Ільїн Адольф Олексійович

Адольф Олексійович Ільїн (рос. Адо́льф Алексе́евич Ильи́н; 9 квітня 1923, Бураково, Петроградська губернія, РРФСР, СРСР — 19 липня 1990, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1956).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ільїн.

Ільїн Адольф Олексійович
Народився	9 квітня 1923(1923-04-09)  Санкт-Петербурзька губернія, Російська СФРР
Помер	19 липня 1990(1990-07-19) (67 років)  Москва, СРСР
Поховання	Преображенське кладовище
Громадянство	СРСР
Діяльність	актор, кіноактор
Діти	Володимир Ільїн і Ільїн Олександр Адольфовичd
IMDb	nm0407951
Нагороди та премії

Біографія

Адольф Ільїн народився 9 квітня 1923 року в селі Бураково Петроградської губернії.

З 1938 по 1941 роки Адольф Ільїн був артистом Свердловського театру опери та балету імені А. Ст. Луначарського.

Брав участь у німецько-радянській війні (1941—1945), служив санітаром санітарної роти 46-го гвардійського стрілецького полку 16-ї гвардійської ордена Леніна стрілецької дивізії 30-ї армії Західного фронту РСЧА. Демобілізувався в жовтні 1945 року в званні гвардії старшини в східно-прусському місті Кенігсберзі (нині Калінінград)^[1].

5 жовтня 1942 року був нагороджений медаллю «За відвагу»^[2]. У нагородному листі гвардії червоноармійця Адольфа Ільїна коротко викладено його особистий бойовий подвиг:   Після війни, в 1946 році, Адольф Ільїн закінчив театральну студію при Свердловському державному театрі драми і став актором цього театру.

У 1955 році почав зніматися в кіно.

З 1963 року працював режисером на «Свердловській кіностудії».

У 1966 році переїхав до Мінська, де служив актором у трупі Державного російського драматичного театру імені Максима Горького Білоруської РСР.

У 1968 році перебрався до Новосибірська, в театр «Червоний факел».

З 1970 по 1975 роки служив у Воронезькому державному драматичному театрі імені А. В. Кольцова.

Два сезони, з 1975 по 1977 роки, був актором Московського академічного театру імені Володимира Маяковського, потім один сезон — в театрі кіноактора при кіностудії «Молдова-фільм» у Кишиневі. У 1978 році повернувся в трупу Театру імені Володимира Маяковського, де служив до своєї кончини і за п'ятнадцять років створив більше п'ятдесяти ролей. Найбільш вдалими з них були: Брюхатий («Енергійні люди»), Одиноков (Аморальна історія"), Бобринець («Захід»), Фрязін («Молва»), Сенатор-кінь («Театр часів Нерона і Сенеки»).

Помер Адольф Ільїн 19 липня 1990 року в Москві, у віці шістдесяти семи років. Похований на Преображенському цвинтарі (13-а ділянка)^[3].

Родина

• Перша дружина — Зінаїда Борисівна Ільїна, лікар-педіатр, Заслужений лікар Росії^[4].
  • Старший син — Володимир Адольфович Ільїн (нар.. 16 листопада 1947, Свердловськ), актор, Народний артист Російської Федерації (1999).
  • Молодший син — Олександр Адольфович Ільїн (нар.. 8 травня 1952, Свердловськ), актор, Заслужений артист Російської Федерації(1994).
    • Старший онук — Ілля Олександрович Ільїн (нар.. 1971), актор.
    • Середній онук — Олексій Олександрович Ільїн (нар.. 1980), актор.
    • Молодший онук — Олександр Олександрович Ільїн (нар.. 22 листопада 1983, Москва), актор.
• Друга дружина — Неллі Андріївна Ільїна-Гуцол, актриса^[5].

Творчість

Державні нагороди СРСР за військові заслуги

Фільмографія

• 1955 — Мати — околоточний
• 1956 — Вона вас кохає — пасажир автобусу з «Огоньком»
• 1956 — У гонитві за славою — співробітник конструкторського бюро Зебрін
• 1957 — Правда — гайдамак
• 1958 — Черговий рейс — Митрофан Ілліч
• 1959 — Золотий дім — Нойон Ело
• 1959 — Катя-Катюша — член президії на зборах
• 1962 — Королева бензоколонки — вусатий механік
• 1964 — Зелений будинок — Редькін, начальник лісопункту
• 1966 — Я солдат, мамо — Анейчик
• 1967 — Женя, Женечка і «Катюша» — командир дивізіону
• 1969 — Ми з Вулканом — новий господар собаки
• 1970 — Сміливого куля боїться — повновидий поліцай
• 1970 — Початок — статист
• 1971 — Пропажа свідка —
• 1972 — Вид на проживання — Карпов, редактор газети, до якої пішов служити Савельєв
• 1973 — Найсильніший — Мусабай
• 1976 — Зустрінемося біля фонтану — Метельников, шабашник
• 1976 — Строгови — Євдоким Юткін
• 1977 — Золота міна — Гришанін
• 1978 — Життя Бетховена — свідок на конгресі
• 1979 — Шерлок Холмс і доктор Ватсон — Енох Дреббер
• 1984 — Один і без зброї — Льоха
• 1984 — Закон зимівлі — старий тесля
• 1985 — Такий дивний вечір у вузькому сімейному колі (телеспектакль) — лесничий
• 1986 — Перехід на літній час — Сергій Миколайович
• 1986 — Життя Клима Самгіна — Безбєдов
• 1986 — Розмах крил — пасажир 1-го салону
• 1987 — Петроградські Гавроші — Тулла
• 1988 — Об'єктивні обставини — Іванов
• 1989 — Філіпп Траум — монах

Визнання заслуг

• 1942 — медаль «За відвагу» (наказ підрозділи Збройних сил СРСР 30-ї армії Західного фронту РСЧА № 69/Н від 5 жовтня 1942 року)^[2].
• 1985 — орден Вітчизняної війни I ступеня (наказ міністра оборони СРСР № 71 від 6 квітня 1985 року).

Державні нагороди та звання РРФСР

• 1956 — почесне звання «Заслужений артист РРФСР» (13 вересня 1956 року)^[1].