Рєпін Ілля Юхимович

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (стар. Рѣпинъ ^[9], Ріпин^[10][11]; 24 липня (5 серпня) 1844(18440805), слобода Осинівка біля Чугуєва, Харківська губернія, Російська імперія — 29 вересня 1930, Куоккала, Терійокі,  Фінляндія) — український^{[12][13][14][15]} і російський^[16] художник^[17][18] із козацького роду на прізвисько Ріпа, стар. Рѣпа ^{[12][19][20][21][22][23]}, що писав у Російській імперії^[24]. Син солдата, в юності працював іконописцем. Займався в Малювальній школі під керівництвом Крамського, продовжив навчання в Петербурзькій академії мистецтв.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рєпін.

Рєпін Ілля Юхимович
Рѣпинъ Илья Ефимовичъ
Народився	24 липня (5 серпня) 1844[1][2][3] Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	29 вересня 1930(1930-09-29)[4][5][…] (86 років) Куоккала (нині Репіно), Фінляндія
Поховання	Музей-садиба Рєпіна «Пенати»
Країна	Російська імперія[3] апатрид
Національність	українець
Місце проживання	Чугуїв Репіно Париж Санкт-Петербург Москва
Діяльність	художник, скульптор, есеїст, графік, педагог
Галузь	малярство[6] і реалізм[6]
Alma mater	Петербурзька академія мистецтв (1871)[1]
Вчителі	Крамськой Іван Миколайович і Бунаков Іван Михайлович
Відомі учні	Яков Мілкінd, Сєров Валентин Олександрович, Філіп Малявін, Дмитро Кардовський, Кустодієв Борис Михайлович, Анна Остроумова-Лєбєдєваd, Щербіновський Дмитро Анфимовичd, Білібін Іван Якович, Фешин Микола Іванович, Горєлов Гаврило Микитович, Костянтин Лєпіловd, Микола Верхотуровd, Іван Куліковd, Маріанна Верьовкінаd, Бродський Ісаак Ізраїльович, Костянтин Вещиловd, Грабар Ігор Емануїлович, Федоров Митрофан Семенович, Кокель Олексій Опанасович, Браз Йосип Еммануїлович, Агафонов Євген Андрійович, Сорин Савелій Абрамович, Курінний Олександр Авакумович, Горюшкін-Сорокопудов Іван Силович, Бернштейн Михайло Давидович, Комашка Антон Михайлович і Мурзанов Володимир Олексійович
Знання мов	російська[7][6][8]
Заклад	Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв
Членство	Сербська академія наук і мистецтв (29 вересня 1930)
Напрямок	реалізм
Жанр	історичний живопис, портрет і жанрове малярство
Magnum opus	Бурлаки на Волзі, Хресна хода в Курській губернії, Запорожці пишуть листа турецькому султану і Урочисте засідання Державної ради 7 травня 1901 рокуd
Мати	Рєпіна Тетяна Степанівнаd
У шлюбі з	Рєпіна Віра Олексіївнаd і Natalia Nordmand
Діти	Рєпін Юрій Ілліч
Автограф
Нагороди
Сайт	ilya-repin.ru
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

|країна=

З 1878 року — член Товариства пересувних художніх виставок. Академік Імператорської академії мистецтв. Професор — керівник майстерні (1894—1907) та ректор (1898—1899) Академії мистецтв, викладач школи-майстерні Тенішевої; серед його учнів — Б. М. Кустодієв, І. Е. Грабар, І. С. Куликов^[ru], Ф. А. Малявін, А. П. Остроумова-Лєбєдєва^[ru], М. І. Фешин. Безпосередній наставник В. О. Сєрова.

Уже від початку свого творчого шляху, з 1870-х, Рєпін став однією з ключових фігур реалізму в Російській імперії. Художнику вдалось розв'язати завдання відбивання в живописному творі всієї різноманітності навколишнього життя, у своїй творчості він зумів охопити всі боки сучасності, зачепити теми, що турбували громадськість, гостро реагував на злобу доби. Рєпінській художній мові була властива пластичність, він сприймав різні стилістичні напрямки від іспанців і голландців XVII століття до Олександра Іванова та сучасних французьких імпресіоністів.

