Імперська конституція Бісмарка

Імперська конституція Бісмарка — конституція Німецької імперії, що діяла з 1871 по 1919 рік; заснована на конституції Північнонімецького союзу. Передбачала великий вплив короля Пруссії, який за посадою був також президентом союзу, або німецьким імператором. Він призначав рейхсканцлера і імперських посадових осіб. Рейхсканцлер контрасигнував розпорядження імператора і очолював бундесрат. Конституція передбачала наявність бундесрату (представництва держав-учасниць імперії, а з 1911 р. і Ельзасу-Лотарингії, з правом вето Пруссії на зміни конституції) і рейхстагу (обирався загальним голосуванням громадян чоловічої статі, згідно з початковою редакцією конституції на 3 роки, з 1888 р. на 5 років). Конституція не містила каталогу прав людини.

У складі бундесрату в 1871-1919 були:

Зе́млі	Примітки	Голоси
Прусське королівство	(включаючи князівства анексовані в 1866)	17
Баварське королівство		6
Саксонське королівство		4
Вюртемберзьке королівство		4
Велике герцогство Баденське		3
Велике герцогство Гессенське		3
Мекленбург-Шверінське герцогство		2
Брауншвейг		2
17 інших малих земель	кожна з 1 голосом	17
Ельзас-Лотарингія	після 1911	3
Загалом		61

У 1873 внесена поправка (Lex Miquel-Lasker^[de]), що відносила до імперської компетенції усе цивільне право. Восени 1918 передбачена відповідальність уряду перед рейхстагом (Oktoberreform^[de]).

Див. також

• Веймарська конституція
• Конституція Паульскірхе

Посилання

• (1871) Текст Конституції (нім.)