Їжак білочеревий

Їжа́к білочере́вий (Erinaceus roumanicus) — вид ссавців родини їжакових (Erinaceidae). Один із поширених синонімів — E. danubicus.

Їжак білочеревий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Комахоїдні (Eulipotyphla)
Родина:	Їжакові (Erinaceidae)
Рід:	Їжак (Erinaceus)
Вид:	Їжак білочеревий (E. roumanicus)
Біноміальна назва
Erinaceus roumanicus Barrett-Hamilton, 1900
Їжа́к білочеревий (Синій)

Їжак білочеревий, звуки їжаченят 3-4 тижні

Таксономія і номенклатура

У давніших класифікаціях популяції їжака «звичайного» (рід Erinaceus) відносили до виду Erinaceus europaeus, потім до E. concolor. Сучасна назва й обмеження обсягу визнані після обґрунтування відокремленості групи concolor+roumanicus від europaeus, а далі concolor (s. str.) (переважно Туреччина і Закавказзя) від roumanicus (переважно східна частина Європи, зокрема Україна).

Поширення і морфологія

Довжина тіла до 35 см, маса тіла до 1 кг. Поширений у Центральній та Східній Європі, від Чехії та Словаччини на півночі до Балканів. На півдні, у Малій Азії та в Закавказзі його заміщує інший вид цієї групи, E. concolor. Білогрудий їжак схожий із їжаком європейським, проте голова і боки темно-бурі, набагато темніше, ніж горло і черевце. Голки шоколадно-коричневого кольору, коричневе хутро на черевці, на грудях широка біла пляма, з якою пов'язана чинна вернакулярна назва виду.

Екологічні особливості

Їжак білочеревий

Мешкає по узліссях листяних лісів, степових ярах, балках, берегах каналів і лісосмугах. Гніздо будує тільки на час зимівлі. Живиться різноманітною тваринною їжею, у тому числі комахами, черв'яками, слимаками, дрібними наземними хребетними (ящірками, вужами, пташиними яйцями, мишами, у тому числі падлом).

Їжаки часто прокладають свої мисливські стежки уздовж автодоріг, активно використовуючи придорожні смуги як місця жирування. В літературі описано випадки, коли їжаки формували окремі придорожні популяції. Пов'язано це з тим, що придорожні біотопи стають місцями концентрації комах із сутінковою активністю (приваблюються теплом від покриття дороги та світлом машин). На жаль, завдяки цій своїй особливості їжаки часто стають жертвами автотранспорту^[en]. За оцінками загибелі тварин на автодорогах Закарпаття (Загороднюк, 2007), їжаки посідають перше місце серед усіх видів жертв, і в теплий сезон року частота таких колізій становить 3,7 особин на 100 км/добу на присілкових дорогах та 0,5 ос./100 км/добу на швидкісних магістралях.

Література

• Абелєнцев В. I., Підоплічко I. Г., Попов Б. М. Загальна характеристика ссавців. Комахоїдні, кажани. — Київ: Наукова думка, 1956. — 448 с. — (Фауна України. Том 1, вип. 1).
• Загороднюк И. В., Мишта А. В. О видовой принадлежности ежей рода Erinaceus Украины и прилежащих стран [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Вестник зоологии. — 1995. — Том 29, № 2–3. — С. 50—57.
• Загороднюк І. Біогеографія криптичних видів ссавців Східної Європи [Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.] // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2005. — Випуск 17. — С. 5—27.
• Загороднюк І. Загибель тварин на дорогах: оцінка впливу автотранспорту на популяції диких і свійських тварин [Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.] // Праці теріологічної школи. Вип. 8. Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 120—125.

Посилання

• Amori, G., Hutterer, R., Kryštufek, B., Yigit, N., Mitsain, G. & Palomo, L.J. 2016. Erinaceus roumanicus (errata version published in 2017). The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T136344A115206348. https://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T136344A22325720.en. Downloaded on 08 June 2020.