Розквіт творчості Рєпіна припав на 1880-ті. Він створює галерею портретів сучасників, працює як історичний художник і майстер побутових сцен. У жанрі історичного живопису його приваблювала можливість розкрити емоційну виразність пропонованої ситуації. Стихією художника була сучасність, і, навіть створюючи картини на теми легендарного минулого, він залишався майстром наболілої сучасності, скорочуючи відстань між глядачем і героями своїх творів. Останні 30 років життя Рєпін прожив у Фінляндії, у своїй садибі Пенати в Куоккалі. Він продовжував працювати, хоча вже не так інтенсивно, як колись. В останні роки він перейшов на біблійні сюжети. У Куоккалі Рєпін написав мемуари, низка його нарисів увійшла до книги спогадів «Далеке близьке». Рєпін був близьким другом українського історика Дмитра Яворницького.

Життєпис

Народився 24 липня (5 серпня) 1844 року у місті Чугуєві Харківської губернії, у приміській слободі Осинівка, на вулиці Калмицькій. Його дідусь по батьковій лінії — неслуживий козак Василій Юхимович Рєпін — був торговцем і мав заїжджий двір. Згідно з метричними книгами, він помер 1830-х роках, після чого всі господарські турботи лягли на плечі його дружини Наталі Тітовни Рєпіної. Батько художника Юхим Васильович (1804—1894) був у родині старшим із дітей. У мемуарних начерках, присвячених дитинству, Ілля Юхимович згадував про батька як про «білетного солдата», який разом із братом щороку їздив на «Донщину» і, долаючи відстань трьохсот верст, приганяв звідтіля табуни коней на продаж. За час служби в Чугуєвському уланському полку Юхим Васильович встиг взяти участь у трьох військових кампаніях, мав нагороди. Зв'язок із рідним містом, Слобожанщиною й Україною Ілля Рєпін намагався зберігати до кінця життя, а українські мотиви посідали важливе місце у творчості художника.

Дідусь художника по материнській лінії — Степан Васильович Бочаров — також багато років віддав військовій службі. Його дружиною стала Пелагея Минаївна, дошлюбне прізвище якої дослідникам встановити не вдалось. На початку 1830-х дочка Бочарових Тетяна Степанівна (1811—1880) стала дружиною Юхима Васильовича. Перший час Рєпіни жили під одною стріхою з батьками чоловіка; пізніше, назбиравши грошей на торгівлі конями, голова родини зумів побудувати просторий дім на березі Сіверського Донця. Тетяна Степанівна, будучи жінкою грамотною та діяльною, не лише навчала дітей, читаючи їм вголос твори Пушкіна, Лермонтова, Жуковського, але й організувала невелику школу, яку відвідували й сільські діти, й дорослі. Навчальних предметів у ній було небагато: чистописання, арифметика та Закон Божий. У сім'ї періодично виникали проблеми з грішми, і Тетяна Степанівна шила на продаж шуби на заячому хутрі.

Акварельні фарби до дому Рєпіних уперше приніс двоюрідний брат Іллі Юхимовича — Трохим Чаплигін. Як згадував згодом сам художник, його життя змінилось у той момент, коли він побачив «оживання» гарбуза: чорно-біле зображення, розміщене в дитячій абетці, раптом набуло яскравості та насиченості. З цього дня ідея преображення світ за допомогою фарб вже не полишало хлопчика^[25]:

Аби мене потішити, Трохим залишив мені свої фарби, і з того часу я так впився у фарбочки, пригорнувшись до столу, що мене ледве відривали для обіду та присоромлювали, що я цілком став мокрим, як миша, від зусиль і одурів зі своїми фарбочками за ці дні.

У 1855 році батьки віддали одинадцятирічного Іллю на навчання в школу топографів — ця спеціальність, пов'язана зі знімальними та креслярськими роботами, вважалась у Чугуєві престижною. Однак через два роки навчальний заклад було закрито, і Рєпін влаштувався в іконописну майстерню до художника І. М. Бунакова. Невдовзі вістка про талановитого учня Бунакова розповсюдилась далеко за межі Чугуєва; юного майстра почали запрошувати приїжджі в місто підрядники, яким були потрібні живописці та позолотники. У шістнадцятирічному віці юнак покинув і майстерню, і батьківський дім: йому запропонували 25 рублів на місяць за роботу в кочівній іконописній артілі, що за мірою виконання замовлень рухалась із міста до міста.

