28)[2] (91 рік) Ніцца, Приморські Альпи, Четверта Французька республіка
Поховання	Російський цвинтар Кокад
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Південь Росії  Третя французька республіка  Режим Віші  Четверта Французька республіка
Діяльність	геолог, письменник, ґрунтознавець, педолог, революціонер
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Галузь	геологія[3], ґрунтознавство, географія, педологія (ґрунтознавство)[3] і політична діяльність[3]
Заклад	Санкт-Петербурзький Імператорський університет Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського
Науковий керівник	Докучаєв Василь Васильович
Нагороди	орден Почесного легіону
Роботи у Вікіджерелах  Агафонов Валеріан Костянтинович у Вікісховищі

У 1889 закінчив Петербурзький університет, де головним чином і працював. Учень В. В. Докучаєва, однокурсник та близький друг В. І. Вернадського, з яким працював в експедиції В. В. Докучаєва у Полтавській губернії. В складі Полтавської експедиції В. В. Докучаєва досліджував ґрунти Прилуцького повіту, брав участь у багатотомному виданні матеріалів до оцінки земель Прилуцького повіту Полтавської губернії В. В. Докучаєва

Дав геологічний опис Прилуччини і Миргородщини (у виданні «Материалы к оценке земель Полтавской губернии», 1892—1894), склав ґрунтову карту Полтавщини (1893). У 1902 отримав премію ім. графа Д. А. Толстого Петербурзької АН за комплексне вивчення земель Полтавської губернії.

У зв'язку з участю в революційних подіях у 1906 емігрував, спочатку до Женеви, а згодом у Париж. Працював у різних науково-дослідних інститутах Франції (до 1917), викладав у Паризькому університеті мінералогію, ґрунтознавство.

Повернувся з еміграції в 1917 до Петрограда, коли В. І. Вернадський став товаришем міністра освіти при Тимчасовому уряді, працював у Вченому сільськогосподарському комітеті при Міністерстві землеробства Росії, одночасно в Комісії з вивчення природних виробничих сил (КЕПС), з напряму ґрунтознавства. В 1920 переїздить до Криму та бере участь в діяльності Комісії з вивчення ґрунтів Криму, був професором університету в Сімферополі.

В жовтні 1920 повернувся до Франції. Досліджував територію Франції та Північної Африки, склав першу ґрунтово-генетичну карту Франції у масштабі 1:25 млн (1936)^[4].

Завдяки В. К. Агафонову В. І. Вернадський отримав перший грант Фонду Розенталя на дослідження живої речовини.

У 1936 вийшла його головна праця французькою мовою «Почвы Франции с точки зрения почвоведения» (Париж, 1936), присвячена В. В. Докучаєву. Залишив праці про В. І. Вернадського.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Бібліотека Конгресу — Library of Congress.

   d:Track:Q13219454d:Track:Q131454
3. Чеська національна авторитетна база даних

   d:Track:Q13550863
4. Вергунов В. А. История почвоведения от Гийома Левассара де Боплана до В. К. Агофонова (в аспекте культурных связей Украины и Франции) // Вісник ХНАУ № 3, 2009, Ґрунтознавство 21^{[недоступне посилання]}(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. — Т. 2: Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. — Кн. 1: Листування: А-Г. — K., 2011. — 824 с.