Улітку 1863 року артільники працювали у селі Сиротине Воронезькій губернії неподалік від Острогозька — містечка, де народився художник Іван Крамськой. Від місцевих майстрів Рєпін дізнався, що їх земляк, що вже здобув на той час малу золоту медаль за картину «Мойсей розточує воду зі скелі», сім років тому покинув рідні місця та поїхав навчатись до Академії мистецтв. Розповіді острогозьців послугували стимулом для різких життєвих змін: восени, зібравши всі зароблені за літні місяці гроші, Ілля Юхимович вирушив до Петербурга.

За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, державним коштом.

Самовільно скоротив перебування за кордоном, де перебував у 1873–1876 роках, хоча витратив час на вивчення музейних збірок і творів сучасних французьких майстрів. Ще й надто, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, попри заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.

1870–1880-ті були насичені подорожами по Росії й Україні та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них — «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священника, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму зображено на полотні «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

З 1893 року — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890).

З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. Майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Після здобуття Фінляндією незалежності від Росії Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербурга, згодом більшовики також перекрили шлях і до України.

У 1919 році подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицький переворот. Так було покладено початок знаменитій колекції «Атенеум».

У 1920 році прийняли до складу Товариства.

Могила Іллі Рєпіна

Помер у своїй віллі «Пенати» в невеличкому фінському селищі Куоккала. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку поблизу від будинку і пагорба, який Ілля Рєпін називав Чугуєвою гіркою. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена.

Сім'я

Був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною — Вірою Олексіївною Шевцовою — не задовольнив художника, і він розірвав його.

Друга дружина художника — Наталія Нордман, письменниця, померла від туберкульозу.

Син Рєпіна Юрій став художником, який не залишив суттєвого внеску до мистецтва. Онук Рєпіна, Дій, мав бажання вчитися на художника у Ленінграді, проте під час спроби переходу фінсько-радянського кордону влітку 1935 року його було затримано органами НКВС та невдовзі страчено^[26]. Одна з дочок мала психічні хвороби^{[джерело?]}.

Творчість

Залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Найвідоміші твори^[27]:

• «Бурлаки на Волзі» (1870—1873),
• «Портрет І. С. Тургенєва» (1874; 1879),
• «Царівна Софія» (1879),
• «Іван Грозний і син його Іван» (1881—1885),
• «Засідання Держ. Ради» (1901—1903).

На українські теми:

• «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880-91, один варіант у Санкт-Петербурзі (Російський музей), другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва;
• «Вечорниці» (1881),
• «Гайдамака» (1902),
• «Чорноморська вольниця» (1903),
• «Гопак» (1927, не закінчений).
• «Етюд академічної натурниці»,
• «Солоха і дяк»

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910–14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872–82), книги Дмитра Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичності. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І. Ю. Рєпіна».

Рєпін був членом журі комісії, метою якої було створення пам'ятника Т. Шевченку до 100-річчя з дня народження поета й художника. Як і деякі інші українські художники, Рєпін вийшов із журі, оскільки був невдоволений остаточним вибором комісії. Ілля Юхимович називав Шевченка «апостолом свободи» і власноруч виконав кілька ескізів для проєкту пам'ятника. В. К. Розвадовський мав намір створити листівку, гроші від продажу якої спрямувати на будівництво пам'ятника. Для цього І. Рєпін намалював аквареллю «Прометея» з поеми Шевченка «Кавказ». Рєпін став членом-засновником Спілки захисту пам'ятників Т. Шевченку, устав якої не було утверджено владою.

Допомагав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва.

Тема народовців

Серед картин-відгуків на сучасні художнику події особливе місце посіла серія про народовців. Рєпін добре усвідомлював усю скандальність теми, її антидержавне спрямування. Широко розрекламовані картини цієї серії в часи СРСР мало хто знав при житті художника.

Запобігаючи доносам і неприємностям з російським урядом, Рєпін створив серію невеличких картин, яку постійно ховав і показував лише довіреним особам. Серед картин серії —

• «Арешт пропагандиста» (1880)
• «Під конвоєм» (1876)
• «Не чекали» (1884)
• «Сповідь», яку вже в СРСР перейменували у «Відмову від сповіді» (1885).

Серія могла бути знищена як самим художником, так і сучасниками. На щастя, цього не сталося. Усі найкращі варіанти серії зберігає Третьяковська галерея.

Учні Рєпіна

• Сєров Валентин Олександрович
• Олександр Мурашко
• Богданов-Бєльський
• Грабар Ігор Емануїлович
• Борис Кустодієв

• Бродський Ісак Ізраїльович
• Іван Макушенко
• Колесніков-Одеський Степан Федорович
• Красицький Фотій Степанович
• Онацький Никанор
• Сорин Савелій Абрамович
• Цисс Григорій

Вшанування пам'яті

• Рєпіно, до 1948 Куоккала
• Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна
• Національний музей «Київська картинна галерея», раніше Київський державний музей російського мистецтва імені Рєпіна, Київ, вулиця Рєпіна (нині Терещенківська)
• Художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна, Чугуїв^[28]
• Парк імені І. Ю. Рєпіна, Чугуїв^[29][30][31]

Вулиці Рєпіна

Україна

• Вулиця Рєпіна у ряду місті України.

Росія

• Вулиця Рєпіна — вулиця в Брянську.
• Вулиця Рєпіна — вулиця у Волгограді.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Єкатеринбурзі.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Калінінграді.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Липецьку.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Москві.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Пермі.
• У Санкт-Петербурзі:
  • Вулиця Рєпіна — вулиця в Василеостровському районі;
  • Вулиця Рєпіна — вулиця в Ломоносові.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Ставрополі.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Твері.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Чебоксарах.

Білорусь

• Вулиця Рєпіна — вулиця в Мінську.
• Вулиця Рєпіна — вулиця в Гомелі.

Казахстан

• Вулиця Рєпіна — вулиця в Алмати.

Галерея

Релігійні композиції

• 
  «Христос воскрешає доньку Іаіра», 1871, Державний Російський музей, Санкт-Петербург
• 
  «Христос у Гетсиманському саду». Кінець 1880-х
• 
  «Голгофа», бл. 1922, США, Принстон, Університетська галерея мистецтв
• 
  «Йов Багатостраждальний та його друзі», Державний Російський музей, Санкт-Петербург
• 
  «Микола Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох невинно засуджених». 1888, Державний Російський музей, Санкт-Петербург
• 
  «Микола Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох невинно засуджених». Варіант картини, 1890, Харківський художній музей

Портрети роботи Рєпіна

• 
  «Портрет Юхима Васильовича Рєпіна» (батька), 1879
• 
  «Портрет Тетяни Степанівни Рєпіної» (мати), 1867
• 
  «Віра Шевцова», 1869
• 
  «Відпочинок. Портрет В. А. Репиной, дружини художника», 1882
• 
  «Автопортрет з Наталією Нордман», 1903
• 
  «Осінній букет», 1892
• 
  «Українка біля тину», 1876
• 
  «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1880-1891, фрагмент «Писар» — портрет історика і етнографа Дмитра Яворницького
• 
  «Запорізький полковник», 1880
• 
  «Микола Костомаров на смертному ложі», 1885
• 
  «Портрет Миколи II», 1896
• 
  «Портрет художника Архипа Івановича Куїнджі», 1877
• 
  «Портрет Павла Третьякова», 1901
• 
  «Портрет композитора М. П. Мусоргського», 1881
• 
  «Портрет Івана Крамського»
• 
  «Портрет Тараса Шевченка», 1888
• 
  «Отаман Іван Дмитрович Сірко», 1889
• 
  «Дві селянки». Етюд до «Проводів новобранця»
• 
  «Олександр Керенський», 1917
• 
  Портрет В. М. Гаршина (1884, Музей мистецтва Метрополітен)
• 
  «Портрет І. С. Тургенєва», 1874
• 
  «Портрет Елеонори Дузе», 1891
• 
  «Портрет Єлизавети Званцевої», 1889
• 
  «Актриса і перекладач Тетяна Щепкіна-Куперник», 1914. Харківський художній музей
• 
  «Архідиякон», Третьяковська галерея
• 
  «Софія Драгомирова в українському вбранні (донька генерала Драгомирова)». 1889, Державний Російський музей
• 
  Хірург Микола Пирогов (портрет), 1881, Державний Російський музей
• 
  «Леонід Андрєєв», 1904, Третьяковська галерея, Москва
• 
  «Автопортрет», 1887, Третьяковська галерея, Москва
• 
  «Автопортрет за роботою», 1915
• 
  «Портрет художника Акселі Галлен-Каллела», 1920, Атенеум, Гельсінки
• 
  «Портрет художниці Єлизавети Званцевої^[en]», 1889, Атенеум
• 
  Портрет письменниці Наталії Нордман-Северової^[en], 1900
• 
  «Автопортрет». Лінолеум, масло, 1920. Музей-садиба «Пенати»
• 
  «Портрет художника Панталеона Шиндлера^[en]», 1875
• 
  «Портрет художника Григорія Мясоєдова», 1886
• 
  «Портрет художника Рафаїла Левицького^[en]», 1878

Обрані твори

• 
  «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1893, Харківський художній музей
• 
  «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880), Державний Російський музей, Петербург
• 
  Бурлаки на Волзі (картина), 1872-1873, Державний Російський музей, Петербург
• 
  «Садко», 1876, Державний Російський музей, Петербург
• 
  «Урочисте засідання Державної ради 7 травня 1901 року, присвячене відзначенню сторіччя її заснування», 1903, Державний Російський музей, Петербург
• 
  «Царівна Соф'я». 1879
• 
  «Хресна хода в Курській губернії», (1880–1883)
• 
  «Маніфестація 17 жовтня 1905 року» (1907–1911)
• 
  «Не чекали» (перший варіант картини, розпочато в 1883)
• 
  «Не чекали», 1884—1888, Третьяковська галерея
• 
  «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року», Третьяковська галерея
• 
  «Дуель», варіант 1896/97, Третьяковська галерея

Інші твори

• 
  «Пахар. Лев Толстой на пашні». 1887
• 
  «Село Мохначі біля Чугуєва», 1877
• 
  «Букет. Абрамцево», 1878
• 
  «Яка свобода!», 1903
• 
  «Більшовики» (варіанти назви: «Більшовики. Червоноармієць, віднімає хліб у дитини», «Більшовики. Солдати Троцького віднімають у хлопчика хліб»)
• 
  «Українська хата», 1880, Національний музей «Київська картинна галерея»
• 
  «Вечорниці», 1881
• 
  «Козаки на Чорному морі», 1908
• 
  «Запорожець», (1870–1900)
• 
  «Запорозький козак», 1908
• 
  Слов'янські композитори (картина). Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
• 
  Гопак, 1927, приватна збірка
• 
  Люди висміюють та побивають камінням пророка, що проходить по вулиці, бл. 1890. Малюнок до вірша М. Ю. Лермонтова)
• 
  Ілюстрація до «Записок божевільного», 1870
• 
  Ілюстрація до «Записок божевільного», 1870

Див. також

• Реалізм
• Академізм
• Петербурзька Академія мистецтв
• Музей-садиба Рєпіна «Здравнєво», Білорусь
• Музей-садиба Рєпіна «Пенати», Росія
• Малюнки Іллі Рєпіна
• Чукоккала (книга)
• Російський державний архів літератури і мистецтва, Москва
• 2468 Рєпін — астероїд, названий на честь художника^[32].

Примітки

1. Репин, Илья Ефимович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1899. — Т. XXVIIа. — С. 481.

   d:Track:Q656d:Track:Q602358d:Track:Q20203280d:Track:Q23892960d:Track:Q19908137
2. Encyclopædia Britannica

   d:Track:Q5375741
3. Большая российская энциклопедия. Электронная версия — Большая российская энциклопедия, 2016.

   d:Track:Q114716001d:Track:Q5061737
4. Репин Илья Ефимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
5. Ilya Efimovich Repin

   d:Track:Q17299517
6. Чеська національна авторитетна база даних

   d:Track:Q13550863
7. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
8. CONOR.Sl

   d:Track:Q16744133
9. власний підпис протягом життя
10. Ілля Рєпін насправді Ріпин? Це тільки початок. Дізнайтесь, чому митець ніколи не був «російським художником» // Дмитро Журавель, сайт ШоТам, 16.02.2023
11. написання Ріпин у Федора Ернста, Євгена Блакитного та ін.
12. Художник Рєпін і журналіст Гіляровський листувалися українською. Їх єднала любов до України. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 4 червня 2022.
13. Рєпін, Малевич і ще 5 українських художників, яких привласнила Росія. РБК-Украина (укр.). Процитовано 14 грудня 2022.
14. Один з найбільших у світі музеїв, Метрополітен у Нью-Йорку, визнав Іллю Рєпіна та Івана Айвазовського українськими, а не російськими художниками
15. Vsevolod Mikhailovich Garshin (1855–1888). www.metmuseum.org. Процитовано 12 лютого 2023.
16. Ilya Yefimovich Repin: Ukrainian-born Russian painter (Britannica) (рос.)
17. В УСЕ російський маляр, див. Рєпін Ілля Юхимович, УСЕ
18. Рєпін немає в {{ЕСУ}}
19. УІНП. 1844 - народився художник Ілля Рєпін. УІНП (укр.). Процитовано 4 червня 2022.
20. Українець чи росіянин: У Фінляндії дискусія через виставку робіт Іллі Рєпіна. Збруч (укр.). 7 травня 2021. Процитовано 4 червня 2022.
21. Шевелєва, Мар'яна (5 серпня 2021). Ілля Рєпін – видатний художник-реаліст з України. Український інтерес. Процитовано 4 червня 2022.
22. Ilya Yefimovich Repin | Biography, Art, & Facts. Encyclopedia Britannica (англійською) . Процитовано 3 липня 2021.
23. Рєпін, Ілля Юхимович // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
24. Ilya Yefimovich Repin | Biography, Art, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 27 липня 2022.
25. И. Репин. Ростки искусства. Далёкое близкое: мемуары (російською) . Под редакцией и со вступительной статьей Корнея Чуковского. Издание 5-е. Москва: Издательство Академии художеств СССР. — 1960. — 512 с. с. 69.
26. Почему сын Репина свел счеты с жизнью, а внук был расстрелян за свою мечту стать художником. Культурология. Процитовано 28 грудня 2021.
27. Рєпін Ілля // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2499. — ISBN 5-7707-4049-3.
28. Світлана Бучаста. Меморіальний музей І. Ю. Рєпіна в Чугуєві як «місце пам'яті» місцевої громади, с. 68-74 в: Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи. Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 17-18 листопада 2016 р. / Упорядники Данута Білавич, Роксоляна Пасічник; передмова Галини Тихобаєвої / Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів, Растр-7, 2016. — 168 с.
29. Парк культуры и отдыха им. И. Е. Репина [Архівовано 2019-04-01 у Wayback Machine.] // GuideBook.ua
30. Парк культуры и отдыха имени И. Е. Репина
31. Парк отдыха имени И. Е. Репина, Чугуев. Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 1 квітня 2019.
32. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

• Михайлова Р. Д. Рєпін Ілля Юхимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 187. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Чуковський, К. Ілля Рєпін. — Харків: Мистецтво, 1937. — 89 с. : іл., портр.

Література

• Рєпін Ілля // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2499. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Москвинов В. Репин на Харковщине. X. 1959; Репин и Украина. К. 1962;
• Велічко Ю. Україна в творчості І. Є. Репіна. К. 1963.
• Репин и Здравнёво. Библиографический указатель. 1995—2001 / Сост. Шишанов В. А. Витебск: Витебский областной краеведческий музей, 2001. 20 с.
• Сухоруков А., Шишанов В. К истории создания музея-усадьбы И. Е. Репина «Здравнёво» // Белорусско-русское культурное взаимодействие конца XIX-начала XX в.: Материалы научной конференции, посвящённой 150-летию со дня рождения И. Е. Репина и 100-летию пребывания художника в Беларуси. Витебск, 1995. С.111-117.
• Шишанов В. Здравнёво. Исторический облик и музеефикация усадьбы // Матэрыялы II Міжнароднай канферэнцыі па праблемах музеефікацыі унікальных гістарычных тэрыторый. Полацк, 1996. С.38-44.
• Сухарукаў А., Шышанаў В. Музей-сядзіба І. Я. Рэпіна «Здраўнёва» як цэнтр развіцця беларуска-рускіх культурных сувязяў// Нацыянальныя меншасці Беларусі. Кн.3. Брэст-Мінск, 1996. С.18-19.
• Шишанов В. Репин в Белоруссии // Служба спасения 01 (Минск). 2000. № 5. С.54-57.
• Шышанаў В. Невядомае Здраўнёва // Віцебскі сшытак. 2000. № 4. С.90-115.
• Шышанаў В. Беларусь і беларусы вачыма Іллі Рэпіна // Гісторыя, культуралогія, мастацтвазнаўства: Матэрыялы III Міжнар. кангрэса беларусістаў «Беларуская культура ў дыялогу цывілізацый» (Мінск, 21-25 мая, 4-7 снеж. 2000 г.). Мн.: «Беларускі кнігазбор», 2001. (Беларусіка = Albaruthenica; Кн. 21). С.311-316.
• Сухарукаў А., Шышанаў В. Рэпіна І. Я. Музей-сядзіба «Здраўнёва» // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Т.6. Кн.1. Мн.: БелЭн, 2001. С.174.
• Шишанов В. Здравнёво: после октября 1917 // Репинские чтения: Материалы чтений в Музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты» (2003—2004). СПБ.: «ИП Комплекс», 2004. С.80-89.
• Шишанов В. А. К истории коллекции работ Репина в Витебском областном краеведческом музее // Репинские чтения: Материалы чтений в Музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты» (2003—2004). СПБ.: «ИП Комплекс», 2004. С.90-97.
• Шишанов, В. А. Материалы Государственного архива Витебской области о школе в усадьбе «Здравнево» / В. А. Шишанов // Адукацыя на Віцебшчыне: гісторыя і сучаснасць: матэрыялы рэспуб. навук.-практ. канф., Віцебск, 30-31 сакавіка 2010 г., Віц. дзярж. ун-т, редкал.: В. У. Акуневіч (адк. рэд.). — Віцебск: УА «ВДУ імя П. М. Машэрава», 2010.— С.128-132.
• Шишанов, В. А. Здравнёвские работы И. Е. Репина в русской художественной критике конца XIX — начала ХХ в. / В. А. Шишанов // Творчество И. Е. Репина и проблемы современного реализма. К 170-летию со дня рождения: материалы Международной научной конференции / ред. кол. Т. В. Юденкова, Л. И. Иовлева, Т. Л. Карпова. — Москва: Гос. Третьяковская галерея, 2015. — С. 117—130.
• Бібліотека Британіка^[1]

Примітки

1. http://www.britannica.com/biography/Ilya-Yefimovich-Repin. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)

Посилання

• Рєпін Ілля Юхимович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 458-459.
• Репін (Ріпин) Ілля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1579-1581. — 1000 екз.

• Рєпін Ілля (Енциклопедія українознавства. Словникова частина), сайт "Ізборник"s
• Ілля Рєпін. Заповіт(укр.)
• Ілля Рєпін. В. І. Суриков(укр.)
• Ілля Рєпін. В. М. Гаршин(укр.)
• Ілля Рєпін. З мого спілкування з Л. М. Толстим(укр.)
• Ілля Рєпін. Зі спогадів про В. В. Стасова(укр.)
• Ілля Рєпін. Критикам мистецтва. Лист до редакції професора І. Ю. Рєпіна(укр.)
• Ілля Рєпін. Мої захвати(укр.)
• Ілля Рєпін. Про Василя Верещагіна(укр.)
• Ілля Рєпін. Про графа Лева Миколайовича Толстого(укр.)
• Ілля Рєпін. Про зустрічі з А. П. Чеховим(укр.)
• Ілля Рєпін. Про художника Василя Максимова(укр.)
• Ілля Рєпін. Слов'янські композитори(укр.)
• Володимир Стасов. Диво дивовижне(укр.)
• Володимир Стасов. Ілля Юхимович Рєпін(укр.)
• Володимир Стасов. Картина Рєпіна «Бурлаки на Волзі»(укр.)
• Володимир Стасов. Нова картина Рєпіна(укр.)
• Володимир Стасов. Нотатки про пересувну виставку(укр.)
• Володимир Стасов. Портрет Лева Толстого(укр.)
• Володимир Стасов. Портрет Мусоргського(укр.)
• Володимир Стасов. Просвітник на ниві образотворчого мистецтва(укр.)

• Біографія
• Ilya Repin at Olga's Gallery
• Илья Репин. Картины и биография
• Шишанов В. А. Репин и Беларусь
• Художественно-мемориальный музей И. Е. Репина (г. Чугуев)
• Валерий Шишанов Здравнёво: После октября 1917
• Penaty, currently a museum
• Рєпін Ілля Юхимович. Картини та біографія
• Картини художника
• Карціна Рэпіна «Здраўнёва»
• І. Ю. Рєпін. Стенограма публічної лекції Академіка І. Е. Грабаря, прочитаної 26 жовтня 1944-о року в Будинку учених у Москві.
• Ілля Рєпін: закоханий в Україну. До 170-річчя від дня народження видатного художника-реаліста
• Ілля Юхимович Рєпін // Проєкт «Українці в світі»
• Видатні постаті України: Ілля Репін